Надсилала повідомлення подружці, а прийшов... колишній кавалер

Home | ЦІКАВО | Долі людські | Надсилала повідомлення подружці, а прийшов... колишній кавалер
image

Саша вже готувався до сну, коли отримав СМС. Автоматично глянув на годинник: пів на першу ночі. Хто б це, цікаво? Коли ж прочитав повідомлення та ще й подивився, від кого, – остовпів. Сон як рукою зняло. Нічого собі! Коли це він востаннє бачився з Катькою? Певно, років зо п’ять тому. І тепер вона його запрошує в гості?!
***
Олександр ще раз перечитав есемеску: «Саша, якщо не спиш, то я тебе чекаю. Мої поїхали на дачу. Ужастик подивимося, в мене є коньяк. І приходь зі своєю подушкою, а то мої всі сохнуть». Здивувався, ба, зніяковів від Катиної прямоти. У тому, що писала саме вона, не сумнівався: пам’ятав її стиль. Колись вони зустрічались, а потім і жили разом. Але якщо дівчина була налаштована серйозно і мріяла про сім’ю та дітей, то Сашу щось від цього кроку стримувало. Він викручувався, мов лин на пательні: то переконував, що штамп у паспорті нічого не значить, то похнюплено лепетав про відсутність достойних заробітків. Катя чекала, поки вистачило терпіння. А тоді спокійно, без криків і сліз попросила зібрати речі та з’їхати.
Його вмовляти не треба було. Винайняв собі житло й кілька місяців святкував своє вільне життя. Потім було кілька інтрижок без зобов’язань, і якось так непомітно Олександр підібрався до того, що його жартома стали називати «старим холостяком». У 30 із хвостиком він не мав ані сім’ї, ані дітей. Чи згадував Катю? Зрідка.
І тут – така есемес! Без жодних приводів! Невже досі любить і пам’ятає, що аж запрошує до себе ночувати? Зранку на роботу, але хіба ж він міг таке пропустити?! І Саша, в моменті скочивши із ліжка, наклацав у відповідь «ОК» і кинувся збиратись у гості. Одягнувся, схопив подушку і навіть про всяк випадок насадив на неї свіжу пошивку. Плюхнувся в таксі й помчав через усе місто до Каті.
З подушкою під пахвою підійшов до під’їзду. Пам’ятав і будинок, і номер квартири, а от кодовий замок став для нього сюрпризом. Коли жив тут, його ще не було. Звісно, набрав номер Каті, але слухавки вона не брала. Ну і що робити? Після хвилини роздумів вирішив – треба йти на злочин. Щоправда, аж упрів, поки розколупав замковий механізм остаточно. Проте що означають зіпсовані двері під’їзду, коли нагорі чекає дівчина!
І от він на порозі. Тремтячими руками подзвонив у двері. Потім ще раз. Нарешті Катя відчинила… Вся така мокра, щойно з ванни, коротенький халатик ледве її прикриває. Здивовано вигнула брови, ніяково посміхнулась, а коли ковзнула поглядом по його подушці – й узагалі розсміялася:
– Симпатична наволочка, – врешті сказала. – Ну заходь. Сідай. Вибач, я зараз переодягнуся…
Саша роззувся й, обіймаючи подушку, присів на краєчок дивана. Промайнула думка: «Вона так мене здивовано зустріла, ніби не чекала…» Та за кілька секунд він уже думав про інше, більш інтригуюче. Дослухався до Катиних кроків у сусідній кімнаті, і його уява розігралася не на жарт…
***
Незабаром Катя повернулася в… спортивному костюмі. Ледве отямившись від намальованих його фантазією пеньюарів, накинутих на голе тіло, і мереживних трусиків, Сашко аж очами закліпав. Не   очікував. Хоча… Катя п’ять років тому була такою вигадницею – хтозна, що нового вона зараз придумала. Проте дівчина спокійно підійшла до телевізора, увімкнула його і, повернувшись до гостя, скомандувала:
– Бери свою подушку і лягай на килим. Будемо Хічкока дивитися.
Ну, що ж. Підкорився. Вмостився на підлозі. Хіба тут до фільму жахів, коли Катя лежить так близько?! Став крутитися, і врешті його пустотливі руки потяглися до дівчини. Але Катя м’яко відвела їх, попросивши:
– Ну, Сашо, перестань, ми ж дивимося. І ти мене лякаєш, там і так усе страшно…
Додивилися нарешті кіно. Хоча спитай у Саші, про що був фільм, – не згадав би нічогісінько. Бо ж думав про своє, аж ніяк не серйозне. Тож, щойно з’явилися фінальні титри, він скочив і, радісно потираючи руки, запропонував:
– Ну, що, Катюнь, давай тепер за зустріч тяпнемо? Здається, ти коньячком хвалилася?
– Ти знаєш, Сашо, мені завтра рано на роботу, то я тобі наллю, якщо хочеш.
– Я що – алкаш якийсь? Як же я один питиму…
– От і правильно! Бачиш, який ти у мене розумник, –  Катя аж ніби повеселіла та, глянувши на настінний годинник, вигукнула: – О, Боже, вже майже четверта ночі. Капець! Давай-но скоріше підемо спати.
І не встиг Саша ступити і кроку, зрадівши Катиним словам про «спати», як вона обірвала всі його сподівання однією фразою:
– Я тобі тут на дивані постелю, добре?
***
І справді, постелила, а сама в спальню до себе пішла. Саша ліг і втупився в темряві у стелю. «Що ж вона задумала?» – крутилося йому в голові. Через десять хвилин не витримав і тихенько, скоцюрбившись, як той злодій, став пробиратися до Катиної спальні. Затамувавши подих, став шкребтись, а тоді – легенько стукати. Катя почула і крикнула:
– Добраніч, Сашо! Я вже сплю і тобі того ж бажаю.
Спочатку  хотів образитися не на жарт і влаштувати скандал зі з’ясуванням стосунків. Але по хвилі схолов, бо йому зненацька прийшла рятівна здогадка: та ж вона його перевіряє! Треба просто перечекати, побути джентльменом. Як не крути, а вони майже п’ять років узагалі не бачились. І що він, справді, собі думав? Навіть Булгакова згадав із його відомим висловом про те, що не потрібно ніколи і нічого просити. Самі, мовляв, запропонують і самі все дадуть!
З цими сумними думками Саша повернувся до свого одинокого дивана, обійняв рідну подушку-мандрівницю і таки захропів.
Зранку Катя його розбудила, нагодувала сніданком. У коридорі вручила йому його ж подушку, поцілувала на прощання і знову ж таки м’яко випровадила за двері.
***
Цілий день Саша губився в здогадках – що це було і яку гру вона затіяла? Збирався вже зателефонувати, але дівчина його випередила. Хутко схопив слухавку, побачивши дзвінок від Каті:
– Сашо, ти, напевно, вважаєш мене останньою… гм… сукою? Маєш на це право, хоча за великим рахунком я обіцяла тобі лише «ужастик» по телику та коньяк. Вибач, що з коньяком не склалося... – тут Катя не витримала і весело засміялася: – Ну все, все, вибач. Не буду тебе більше мучити, розкажу, як є. Отже, маю я подружку, звуть Саша. Вона живе у моєму ж під’їзді, двома поверхами нижче. Коли залишаюся сама, то завжди кличу її до себе на ночівлю. Ми влаштовуємо такий собі дівич-вечір: дивимося фільм, балакаємо, коньячком балуємося. А вчора якраз мій чоловік поїхав на дачу. До речі, якщо ти не знав, я вже давно заміж вийшла. Так ось, я написала подрузі повідомлення і, надсилаючи, переплутала: в телефонній книзі ви у мене записані під одним ім’ям, лише прізвища інші. А оскільки ти зазначений першим, тобі СМС і надійшла. Ну а потім прийшов ти… З подушкою. Не виганяти ж тебе із нею, чесне слово. Тож я стрималась і зробила вигляд, що саме тебе і чекала. Зате гарний фільм подивилися, правда? – і Катя знову залилася сміхом. – Вибач, Сашку, і будь щасливим…
Юлія САВІНА,
Волинська область

Rate this article
0


Subscribe to comments feed Comments (0 posted):

total: | displaying:

Post your comment

Please enter the code you see in the image:


  • email Email to a friend
  • print Print version
  • Plain text Plain text
Themes
No tags for this article
Subscribe to Newsletter
: