Черкаському хору — 60, і він гастролюватиме Україною

Home | ЦІКАВО | Люди та речі | Черкаському хору — 60, і він гастролюватиме Україною
image

 

 «Степом, степом…», «Виростеш ти, сину», «Реве та стогне Дніпр широкий» — хто не чув цих пісень у виконанні Черкаського заслуженого українського народного хору? Цього року йому виповнюється 60 років. Хор засновано в 1957 році. Знавці історії хору твердять, що, приймаючи рішення про його створення, вагались, чи бути хору народним, ачи хором… хіміків, адже в Черкасах саме розвивалась хімічна промисловість. Відома навіть дата першої репетиції хору: 2 квітня о 10 годині ранку.

Ми з нагоди ювілейного року взялися провести тур Україною «Земля моя — любов моя», — анонсує Юрій Федоряка, директор комунального закладу «Черкаська обласна філармонія». — Перший концерт ще взимку відбувся у Чернівцях, далі Івано-Франківськ, Львів, Тернопіль, Житомир. Навесні поїхали на Схід, де люди страждають і де особливо потребують української пісні. До кінця року плануємо відвідати Південь України. У травні був наш ювілейний концерт у Києві, в колонному залі імені Лисенка Національної філармонії України.

Сьогодні хор — це 72 учасники. Танцювальну групу очолюють Тамара Зуєва та В’ячеслав Омельяненко, оркестрову — Олексій Колесник, а хором уже понад два десятиліття керує заслужений діяч мистецтв України Леонід Трофименко. Його кредо — професійність, якість.

— Леоніде Миколайовичу, всі хори звучать по-різному. У чому особливість черкаського?

— Є хори більш академічного звучання, у нас же звучання найближче до народного, завдяки жіночим голосам: глибокий альт та сопрано на гуку. Сьогодні наш черкаський хор упізнаваний і манерою (кажуть, хлібне зерно впізнають по колосу, а Черкаський хор по голосу), і сценічними костюмами. Скажімо, змінити віночки на очіпки для жінок — скажуть, та це не той хор! Для мене головне — залишити неповторне звучання, яке запровадив ще засновник хору Микола Кущ, продовжили Анатолій Авдієвський, Анатолій Пашкевич, Євген Кухарець, з якими я мав щастя працювати. Зараз лунають думки, що професійний народний хор — це «совєтчина», це несучасно, в тренді — поєднання естради з народною піснею: рок, реп. Але ж це вже не народна пісня — це як варіації на голос матері. Професійний хор — це лабораторія, яка шукає пісні в народі, огранює їх класичним виконанням і дає глядачеві кращі зразки артистичного виконання, еталон народної пісні.

Нашу пісню шанують і по світу. Три роки тому в Черкаси приїздив український хор «Ластівка» з Канади

— Так, це молодий, енергійний аматорський колектив. І вони, пам’ятаю, попросили в артистів Черкаського народного хору майстер-клас.

— Що сьогодні в репертуарі хору?

— Основою залишається народна пісня й танець, традиційні для Середньої Наддніпрянщини, та авторська пісня. На жаль, мало композиторів пише у стилі народного мелосу, тож дуже складно відібрати гідне. Склалася творча співпраця у Черкаського народного хору з композиторами Миколою Плашкевичем, Олександром Стадником, Миколою Вовком, поетами Олександром Морозом, Зоєю Ружин, Володимиром Зайцем й іншими. Коли мені лягають на душу слова, я також перетворюю їх на пісні: як-то «На краю городу» на слова Василя Приза, «Козацька слава» на вірш Миколи Негоди. В авторських піснях зазвучали теми подій на Сході — зокрема це пісня «Війна своїх дітей не має», яку ми написали з поетом Володимиром Зайцем, де є такі рядки:

«Дівчатко, схоже на Вкраїну,

у вишиванці чепурній.

як розказати тій дитині,

що батька вбито на війні?..»

Актуальна зараз і пісня «Дзвенить струна» Анатолія Пашкевича — про те, як нагорі все ділять булаву…

— У хору є проблеми?

— Хотілося б, щоб до нас приходило більше молоді. У нас є з десяток хлопців і дівчат, переважно з Канівського коледжу культури і мистецтв УДПУ імені Павла Тичини. Але черги в хор немає. Минули часи, коли вибирали в хор не лише за талантом, а й за зростом чи статурою. Так, підвищили мінімальну зарплату. Але робота пов’язана з поїздками, виступами в неопалюваних приміщеннях. Та зникає й сама можливість зустрічатися з глядачем. Скажімо, у столиці до ювілею нас бачили востаннє ще років десять тому, як звіти областей були. Бо якщо зараз готель у Києві — 900 гривень з людини, щоб переночувати, то який бюджет це витримає? А тим часом хор передано з державного дотування на обласний бюджет. Практикуємо обмінні концерти з художніми колективами інших міст (ви нам забезпечуєте фінансування на таку-то суму, ми вам рівно на стільки ж), участь у святкових заходах (так звані «оренди»). Даємо благодійні концерти (зокрема для військових частин). Хоч квиток на хор у нашій філармонії коштує недорого, до 30 гривень, але не давати ж концерт за концертом у Черкасах?

Коли цікавлюсь у Леоніда Миколайовича, як часто виїздили торік за межі області, він звіряється з колегами: «Де ми були? Нью-Йорк, Лондон?» — жарт, звичайно. Хоч інформаційна війна проти України сягає скрізь по світу, і пропаганда української культури — теж наша зброя. Були, кажуть, лише «за кордоном області»: по райцентрах Чернігівської, Сумської, Полтавської областей, дали два концерти в Кропивницькому.

Були в історії хору різні часи — перші його учасники пригадують оті фізично важкі, коли доводилося вибиратися з сіл вантажівками, які застрягали в болоті й тому артисти ночували серед поля в скирті. Коли репетиції проходили в бібліотеці чи у залі тютюнової фабрики, де танцюристи вибивали тютюновий пил з дощок… Але була жага творити!

— Натхнення дають виступи. Коли я прийшла в хор, я сім’ї не бачила за гастролями. У мене двоє дітей виглядів чоловік! — розповідає кавалер ордена княгині Ольги, заслужена артистка України Євгенія Крикун.

Якщо хору виповнюється 60, то Євгенія Павлівна святкуватиме 50-річчя своєї роботи в Черкаському народному хорі. Ділиться своїм секретом успіху, за що її народ викликає на «біс»:

— Вогник треба завоювати у глядачів. Треба виходити і душу показувати. Прожила життя і вже знаю, що люди люблять…

Людмила Йосипова у хорі понад 30 років, і вияви глядацької симпатії пам’ятає найнеймовірніші. Скажімо, як у Львові з балконів на артистів сипались квіти…

— Це мій пріоритет — щоб славнозвісний Черкаський народний хор не лише мав сьогоднішній рейтинг, а й щоб він зростав, — ділиться планами директор Юрій Федоряка. — Моя, як керівника, роль — пошуки фінансування нових проектів, нових постановок, забезпечення гастролей. Сьогодні потребуємо придбання нових костюмів, транспорту. Цьогоріч 25 років улюбленцю черкащан — симфонічному оркестру. Автобус же у нас один, і той старенький: їде на гастролі або хор, або оркестр. Ми виходимо з клопотаннями на всі рівні влади, щоб посприяли нам у ювілейний рік зміцнити нашу базу.

А підсумкові ювілейні урочистості в Черкасах будуть восени. Коли люди викопають картоплю і будуть готові пожинати урожай духовний.

Лариса СОКОЛОВСЬКА

Rate this article
0


Subscribe to comments feed Comments (0 posted):

total: | displaying:

Post your comment

Please enter the code you see in the image:


  • email Email to a friend
  • print Print version
  • Plain text Plain text
Themes
No tags for this article
Subscribe to Newsletter
: