У суботу, 15 листопада 2008 року, українська громада метрополітального Чикаго  провела скорботно-поминальні моління за жертви планово проведеного сталінським режимом голодомору-геноциду  в Україні  в 1932-33 роках. Цей геноцид був здійснений над українським народом і він коштував  Україні близько 10 мільйонів людських життів. Це був найбільший злочин  за всю історію людства, а його трагізм полягає в тому, що він був скоєний зумисне, з метою завдати нищівного удару по українській нації. Цьогоріч припадає 75-та річниця  цієї злочинної трагедії, за яку ще й досі ніхто не те що не був покараний, а навіть не притягнений до суду.

Український народе! Пробудися, голоси на цілий світ про цю трагедію хоч би ради того, щоб вона більше ніде й над ніким не повторилася.

Підготовкою поминальних молінь займався  Комітет  представників українських церковних, громадських та молодіжних організацій, а місцем його проведення була катедральна римо-католицька церква на периферіях центру міста Чикаго.

Вже перед 9-ою годиною ранку люди почали прибувати на збірний пункт зустрічі, яким  був  Вашингтон сквер парк на периферіях центру міста при вулиці Кларк. Люди прийшли з  церковними хоругвами, національними та організаційними прапорами, транспарантами, на яких були відповідні до оказії гасла. Дошкуляла погода: при температурі нижче  38 градусів по Фаренгейту, холодний північний вітер (знаний в Чикаго) шпильками колов людські  обличчя, виклика сльози. Направду шкода було молодь, що прийшла  в національних строях, та не за погодою легко вдягнених членів численних молодіжних організацій. Більше півтора години довелося вистояти у парку в непривітних обставинах.

Після 10:30 повільною ходою, зупиняючись тут і там, похід вирушив по  Кларк вулиці на південь до Суперіор, повернув на схід в напрямі   Римо-католицької катедри Святого Імені, де мали відбутися поминальні моління. На чолі скорботної колони ішла група дівчат і хлопців з ансамблю “Громовиця” в національних строях. Вони несли березовий хрест, перев’язаний жалібною чорною стрічкою і прикрашений синьо-жовтою стяжкою та колосками пшениці. За ними йшли члени громадського комітету, несучи національний стяг на ширину дороги. Відтак ішла група українсько-американських ветеранів. Неабияке враження  на перехожих справила чорна домовина, яку несли молоді люди. Труна була  повита синьо-жовтим прапором, а на її бічницях виднів напис “10,000,000 victims”. Позаду труни йшло духовенство, а за ним - скорботна громада з прапорами та транспарантами. Під час ходи члени комітету роздавали перехожим летючки, в яких подавалася правдива інформація про штучно скоєний голодомор-геноцид.

Близько 11:15 год. на  сходах катедри  зустрів похід архиєпископ Чиказький Френсіс кардинал Джордж і запросив ввійти до середини храму на моління. Катедра містить 3000 осіб і була виповнена по вінця. Дійство відкрив голова Громадського поминального комітету інж. Нестор Попович, підкреслюючи ціль заходу.

Першим промовив до присутніх архиєпископ Чикаго Френсіс кардинал Джордж. Він сказав, що вітає в римо-католицькій катедрі вірних Української Греко-Католицької Церкви, Української Православної Церкви та інших конфесій. Відтак владика говорив про те, що в світі діяли деструктивні сили на шкоду людства: нацизм, фашизм, комунізм, які спричиняли терпіння, якого зазнав український народ в час голодомору-геноциду. Архипастир акцентував, що людство повинно боротися з поганими силами так, як боровся Апостол Павло, щоб у світі панувало добро.

З палким словом звернувся до присутніх єпископ Української Православної  Церкви в США Даниїл, який засудив злодіяння Москви. Він говорив про жахіття, які переніс український народ під час голодомору-геноциду, про страшні терпіння людей і ті великі втрати, яких зазнала наша нація. У присутніх завмирав дух від тієї картини, яку змальовував владика. Він розповів про садизм, нелюдяність, про жорстокість виконавців злочину. З великим докором звучали його слова на адресу тих, що зумисне затаювали голодомор, дістаючи за це нагороди.

Архиєпископ Української Православної Церкви Київського Патріархату Олександр Биковець із Детройту пригадав, що внаслідок  голодомору Україна втратила багато населення - понад 10 мільйонів осіб. Владика зауважив, що сьогодні її населення могло б  бути на багато більше, а значить, тоді в нас  було б  більше науковців, митців,  релігійних, політичних та культурних діячів,  таких як митрополит Липківський, митрополит Андрей Шептицький, Симон Петлюра, Роман Шухевич, Степан Бандера і багато-багато інших. Тому за всі ці шкоди, яких зазнав наш народ унаслідок штучно проведеного голодомору, треба домагатися від Кремля відшкодування, позаяк Росія є спадкоємцем СРСР і всіх його надбань.

Після промов слідувало моління за жертви геноциду - панахида за православним чином, яку започаткував єпископ  Чиказької єпархії Святого Отця Миколая Української Греко-Католицької Церкви Ричард Семінак. До панахиди співав збірний громадський хор під орудою д-ра  Василя Трухлого. Вже довго ми не чули в Чикаго   такого чудового виконання церковного співу. Вражав вдалий підбір музичних композицій. Це було  достойне вшанування жертв голодомору.

Завершенням скорботних молінь було слово єпарха Чиказького Ричарда. Він подякував архиєпископові Френсісу кардиналові Джорджові за можливість проведення поминальних заходів у римо-католицькій катедрі, організаторам - за підготовку заходу, хорові - за спів, а присутнім - за участь в цьому поминальному дійстві. Відтак владика Семінак розказав присутнім про гарну українську традицію пошанування хліба, яку засвоїв собі ще від своєї бабці. (Українська земля родюча, вродила була багато хліба в 1932 році. І як не дивно, що там, де найбільш родюча земля, там померло 10 мільйонів людей  з голоду – прим. Л.К.).  Владика говорив про нечисті сили, які діють у світі, і що єдиний спосіб боротися з тими силами - це бути в злуці з Христом. А тою ниткою, що в’яже нас з Богом, є молитва. Після повчального слова єпископа, було закінчено моління за жертви українського геноциду.

Вечором того дня ABC-мережа подала коротку інформацію про проведений захід, але дуже влучну. Було сказано, що відбулися поминки “мало відомого голодомору, що мав місце в Україні 75 років тому ”. А тепер поспитаймо себе, що кожний з нас зробив для того, щоб про український голодомор було відомо людям всіх прошарків?

P.S.
На жаль, в організації заходу були недоліки, про які треба згадати, щоб не повторялися в майбутньому. Було недоцільним привозити людей автобусами до парку перед 9-ою ранку, де вони більше півтора години вистояли бездіяльно. Треба звернути увагу й на те, що  в ході більше половини учасників були громадяни США українського походження. Було б було корисно, якщо б організатори запропонували їм прийти з американськими прапорами, щоб підкреслити для прохожих і зовнішніх спостерігачів, що американські громадяни співчувають Україні й протестують проти скоєного більшовицькою Москвою голодомору. І ще одна деталь. Можливо, не всі знають, що в американських римо-католицьких церквах особи, що відправляють Богослужіння, виходять процесійним порядком перші, а тоді  з лавок виходять люди. Вражало недостойно, як люди юрбою почали виходити з лавок, перегородивши дорогу священнослужителям. Якщо ми не подумали поінформувати себе про це, то принаймні повинні були стежити  за розвитком ситуації. Врешті, буде довга суперечка про те, чому більше 15 хвилин люди мусіли стояти на сходах перед катедрою поки був проведений протокол входу до середини. Багато справ робимо гарно, але часом забуваємо за деталі.

Лука Костелина