На Маланки

Home | ЦІКАВО | Долі людські | На Маланки
image

Михайло давно не спить. Слухає завивання вітру за вікном, і вчувається йому знайомий мотив щедрівок. «До Маланки ще два тижні, — сердиться сам на себе, — а в голові співають майже щовечора».
Дивна штука життя: вже шостий десяток розміняв, начеб і нажитися мав, бо й дітей виростив та у світ пустив, і жінку три роки як схоронив (раптово померла), а серце ніяк не вгамується — давнім живе, парубоцьким. Але якщо подивитися з іншого боку, то ще ніби й небагато йому років.
Так розмірковує на самоті гарний з виду чоловік. Сивина не старить його, густе волосся кучерявиться над високим, із ледь помітними зморшками чолом. Літа мало змінили його, хоча все своє трудове життя механізатором працював — із-під трактора не вилазив. Тепер ось пенсія мізерна, але є город, кури, підсвинок... Жити можна. Та з голови не виходить давня історія, яка, було, зачаїлася з появою сім’ї, а після того, як спорожніло гніздечко, стала частіше про себе нагадувати. Спомини не баряться, надто довгими зимовими вечорами.     
...Ось на Святки гурт хлопців на великих саморобних санях катає дівчат. А ось вони на мішках, набитих соломою, спускаються з крутої гори, внизу якої під льодом дрімає ставок. Дівчата наздоганяють їх на санях, перевертаються і котяться на нього. Він устигає піймати котрусь за спідницю, вона зі сміхом кидається снігом, він бачить веселі карі очі… Яринка… Її він примітив іще влітку, але не посмів залицятися — здавалася неприступною й надто вродливою для нього. А зараз, коли руку Яринці подав, не противилася, навіть милостиво дозволила себе обтрусити. І тоді він, паленіючи, випалив: «На Маланки сватів зашлю. Подаси рушники?». Нічого не сказала, подивилася в очі, вирвалася з рук і гайнула до свого гурту. А він, розтривожений, більше розважатися не міг. Сказав матері, що надумав сватів засилати. Вибір сина їй не сподобався.
— Ті Деркачі гоноровиті. Тож і дочка вся в них. Торік одному вже гарбуза піднесла, то чи не буде й тобі такого? — почала обережненько.
— Подобається вона мені, мамо, — відповів. Мати тільки зітхнула скрушно.
Умовив Михась давніх родичів, мати хліб спекла — та й подалися до Деркачів свататися. Одне лише муляло хлопця: після тієї зустрічі більше не вдалося побачитись, поговорити з дівчиною. Але ж вона не заперечувала, коли сказав їй про сватання.
Ідуть вулицею, а назустріч щедрувальники: дівчата зграйками окремо, а хлопці ряджені з «Маланкою».
Ой, господар, господарочку,
Пусти в хату Маланочку,
Маланочка чисто ходить,
Нічого в хаті не пошкодить.
Торік Михайло теж Маланкою був, мати й наряджали, не пошкодувавши хусток та спідниці. Весело тоді було, бо ще жодна дівка голови не закрутила. Тепер же зашпори в п’ятах і дрижаки по тілу, хоч і не холодно. А в голові молоточком — лише погодилася б, лише погодилася б…
Двері їм відчинили, а в хаті стіл накритий і гості за столом: старі сусіди Марчуки. Свати почали про куницю, бистру дівицю казати. А вона й легка на помині: в намисті, стрічках. А у руках… гарбуз на тарелі запечений!
«Ні, досить уже згадувати!» — сердиться Михайло на себе. Що було далі — пам’ятає погано. Кудись ішов, десь щедрував, пригощався. А довкола шарварок, крик, гам… І щедрівки.
Через рік пішов у прийми в інше село. З дружиною жили в злагоді. Але ні-ні та й згадувалася гордячка Ярина. Інколи їздив до млина у село, де жив раніше, щоб побачити її. Кілька разів і бачив, ховаючись за деревами. Знав, що заміж вона так і не вийшла: ще одному парубкові піднесла гарбуза, після чого свати стали обминати їхню хату. Так і зістарилася дівкою, доживала самотою.  
...Бігають від хати до хати барвистими зграйками щедрівники. Парубки з реготом і жартами водять переодягнену Маланку. А в хатах накриті столи — хазяї пригощаються й щедрувальників частують.
Немолодий щедрувальник, зупинившись біля однієї хатини, повільно рушив протоптаною стежиною до ґанку. Тихо постукав, зайшов. Святково вдягнена господиня, запнута терновою хусткою, сидить біля столу.
«Ти, Михайле? Чого ж так довго не приходив?» — сльози на стіл кап-кап... А під сервантом гарбузи жовті світяться.
Валентина РОЗУМЕНКО-НЕВІНЧАНА

Rate this article
0


Subscribe to comments feed Comments (0 posted):

total: | displaying:

Post your comment

Please enter the code you see in the image:


  • email Email to a friend
  • print Print version
  • Plain text Plain text
Themes
No tags for this article
Subscribe to Newsletter
: