Мужчини плачуть, коли їх зраджують

Home | ЦІКАВО | Долі людські | Мужчини плачуть, коли їх зраджують
image

Він сидів знищений, роздавлений, поряд із незнайомою дівчиною, дуже схожою на його дружину. Думав, що, може, вона порадить йому, що робити далі.
Як завжди, у вихідний Ольга сиділа із подругами в кафе. Сьогодні їх знову троє і кожна зі своїми проблемами, своїм життям і своїми амбіціями. Інколи вони навіть порівнювали свої зустрічі із серіалом “Секс і місто”. До речі, в однієї із них нещодавно з’явився на диску увесь серіал. Двоє інших майже хором виголосили: “Треба подивитись!”
Дівчата замовили по пляшці пива і стандартний набір із чипсів, горішків та ставридки. Офіціантка вже добре знала цих дівчат і також знала, що вони будуть замовляти. Якщо у когось із них було горе чи свято, дівчата замовляли міцніші напої, а офіціантки вгадували їх замовлення одразу — по обличчю.
ДИВНИЙ НЕЗНАЙОМЕЦЬ
Того вечора дівчата замовили шампанське, просто так. Щойно пролунав дзвін келихів у порожньому кафе, як у двері зайшов парубок. Він сів за сусідній столик і замовив собі пиво. Дівчата не звертали на нього увагу, спілкувалися, скаржилися на своїх хлопців, пили за чоловіків. Тим часом хлопець замовляв собі кухоль за кухлем, а невдовзі насмілився підійти. Об’єктом його уваги стала Ольга, хоч на її пальці гордо виблискувала обручка. Дівчата не виказали свого здивування, але в їх очах можна було це прочитати.
— Можна, я вкраду у вас цю дівчину на декілька хвилин? — запитав незнайомець.
— Так, будь ласка, якщо вона згодна.
Дівчина погодилась, адже хлопець пропонував їй лише пересісти на декілька хвилин за його столик.
— Що б ти зробила, якби твій чоловік тобі зрадив? — запитав він, а Ольга замислилася, що це дивне запитання, як для знайомства, і відповіла:
— Розлучилася б з ним.
— А якби у вас була маленька дитина? — тут уже розмова набула іншого змісту, Ольга почала розуміти, що хлопець не намагається закадрити її, а таким чином просить поради.
Тут вона схаменулася, що своєю необдуманою відповіддю може зламати чиюсь сім’ю. Згадала про свого чоловіка:
— Ти нічого не казав про дитину. Якщо є дитя, обов’язково треба подумати, спробувати знайти у собі сили пробачити.
І тут хлопець не стримався — із нього хвилею покотилося усе наболіле. Він говорив без упину, а Ольга слухала й уявляла.
“ЯК МЕНІ З ЦИМ ЖИТИ?”
— Ми одружилися, я кохав її, і зараз кохаю, і ненавиджу, — у незнайомця по щоках текли сльози. Ольга вперше бачила, щоб чоловік так плакав. Вона пам’ятає лише декілька скупих сльозинок, які проронив її батько на похоронах бабусі. Вона намагалася не звертати на це уваги, щоб не засмучувати незнайомця, а він продовжував розповідати.
Про те, як його дружина завагітніла і вони чекали первістка. Як на апараті УЗД побачили, що він рухає ніжками. Ділилися своєю радістю із усіма родичами, обирали ім’я і вираховували день його народження.
— Я завіз її у лікарню, коли почалися перейми, минуло декілька годин і я різко відчув, що потрібен їй. Була третя година ночі. Приїхав на таксі під пологовий будинок, а там тільки в одному вікні світло.
Із подвір’я було видно лише голови лікарів, та не минуло й п’яти хвилин, як угору підняли малюка. Новоспечений батько почув його перший крик і заплакав від щастя.
А зараз він сидів знищений, роздавлений, поряд із незнайомою дівчиною, дуже схожою на його дружину, і думав, що вона порадить, що робити далі. Він на власні очі побачив, як дружина йому зраджує у його власному будинку.
— Як мені з цим жити? Мені щодня сниться один той самий сон… Я нічого йому не зробив, просто вигнав геть. А, може, знайти його і набити морду? Може, тоді стане легше? — хлопець завалював Ольгу запитаннями, відповідь на які міг знайти лише у своєму серці.
— Моя тобі порада: спробуй пробачити. Час лікує рани, а якщо мине рік-два і не зможеш вибачити, тоді розлучайся. Тільки добре усе зваж. Чи хочеш ти, щоб твого сина виховував інший батько, а, може, і той хлопець, з яким ти її застав? — вона намагалася якимось чином достукатися до його батьківських почуттів. І тут почула голос подруги:
— Олю, тебе ж тільки на декілька хвилин просили, а ти вже півгодини сидиш. Це ж ми тобі призначили зустріч!
А ВДОМА — ПУСТКА
Вона вибачилась і пересіла до дівчат за столик. Проблеми, на зразок, хлопець не дзвонить півдня, чи на роботі завал, для неї видалися такими дрібними. Ольга згадала розмову із своїм власним чоловіком ще перед одруженням:
— Пообіцяй, що ніколи мене не зрадиш, — сказав він, і вона дала клятву вірності, але тільки сьогодні замислилася над глибоким змістом цієї обіцянки.
…Під ранок хлопець повернувся додому, все було на місцях, як завжди. Тільки не вистачало дитячого сміху, розкиданих усюди іграшок, запаху смачного обіду…
Ольга ПОЛЮХОВИЧ

Rate this article
0


Subscribe to comments feed Comments (0 posted):

total: | displaying:

Post your comment

Please enter the code you see in the image:


  • email Email to a friend
  • print Print version
  • Plain text Plain text
Themes
No tags for this article
Subscribe to Newsletter
: