Не відстає від часу

Home | ЦІКАВО | Долі людські | Не відстає від часу
image

Нещодавно відзначила свій 100-річний ювілей жителька Слю¬саревого (Савранський район, Одещина) Ольга Захарівна Ле¬вицька.
Буремного 1917-го, коли все в країні жило революцією, в родині Захара та Марії Шкрабаків народилася четверта, передостання, як згодом з’ясувалося, дитина, яку при хрещенні нарекли Ольгою.
Перші десять років свого життя Ольга Захарівна майже не пам’ятає. Ранній дитячий спогад пов’язаний з подією, що кардинально змінила життя їхньої родини. Наприкінці 20-х років ХХ ст. Захар Шкрабак, на той час уже вдівець, потрапив до списку на розкуркулення. Сільські активісти тоді не церемонилися з «класовими ворогами». Арештували господаря разом з сином Юхимом, конфіскували хату з усім майном. Виселені з рідної домівки сестри Валентина, Параска, Ольга та Ірина понад рік були змушені мешкати біля татової матері – бабки Федори. Потім повернулися з Сибіру батько з Юхимом. На усі розпитування про те, де вони були, відповідали коротко: «Не радимо вам потрапити туди, де побували ми». Після повернення із заслання Захар разом зі своєю сім’єю вступив до колгоспу. Саме тоді розпочався трудовий шлях тринадцятирічної Ольги. Працювала в польовій бригаді. За кілька років стала ланковою.
Невдовзі дівчина зустріла свою долю, покохавши односельця Віктора Левицького, з яким і побралася. Одна за одною у молодого подружжя народилися доньки Маня і Валя. Ольга не могла натішитися своїм материнським щастям. Та радісне сімейне життя тривало недовго. Грянула війна, і Віктор пішов на фронт, звідки вже не повернувся. Жінка з дітьми залишилася в окупованому ворогом селі. Спочатку в Слюсаревому господарювала німецька військова частина. Кілька солдатів стали на постій в хаті Левицьких, вони одразу витягли з обори і закололи для себе кабана. Боячись, аби не постраждали діти, жінка ні в чому не перечила непрошеним гостям. З тієї ж причини вона намагалася не конфліктувати і з румунськими вояками, які окупували район згодом.
Після визволення села Ольга Левицька знову пішла в польову бригаду, де і пропрацювала до виходу на заслужений відпочинок.
Щодня солдатська вдова, зранку погодувавши Валю й Маню і відвівши їх до колгоспного дитсадка, вирушала разом з іншими колгоспницями в поле. Старалася не пропустити жодного робочого дня, аби заробити якнайбільше трудоднів. Бо сама піклувалася про доньок та вже немічну свекруху. По неділях приділяла увагу домашнім клопотам. Ходила до лісу, звідки на плечах приносила в’язанки дров, роблячи запас палива на зиму. Переважну частину заробленого у колгоспі витрачала на дітей, бо від держави ніяких соціальних допомог на них не отримувала. До того ж у дитячий садок малюків приймали, якщо вони мали власний посуд, а також постіль. Щоб її доньки могли поспати у післяобідній час, Ольга Левицька принесла до дитсадка замість матраців мішки, набиті сіном, а замість ковдр – куфайки.  
Надовго запав у пам’ять Ольги Захарівни голодний 1947 рік. Щоб нагодувати рідних, вона приносила з лісу жолуді. За п’ять кілометрів ходила до Південного Бугу, аби назбирати на дні річки скойок.
Неймовірно важко було жінці ростити доньок без чоловіка. Тож коли трапився в її житті Федір, який підзаробляв у селі перекриттям покрівель на хатах, взяла його у прийми. Та створити сім’ю їм не вдалося. Зате до  Ольжиної оселі лелека приніс ще одну доньку – Надію.
Мати не зігнулася під ударами долі, сама виростила своїх дітей, видала заміж. Раділа народженню онуків, потім – правнуків. А кілька років тому вона стала вже прапрабабусею.
Нині довгожителька О.З. Левиць¬ка мешкає з наймолодшою донькою Надією, яка, вийшовши на пенсію, переїхала до рідної домівки з Одеси, аби доглядати стареньку матір. Валентина живе по сусідству. На жаль, в 90-х роках відійшла в інший світ Маня.
Як на свій вік, Ольга Захарівна ще сповнена сил. Звісно, поратися по господарству вона вже не в змозі, але підказує доньці, коли, що і як потрібно зробити на городі, на обійсті чи в хаті. Разом з тим, жінка намагається не відставати від часу. Зокрема, віртуозно вправляється із пультом дистанційного управління до телевізора, вміє телефонувати з мобільного.
Сторічний ювілей зібрав на под¬вір’ї бабусі чимало рідні та односельчан. Не оминули її хату представники районної та місцевої влади, школярі та самодіяльні артисти. Втішена великою увагою до себе, О.З. Левицька висловила щиру вдячність усім присутнім за квіти, концерт і подарунки. І додала, що односельці, проходячи біля її оселі, завжди цікавляться життям-буттям найстаршої жительки села, знаходять хвилинку, аби поспілкуватися з нею. А це додає їй наснаги до життя.
Сергій ОСАДЧУК

Rate this article
0


Subscribe to comments feed Comments (1 posted):

Yeezys For Sale on 20/09/2017 03:28:08
avatar
In an effort to reduce the amount of leather waste during the sneaker manufacturing (which can be up to 30% of a cow's hide, according to Nike), the swoosh brand developed the new recycled material.
Thumbs Up Thumbs Down
0
total: 1 | displaying: 1 - 1

Post your comment

Please enter the code you see in the image:


  • email Email to a friend
  • print Print version
  • Plain text Plain text
Themes
No tags for this article
Subscribe to Newsletter
: