Заради цього варто жити

Home | ЦІКАВО | Долі людські | Заради цього варто жити
image

Крізь вікно просвічувалася світанкова імла, а незабаром багряне полум’я вранішнього сонця вже пробивалося крізь віти дерев. Валентина лежала у ліжку і боялася поворухнутися, щоб знову не відчути пекучий біль, який пронизував аж до самого серця. Всю ніч сумні думки не давали їй заснути. Лікарі сказали, що вона надовго буде прикута до ліжка. Хто ж її догляне? Кому вона потрібна тепер? Що скаже Неля? Гірко, страшно, самотньо... Сірі Валині очі затуманилися слізьми, і з того туману випливало минуле.
Валентина дружила з Катею ще зі шкільної парти. Секретів між ними не було, отож Валя була причетна до всіх подій, які відбувалися в житті подруги. Після школи працювали в одній будівельній бригаді, через рік разом вступили до інституту, де одночасно познайомились із Петром. Хлопець віддав перевагу Катрусі. Та Валентина не ревнувала. По-перше, раділа за подругу, а по-друге, їй не подобалась Петрова занадто м’яка, на її думку, вдача.
— Йому б дівчиною народитися, а не хлопцем, — казала вона Каті.
Невдовзі закохані побралися. Катя переїхала жити до Петра, а Валя, як і раніше, винаймала квартиру. Через рік у молодого подружжя народилася Неля. Валентина заміж не поспішала. Чи то жінка не могла вибрати собі судженого, чи то її не вибирали... Вона залишалась близькою подругою Каті, часто приходила до неї в гості. Молоді жінки любили довгими зимовими вечорами сидіти у великій затишній квартирі за вишиванням чи плетінням. А коли Петро та Катя їхали на відпочинок, то Валя перебиралася жити до них. І їй зручно, бо ближче до роботи, і Нелині улюбленці — коти Марсик та Люсик — доглянуті.
Так було і того фатального літа. Зранку Валентина безтурботно провела сім’ю подруги на відпочинок. Увечері до неї зателефонували із міліції зі страшною звісткою: сталася аварія, Катя загинула, Петро в лікарні, а Нелю везуть додому. Від почутого у Валентини підломилися ноги, її почало лихоманити. З грудей вирвався відчайдушний крик. Як же так? Чому це сталося? Досі при згадці про ті події у неї наче завмирає серце і на очі навертаються сльози.
Валя з острахом чекала похорону подруги, яка була їй як сестра. За труною Каті йшли рідні, колеги, донька і вона. За життя Петра ще боролися лікарі в реанімації. Постало питання: з ким житиме Неля, поки батько в лікарні? Дівчинка сказала, що хоче до тьоті Валі. Тож забрали вони з порожньої квартири котів і переїхали до кімнати, яку винаймала жінка. Через півтора місяця, виписавшись із лікарні, Петро забрав Нелю додому. Валентина чи не щодня навідувала їх, допомагала по господарству, куховарила, дарувала тепло і ласку Нелі. Вона була ніби на віддалі, але у той же час ніби й поруч з осиротілими. Тільки виникала якась нагальна потреба — тьотя Валя тут як тут.
Промайнуло три роки. Одного дня напровесні Петро переступив поріг Валиної хати. На обличчі — сум’яття. А потім сказав: «Ти б того… Переходила до нас жити… Неля до тебе дуже тягнеться. І мені, коли ти не поруч, так незатишно. Приживемося…». Від несподіванки жінка спочатку заніміла, а потім раптом відчула не знану раніше ніжність до Петра.
...Довго не могла звикнути до того, що зайняла місце Каті. Були, звісно, сумніви: чи правильно вчинила, чи не зрадила пам’ять подруги? Але, мабуть, судилося їй бути з тим, чиє життя позначене чорною стрічкою, а від долі не втечеш... Не обійшлося і без злих язиків. Мовляв, на квартиру око поклала і таки домоглася свого. Та й це минулося, стерпілося. Здавалося, вже почали поволі стиратися гіркі спогади про аварію. Аж тут захворів Петро — далася взнаки отримана тоді важка травма. Лікарі сподівалися на одужання, але дива не сталося — Валентина залишилася вдовою. Перед смертю Петро просив, щоб вона була Нелі за матір, не віддавала її нікому.
Після похорону Катині сестри мали довгу розмову з Нелею. Просили перейти жити до когось із них, бо вони все-таки рідня, а Валентина — чужа тітка, мачуха. Валя розуміла: дівчинка подорослішала, має право на самостійне рішення. Але серце краялося, бо любила Нелю, як рідну, прикипіла до неї душею. Своїх дітей Бог не дав... Як раділа Валя, коли почула, що дівчина каже тіткам: «Вона не мачуха, вона друга мама». Сестри Каті, від’їжджаючи, зі злістю у голосі застерегли Валентину: «Дивись, чужу дитину не зобиджай!». Оте «чужу» гострим лезом вразило в саме серце.
Так вони й жили вдвох. Валентина працювала на кількох роботах, бо їй так хотілося, щоб дочка і харчувалась добре, і одягалась гарно. Закінчивши школу, Неля вирішила вступати до столичного вишу. Але на «бюджет» не пройшла. Валентина рішуче сказала: «Вчитимешся на платному. Ти переїдеш у Київ, а нашу квартиру я здаватиму. Переїду в село в материну хату. На роботу добиратися не проблема, «маршрутки» одна за одною до міста їдуть...».
Неля закінчувала третій курс, коли в зупинку, на якій її названа мати чекала мікроавтобус, на повній швидкості врізався легковик із нетверезим водієм за кермом. Жіночка, що стояла зовсім поруч із нею, загинула, а Валентина, як сказали лікарі, народилася в сорочці: «лише» перелом тазових кісток...
І ось вона прикута до ліжка. Дуже болить побите тіло, ниють місця переломів. Та найбільший біль — у душі. Думка, чи потрібна вона така Нелі, не дає спокою. Адже на роботу зможе вийти нескоро, самих грошей за оренду квартири не вистачить, щоб платити за навчання. А ще ж чималу суму доведеться викласти за ліки.
У палату легкою тихою ходою зайшла Неля, несучи букетик польових квітів та пакет із їжею.
— Здрастуй, мамо, — поцілувала вона Валю. — Як ти? Дуже боляче?
— Здрастуй. Бачиш, лежу, лиш клопотів завдаю...
Несподівано для самої себе жінка розплакалася, вихлюпнулося все те, що так мучило вночі.
— Я ж не рідна тобі... Мачуха... Ти не повинна через мене життя собі псувати. Зателефонуй тіткам, може, допоможуть із грошима на навчання. А давай квартиру продамо, купимо меншу, а частину коштів покладемо в банк...
— Мамо, мамо, що ти кажеш? Яка мачуха? Ти найдорожче, що в мене є. Я б не пережила, якби з тобою щось трапилось... — Нелин голос тремтів. — За навчання не хвилюйся. Поговорила з деканом, він «вибив» для мене на наступний рік бюджетне місце на заочному відділенні. Я відмінниця, до мене поставились дуже доб¬ре. За гроші не хвилюйся, половина моїх однокурсників уже давно підробляє, програмісти тепер скрізь потрібні. Я заберу тебе додому, ти ще бігатимеш...
Валентина продовжувала плакати, але вже від щастя. Промайнула думка: «Заради такої миті варто жити». Не кожному її Бог дарує, але вона, мабуть, заслужила.
А вночі Валі наснилися Катя і Петро. Гарні й щасливі, як у день свого весілля, вони всміхалися до неї і щось говорили. Вона не могла розібрати їхніх слів, але сміялася і сміялася у відповідь...
Ольга КАТАН

Rate this article
0


Subscribe to comments feed Comments (1 posted):

Kids Yeezy Boost on 14/01/2018 20:54:59
avatar
Despite being familiar with the concept of designer sneakers, the eye-watering price tags attached to each new model continue to remain unfamiliar, and even strange for many.
Thumbs Up Thumbs Down
0
total: 1 | displaying: 1 - 1

Post your comment

Please enter the code you see in the image:


  • email Email to a friend
  • print Print version
  • Plain text Plain text
Themes
No tags for this article
Subscribe to Newsletter
: