СОФІТИ СОФІЇ

Home | ЦІКАВО | Калейдоскоп | СОФІТИ СОФІЇ

img

20 вересня виповнилося 75 років незгасній зірці — Софі Лорен

У наші часи девальвації багатьох понять знецінилося і поняття «зірка» як визначення творчої особи з великим талантом та харизмою, яку шанують і обожнюють маси. «Зірками» величають бездарних, нафаршированих силіконом дівиць та м’язистих бугаїв, що трощать кістки «поганим хлопцям» у поганих кінобойовиках. Та, як на нічному небі зірок — міріади, але більшість із нас знає назви хіба десятка, так і в кіно, справжніх зірок — одиниці. І до них належить італійська акторка Софі Лорен, якій минулої неділі виповнилося 75 років.

З волі мами...

Софія Шиколоне (таке справжнє прізвище героїні нашої розповіді) народилася 20 вересня 1934 року в Римі. Вона була позашлюбним дитям акторки–аматорки Ромільди Віллані, яка так ніколи і не пізнала смаку слави, та такого собі Ріккардо Шиколоне. Попри те, що батько залишив Ромільду й доньку, Софії дісталося його прізвище.

Дитинство Софії припало на роки Другої світової війни і пройшло в злиденних нетрях Неаполя. Мати і донька недоїдали. Це при тому, що Анна–Марія, двоюрідна сестра Софії, вийшла заміж за сина фашистського диктатора Італії Беніто Муссоліні — Романо — і могла б допомогти родичам. Дівчинка виросла високою та худющою, тому ровесники дражнили її «Штахетина». Але з часом із гидкого каченяти почав вимальовуватися лебідь. Часто буває: коли жінка програє власне життя, то шукає компенсації в успіху своїх дітей. Отож і мати розпочала виставляти Софію на різні конкурси краси. 14–річна дівчинка перемогла на одному з них у Неаполі й здобула титул «Принцеса моря».

Підбадьорена мама забрала доньку до Риму, де обом вдалося отримати другорядні ролі у фільмі «Кво вадіс» (стрічка, яку тепер відносять до класики кіно, вийшла на екрани 1951 року). Але малі ролі великих прибутків не давали, тому дівчина не пропускала конкурсів краси. І пробилася на головний — «Міс Італія», де посіла друге місце.

І за сприяння старшого синьйора

Софії було лише 15 років, коли на черговому конкурсі краси вона познайомилася з відомим італійським кінопродюсером Карло Понті. Той помітив високу, струнку, вродливу дівчину, підписав із нею контракт та почав робити її кар’єру. Для початку направив дівчину на драматичні курси, де вона засвоїла ази акторського мистецтва, а потім дарував ролі: від зовсім другорядних до головних. Молода акторка та старший на 24 роки продюсер спільно вигадали артистичний псевдонім, під яким її тепер знає увесь світ, — Софі Лорен.

До 1954 року Софі Лорен стала головною конкуренткою для тодішньої найбільшої зірки італійського кіно — Джини Лоллобріджиди. Невисокого зросту Джина була зразком класичної м’якої жіночої вроди. Висока та струнка Софі з широким, немов у циркового клоуна, ротом, занадто великими очима, дещо вилицювата, не підпадала під канони краси, але випромінювала ледь стримувану дику чуттєвість і сексуальність. Саме за це, коли перші значні фільми Лорен потрапили на екрани США, її засипали пропозицями продюсери з Голлівуду. Вони розуміли, що такий тип середземноморської вроди неодмінно знайде свого покупця в Америці.

У Голлівуд — і додому

Софі Лорен спочатку з’явилася в американських фільмах, які знімалися в Євро­пі, а 1958 року перебралася до Голлівуду. Її приїзд до Америки супроводжувався неймовірною рекламною кампанією: перші шпальти газет рясніли заголовками на кшталт «Богиня прибуває». Попри те що тодішній Голлівуд був набагато гуманніший, ніж сучасний, на жаль, американські режисери так і не спромоглися повною мірою розкрити талант обдарованої акторки. Вони вульгаризували її імідж, намагаючись всіляко затушувати риси жінки з простого народу, а натомість штучно створили з неї гламурну діву. Хай там як, але Лорен отримала приз для кращої акторки на Венеційському кінофестивалі за роль в американському фільмі «Чорна орхідея» (1959).

Сама авторка також почувалася в Голлівуді не дуже комфортно. Були великі проблеми з англійською мовою, тому у фільмах її дублювали. Виникали інші побутові непорозуміння. Словом, 1961 року Софі Лорен повертається до Італії, де розпочинається її «зоряне десятиляття». За цей час вона створила кілька незабутніх екранних дуетів із тогочасною найбільшою величиною італійського кіно — Марчелло Мастроянні.

«Сінематографічний хіт–парад» почався фільмом «Чочара» режисера Вітторіо Де Сіки, в якому Лорен виконала, імовірно, кращу роль свого життя — матері в роздертій війною Італії, за що отримала «Оскар» та відзнаку як краща акторка на Каннському кінофестивалі. Далі був тріумф соціальних трагікомедій, поставлених знову Де Сікою, в яких партнером Софі виступив красень Мастроянні: «Вчора, сьогодні і завтра» та «Шлюб по-італійськи» (Лорен та Мастроянні знялися разом загалом у 13 фільмах). Ці дві стрічки мали шалений успіх у всьому світі, зокрема й у СРСР. За останню вона отримала нагороду на Московському кінофестивалі. На знак подяки зірка погодилася знятися в радянській воєнній драмі «Соняшники» (1969).

У 60–ті роки Лорен прославилася передусім завдяки створенню образу простої жінки з народу в низці соціальних драм та комедій, але акторка одночасно не цуралася ролей у популярних на той час комерційних фільмах–колосах. Ідеться про високобюджетну масштабну продукцію з масовими батальними сценами «Ель Сід», «Падіння Римської імперії». Стосовно романтично–комедійних фільмів, то кращим можна вважати зняту 1967 року в Британії «Графиню з Гонконга», де вона зійшлася на знімальному майданчику з легендою світового кіно Чарлі Чапліним. Це була остання роль у житті геніального коміка.

Вона ще й співає

Лорен записала дві пісні в дуеті з відомим британським комедійним актором Пітером Селлерсом. Перша пісня — Goodness Gracious Me — у 1960 році досягла четвертого місця британського хіт–параду, а друга — Bangers and Mash — потрапила наступного року до першої двадцятки. В доробку Лорен є навіть найвища американська музична нагорода «Греммі», щоправда, не за спів, а зачитане слово. Вона отримала її 2004 року спільно з... екс-президентами СРСР Михайлом Горбачовим та США — Білом Клінтоном за запис дитячої опери Сергія Прокоф’єва «Петя і вовк».

Розлучення і шлюб по-італійськи

Софі Лорен та її Пігмаліон — Карло Понті — побралися 1957 року, коли їй було 23, а йому — 47. Перед цим Понті розлучився в Мексиці зі своєю першою дружиною. Статна висока красуня і опецькуватий, нижчий від неї на голову кінопродюсер були найкращою ілюстрацією до «Красуні й чудовиська». Ніхто не віщував цьому шлюбу довгого життя. Передусім судові органи, оскільки на той час італійське законодавство не дозволяло розлучення, окрім як із дозволу самого Папи. Тож Понті звинуватили в багатоженстві. Судові битви тривали п’ять років, після чого подружжя не витримало судового та суспільного осуду й анулювало шлюб. Але це не вихолодило їхні почуття, тому Лорен і Понті через чотири роки взяли громадянство Франції, де в 1966–му уклали шлюб, в якому народилися двоє синів: Карло Понті–молодший та Едоардо.

Упродовж кінокар’єри Софі Лорен знялася в майже ста фільмах, здобула численні нагороди за кіноролі, зокрема і почесний «Оскар» 1991 року за життєвий внесок у мистецтво кіно. Своє життя вона описала в біографічній книзі «Софія — жити і кохати: її особиста історія» (1979). В інтерв’ю і під час численних прес-конференцій Софі постійно наголошувала, що кінокар’єра нічого не варта у порівнянні з її щасливим родинним життям. Вона прожила з Карло Понті довгих 50 років, аж до його смерті 10 січня 2007–го. Можливо, вона відчувала до нього любов і як до чоловіка, і як до батька, якого ніколи не мала.

А мамі, з якою мала найкращі відносини, віддала своєрідну данину: 1980 року знялася в біографічному художньому телефільмі «Софі Лорен: її власна історія» і в ролі самої себе, і своєї мами. А наступного року на італійському телебаченні демонструватимуть черговий біографічний телефільм «Мій дім», в якому Лорен виконує роль своєї мами.

Як справжня традиціоналістка, Лорен знаходила задоволення у приготуванні їжі для родини. Вона видала дві книги власних кулінарних рецептів. На запитання, у чому секрет її вічної молодості, Лорен завжди жартома (а може, і серйозно) відповідала, що в неаполітанських спагеті.

У 72 роки Софі погодилася знятися напівоголеною для популярного календаря «Тиреллі» й дала фору багатьом юним кралям.

Олег БОРОВСЬКИЙ

Rate this article
0


Subscribe to comments feed Comments (0 posted):

total: | displaying:

Post your comment

Please enter the code you see in the image:


  • email Email to a friend
  • print Print version
  • Plain text Plain text
Themes
No tags for this article
Subscribe to Newsletter
: