Снайпер-«кіборг»: «На сторінках деяких бійців по 500 селфі. Коли вони воюють?»

Home | ЦІКАВО | Люди та речі | Снайпер-«кіборг»: «На сторінках деяких бійців по 500 селфі. Коли вони воюють?»
image

 

 Снайпер сержант Ярослав Лапін за свої 29 місяців в АТО повоював у багатьох гарячих точках: під Луганськом, у ДАПі та Авдіївській промзоні.

Його було поранено й двічі вважали загиблим. На його грудях два ордени «За мужність» ІІ й ІІІ ступенів та орден «Богдана Хмельницького» ІІІ ступеня. Коли на початку війни загинув його товариш, він пішов у військкомат. Із вибором спеціальності питання не стояло, адже чотири роки навчався снайперської справи в Академії внутрішніх справ у Луганську. За час АТО побував у багатьох гарячих точках: під Луганськом, у ДАПі та в Авдіївській промзоні.

— Під час одного з проривів під Луганськом нас зустріли боєм. Частину людей відтіснили в долину. Хлопців треба було рятувати, тому я заховався у величезному тракторному скаті, через дірки в якому бачив розташування «сепарів», і по радіо передавав інформацію своїм. Так ми й змогли прорватися.

Позивного тоді я ще не мав. Але саме після цього випадку мене почали називати «Скат».

«Кіборг» із «Максимом»

— У районі старого термінала ми поставили кулемет «Максим», загнали в нього стрічку на 1500 набоїв, викотили його на відкриту місцину. Десь на відстань 500 метрів до ворога. Прив’язали до кулемета манекен, одягли йому броник і каску. Навели його на сепарів, заклинили спусковий гачок і сховалися. Ті почали відстрілюватися. Раз-другий влучили в манекена, а він навіть лежачи продовжував стріляти. Коло нього падала міна, а стрільба не припинялася. Отоді я вперше почув по рації, що вони назвали нас «кіборгами».

Прикурити від ПТКРа

— Кінець жовтня 2014-го. Ми якраз чергували на самому вершечку диспетчерської вежі. Будівля — суцільна діра. Мій побратим «Лисий» хотів закурити, але не міг знайти запальничку. Аж тут по нас вистрелили з ПТКРа. Він пролетів будівлею, нічого не зачепивши. А за ним півметра вогню. Кажу товаришеві: «Ти вогонь шукав? Прикурюй» Він: «Та ні, занадто швидко!» Сміх та й годі.

«Промка»

— Авдіївську промзону не порівняти з ДАПом. У ній ми робили те, чого не було 2015-го, — пішли вперед! Але тут інша тактика: є чітка відстань до ворога, лінія окопів. В аеропорту такого не було. Промзону ми взяли без жодного пострілу. «Сепари» ходили туди на чергування. Але із часом розслабилися так, що почали мінятися не на її території, а відходили далеко в тил. Цим ми й скористалися. Коли «пацани» повернулися, ми вже стояли на їхніх позиціях. Першою зайшла розвідрота однієї з мотопіхотних бригад. Це важко назвати боєм. Ми просто нищили ворога з укриття.

«Селфі-бійці»

— Мої батьки не знали, що я в АТО. Тож коли приїжджали журналісти, намагався бути поза кадром. Тоді такого не було, як нині. Відкриваєш сторінку деяких із бійців у соцмережах, а там 500 селфі на день. І от виникає питання: «Коли ж ти воюєш?» Та все-таки я засвітився на телебаченні. Випадково потрапив в об’єктив, а батьки дізналися, де я. Вони розуміють, що я захищаю свою країну. В аеропорту нам капелан сказав: «Захищати своїх рідних та свій край зі зброєю в руках — то не гріх. Гріх — спостерігати за тим, як інші захищають».

«Ти що… загинув?»

— Були й похоронки додому. Але то в бійця просто прізвище схоже з моїм. Ми разом виходили на завдання, але він загинув. У штабі подумали, що то я, і повідомили рідним. Брат набирає мене, а я відповідаю. Він, звісно, шокований: «Ти що… загинув»? «Ага, а телефон на той світ із собою забрав», — кажу. Було й таке, що свою куртку одягнув на пораненого. А в кишені залишив військовий квиток. Поранений помер. Подумали, що то я. Так мене двічі «поховали».

Снайпер із власною гвинтівкою

— У ДАПі в мене була особиста гвинтівка. На жаль, її втратив під час бою. Тоді ж дістав контузію та поранення. Один з осколків пробив бронежилет і на два сантиметри влетів у спину, другий — у руку. Тож тепер «дзвеню» від металошукачів. Із часом придбав іншу гвинтівку — 50-го калібру. Одну з найбільш далекобійних у світі. Нею я можу дістати на два кілометри. Патрони купую сам. Переконаний, що переважна більшість військових просить у волонтерів зайві речі. Хоч би як жалілися, та їжі, одягу й пального тут вистачає.

Ярослава ЗОРІНА

P.S. Після демобілізації «Скатові» надійшла пропозиція стати інструктором в одній із мотопіхотних бригад. Поки що Ярослав обмірковує таку можливість.

Rate this article
0


Subscribe to comments feed Comments (1 posted):

Air Jordan 14 Retro on 24/05/2017 04:43:07
avatar
According to Johannes Torpe Studios, the theme of the installation was “changing perspectives,” and the design studio was challenged with the task of reinterpreting Nike icons such as the Air Force 1 and Cortez.
Thumbs Up Thumbs Down
0
total: 1 | displaying: 1 - 1

Post your comment

Please enter the code you see in the image:


  • email Email to a friend
  • print Print version
  • Plain text Plain text
Themes
No tags for this article
Subscribe to Newsletter
: