«Дивний є цей світ»: телеведучий Олександр Сафонов мріє повернутись до нормального життя

Home | ЦІКАВО | Долі людські | «Дивний є цей світ»: телеведучий Олександр Сафонов мріє повернутись до нормального життя
image

«У житті — як на довгій ниві», каже народна приказка. І ніколи не знаєш, що тебе чекає за черговим поворотом, які злети і випробування підготував завтрашній день.
Такою примхливою та абсолютно непередбачуваною виявилася і доля відомого телевізійного ведучого Олександра Сафонова.
Високий, з густою шевелюрою, що рано набула елегантного білого забарвлення, з глибоким, добре поставленим голосом, він більш як сорок років був обличчям та голосом телевізійних новин, вів урядові урочистості, концерти, пісенні конкурси, фестивалі.
Йому аплодували, коли він вулицями Львова супроводжував суперпопулярну в ті часи польську співачку Анну Герман, він вільно спілкувався із рок-кумиром Чеславом Нєманом.
У нього закохувалися і жінки із дикторської українського телебачення, де він був старшим диктором, і глядачки, які бачили його з екранів телевізорів чи на концертах, і учасниці цих самих концертів.
Він же лише віджартовувався: «Я одружився з професією, і їй не зраджую».
І раптом у зеніті слави все полетіло шкереберть. Планова операція у «Феофанії» у 2009 році обернулася важким інсультом, після якого артист опинився в інвалідному візку.
Довгий час ніхто практично не знав, куди зник Сафонов.
Ходили навіть чутки, що він виїхав. І хтозна, яким би був фінал, якби не друзі, які нині серйозно взялися за реабілітацію улюбленого диктора.
Воістину, «Дивний є цей світ», як співав колись той же Чеслав Нєман. «Дивний є цей світ» — таким був і епіграф концерту «Срібний князь блакитного екрана», який днями організували друзі на підтримку Олександра Сафонова.
СМІХ І СЛЬОЗИ ОЛЕКСАНДРА САФОНОВА
У фойє Палацу культури «Україна» на тлі афіші вечора відомі артисти та телеведучі записували свої спогади про Олександра Сафонова, жартували, бажали йому здоров’я.
«У Олександра була феноменальна пам’ять. Але він усе одно постійно працював над собою. Коли не зайдеш у дикторську перед ефіром — він щось повторює, настроюється. Він в усьому намагався досягти досконалості. Для нас він був еталоном, зразком елегантності і професіоналізму», — ділилася Тетяна Цимбал.
«Він мав 45-й розмір ноги. І коли купував собі нові туфлі і вони йому тиснули, він приходив на студію, демонстративно простягував їх мені і казав: «Знову тобі, Вовче, пощастило. Носи», — згадував колега по дикторському цеху Іван Вовк.
Зазвичай ми звикли згадувати добрим словом людей після смерті.
Олександру Сафонову пощастило — свій бенефіс він пережив за життя.
Більше того — тієї енергії добра і любові, яку випромінювали зі сцени його друзі і колеги, вистачило б на те, щоб зарядитися силою і жагою до життя ще на багато років.
Принаймні всі на це сподівалися і щиро бажали здоров’я.
«Олександр Сергійо¬вич повернувся з концерту емоційно збуджений, йому все дуже сподобалося, він усім дуже вдячний», — поділився враженнями журналіст Михайло Маслій, автор унікального тритомника «Золотий вік української естради» та один iз головних ініціаторів цього концерту.
Власне, це було видно і з виразу обличчя самого Сафонова, який приїхав на зустріч з минулим із столичного військового госпіталю, де він зараз проходить курс реабілітації.
Попри те, що хвороба наклала свій відбиток на міміку диктора, очі його то світилися теплом (особливо, коли на екрані транслювалися відео¬звернення його давнього друга зі Львова Романа Лемехи чи виступала одна з його перших партнерок по львівській студії телебачення Валентина Сидоренко), то сміялися, коли колеги-диктори та співаки згадували артистичні бувальщини.
А то з’являлися сльози, особливо під час виступу спеціального гостя з Володимир-Волинського Сергія Шишкіна, який заспівав хіт Нємана «Под папугамі».
«20 грудня 1976 року у Львові був концерт Нємана. Ми могли там бачитися», — сказав зі сцени Сергій Шишкін, а пізніше розповів, як він iз двома друзями і двома квитками на трьох добирався із Володимира на той концерт «на перекладних».
Для Олександра Сафонова Нєман досі лишається кумиром і його пісні артист наспівує, попри хворобу.
Узагалі, це був вечір любові і спогадів. І віри в те, що неможливе можливо «на перекладних».
Підтримати Олександра Сафонова, крім колег по дикторському цеху, прийшли Євген Коваленко і гурт «Кобза», Любов і Віктор Анісімови, Анатолій Матвійчук, Юрій Рибчинський, Оксана Білозір, Ніна Матвієнко, Іво Бобул, Павло Зібров, Тетяна Піскарьова, Оксана Пекун та інші артисти, яких свого часу не один раз «благословляв» на сцену Олександр Сафонов (деякі номери анонсувалися записами самого Олександра Сафонова — як пожартував ведучий вечора Петро Мага, цей концерт вони провели удвох).
Як зазначив директор Палацу культури «Україна» Роман Недзельський, коли вони оголосили про цю акцію, відгукнулося чи не вдвічі більше популярних артистів.
Але багатьом довелося відмовити — концерт і так тривав більше двох годин, а це вимагало певних сил і здоров’я.
ЗА ЗАЧИТУВАННЯ ВИМОГ ГКЧП САФОНОВА ВІДЛУЧИЛИ ВІД ЕКРАНА
А ще — це був вечір спогадів і зустрічі з юністю. Згадати було про що: і львівські кав’ярні, і хустинки в кишені піджака, моду на які на столичне телебачення приніс саме Сафонов, і багато цікавих моментів, якими багате артистичне життя.
Практично всі зазначали, що Олександр Сафонов був диктором від Бога.
«Коли вперше почув голос Вілліса Коновера, диктора «Голосу Америки», тоді «захворів». Усе творче життя звірявся з його дивовижним тембром, і шалено втішався, коли вдавалося щось подібне. У 1960-х зачитувався книгами — Ремарк, Стейнбек, Олдінгтон, Осборн... Моя родина скептично ставилася до мого вибо¬ру професії. Грав у джазі, співав, вів концертні програми. Мусив усім довести, що здатний вижити і відбутися, незалежно ні від кого і ні від чого.
У Києві сидів на воді та хлібі при стипендії 20 карбованців, але оплачував свій окремий куточок і парадувався у польських краватках. Модними були тоді! З Польщею у мене багато доброго в житті. Моя бабця — полька, і цей гонор польський інколи мене рятував у найскладніших ситуаціях, не давав впасти духом. Та й мову вивчив легесенько», — цитував свого часу слова самого Олександра Сафонова Михайло Маслій.
Хоча спочатку Сафонов хотів стати істориком. Але мистецтво і природний артистизм переважили.
Навчався у театральній студії при Київському театрі імені Івана Франка, згодом — у Львівському театрі імені Марії Заньковецької.
Вступив на режисерський факультет Ленінградського інституту культури.
Після армії у Львівській філармонії був лектором музичних лекторіїв, звідки його запросили на Львівське обласне телебачення.
Крім польської, досконало знає англійську, угорську, взагалі — вiн поліглот і неабиякий ерудит.
Як зазначив Михайло Маслій, він і досі дуже любить кросворди і легко може дати відповідь на будь-яке запитання.
Там же, у Львові, його почали запрошувати оголошувати склади футбольних команд, він же провів перший футбольний репортаж по Львівському телебаченню, у якому львівські «Карпати» грали товариський матч iз володарем Кубка Бразилії «Палмейрасом».
І досі Олександр Сафонов намагається стежити за грою «Карпат», цікавиться справами у земляків.
До столиці спочатку мав їхати Роман Лемеха, але родина його відмовила. Та й Львів, каже він, не міг зрадити, лишився галичанином.
А от Сафонов швидко влився в дикторський колектив на столичному телебаченні.
За фактурну зовнішність і гарну вимову йому доручали найвідповідальніші завдання — він читав практично всі «партійні» новини, «хоронив» генсеків, хоча в партії ніколи не був і «партійним» себе не вважав.
А одного разу ледь не поплатився — саме йому свого часу довелося зачитувати з екранів вимоги ГКЧП, а коли путч провалився, його на деякий час «відлучили» від екрана.
Пізніше він вів усі відповідальні урядові концерти, коментував паради на День Незалежності, озвучував церемонії.
А ще Олександр Сергійович любив вести концерти українських виконавців, де він міг проявити свій артистизм та здатність до імпровізації.
З багатьма виконавцями він підтримував дружні стосунки, завжди запитуючи за кулісами, як справи.
«Мене він завжди називав Толичок. Коли зустрічалися за кулісами, він неодмінно запитував: «Як справи, Толичок?» І коли я починав щось скаржитися, він заспокоював: «Не переймайся. То попустить», — згадував народний артист України Анатолій Матвійчук.
«МЕНІ ЩОНОЧІ СНИТЬСЯ, ЩО Я ХОДЖУ»
Попри свою щирість, товариськість і простоту у спілкуванні, у житті Олександр Сафонов був досить замкненою людиною, жив сам, не любив говорити про свої проблеми, скаржитися чи просити.
Тож, коли трапилося лихо, довгий час ніхто навіть не знав, що з ним сталося.
Більше місяця актор пролежав у комі, доки колеги з Першого національного не розшукали в Росії його рідну сестру Світлану. Лікарі спочатку навіть не давали шансів на життя.
Але Світлана не відходила від брата, розмовляла з ним — і він відкрив очі.
Пізніше ангелом-охоронцем Сафонова стала невістка його тітки Тетяна Ситнюк, яка досі живе з ним у квартирі, доглядає за ним, допомагає.
Хоча кілька років поспіль він навіть не мав змоги вийти на вулицю.
«Його квартира в сталінці біля оперного на п’ятому поверсі. Сходи вузькі, ліфта немає. А нести на візку хвору літню людину та ще й вагою більше 100 кг — не кожен за це візьметься», — розповідає Анатолій Матвійчук, який з дружиною Любою півроку тому відвідав легендарного диктора.
А забив на сполох той же журналіст Михайло Маслій. «Я знав, що Сафонов хворий, але подумати не міг, що стан речей настільки критичний», — зізнавався він.
Завітати до артиста ще влітку минулого року його змусили справи: якраз завершувалася робота над трилогією «Золотий вік української естради», і хотілося уточнити, коли саме був концерт Нємана у Львові — у грудні 1976 р. чи січні 1977-го?
Побачене його вразило, і тоді він кинув клич на «Фейсбук» із закликом не лишати людину в біді.
Після цього кілька знайомих відвідали Сафонова, але коли Михайло Маслій у листопаді прийшов привітати актора з днем народження, його зачепило, що за час розмови не було ні дзвінків, ні вітань, ні подарунків. І він зрозумів, що лишати це так не можна.
Зараз Олександр Сафонов проходить курс реабілітації у столичному Центральному військовому госпіталі.
Перший тиждень показав позитивну динаміку, хоча лікарі поки що обережні у своїх прогнозах — надто серйозними були наслідки інсульту і надто багато часу було втрачено.
«Але Саша вірить, що він встане. Він мені каже, що йому щоночі сниться, що він ходить», — каже Михайло Маслій.
«Попри те, що Олександру вже 73 роки, фізично він дуже сильна і міцна людина. І розум у нього світлий, хоч і важко розмовляти. Але він усе розуміє, усе пам’ятає і чітко мислить. Дива трапляються, і хочеться вірити, що це саме той випадок», — переконаний Анатолій Матвійчук.
Концерт улюблених виконавців і зустріч із друзями додали артисту сили і снаги.
А дикторка львівського телебачення Ірина Гайдамака, крім кави, привезла в подарунок і вишиванку ручної роботи із «закодованим візерунком на здоров’я».
Дива трапляються. А цей випадок — ще одне нагадування про те, що треба бути уважнішими до тих, хто поряд і хто, можливо, потребує нашої участі і допомоги.
І що справжні друзі пізнаються в біді.
P.S. А тим, хто хоче допомогти Олександру Сафонову, нагадуємо номер його благодійного рахунку — картка «Приватбанку» №5168 7573 1352 1439.
Наталка ПОЗНЯК-ХОМЕНКО

Rate this article
0


Subscribe to comments feed Comments (0 posted):

total: | displaying:

Post your comment

Please enter the code you see in the image:


  • email Email to a friend
  • print Print version
  • Plain text Plain text
Themes
No tags for this article
Subscribe to Newsletter
: