Такий, як гірський вітер

Home | ЦІКАВО | Люди та речі | Такий, як гірський вітер
image

Мріяв бути десантником, а став неперевершеним розвідником. Мабуть, єдиний український воїн, який сам написав Кодекс честі Розвідника, навіть розробив шеврон для своєї розвідувальної роти. Не тому, що так наказали, а за покликом серця. Талановитий військовий із Коломиї, капітан, командир розвідувальної роти 24-ї окремої механізованої бригади ОК «Північ» Степан Воробець із позивним Яструб за життя назбирав оберемок грамот і медалей з усього світу, мав детальний план реформування українських десантних військ. Але не встиг. У дитинстві мама часто просила в архангела Михаїла для свого сина міці та здоров’я, а ось про удачу, на жаль, забула.
«Ти не загинув до тих пір, поки не здався. Допоки Розвідник не здається, він є сильнішим від своєї долі. Виграє не той, хто сильніший, а той, хто йде до кінця. Поставив ціль – іди до кінця: рви на собі шкіру, вмирай і воскресай, самовдосконалюйся, але йди до кінця. Завжди вибирай найважчий шлях – на ньому ти не зустрінеш конкурентів. Упав… Встав… Упав… Встав… Упав… Здійнявся… Злетів! Лише так!».
ЗА ЖИТТЯ – НА СМЕРТЬ
«19 червня 2014 року підрозділи 24-ї бригади отримали наказ звільнити від терористів містечко Ямпіль з околицями і взяти під контроль міст через річку Сіверський Донець. Взяття Ямполя і Закітного було стратегічно важливе. Саме через ці населені пункти терористи постачали в Слов’янськ зброю і боєприпаси, – писав Віктор Фітьо в «Коломийській правді». – Виконання бойового наказу із самого початку не видавалося легким. Тут терористи були озброєні до зубів: 15 танків, міномети, крупнокаліберна артилерія, зенітно-ракетні комплекси тощо. Та недарма 24-та бригада зветься залізною. Під час боїв українські військові знищили понад 300 терористів та виконали поставлене бойове завдання: Ямпіль, Кіровське і Закітне були звільнені від бандформувань, а Слов’янськ остаточно взяли у щільне кільце. Після зачистки розвідувальна рота, якою командував капітан Степан Воробець, мала провести розвідку щодо подальших наступальних дій. На виконання цього завдання разом із розвідниками Воробця пішов і командир 1-го батальйону, підполковник Ігор Ляшенко. Для двох офіцерів та ще п’яти контрактників воно стало останнім».
У день, коли 27-літній Степан Воробець йшов у свій останній бій, він написав дружині смс-повідомлення: «Я вас люблю… Сини мої, візьміть мої вітрила».
З фронту його так і не дочекалися батьки, двоє сестер, дружина і двоє синів.
Капітана поховали в Коломиї на Алеї слави. Коли за Степана віддавали дев’ять днів, його найменшому синочку Денискові виповнився рочок.
Однополчани побудували на місці бою, біля с. Закітне, невеличкий пам’ятний знак. Указом президента від 21 серпня 2014 року Степана Воробця посмертно нагороджено орденом Богдана Хмельницького I ступеня – за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, високопрофесійне виконання службового обов’язку.
Ще за життя на своїй сторінці у соцмережі Степан написав такі слова: «Дякую тобі, Боже, що я народився Українцем. Дякую Тобі, що довірив мені почесну справу захищати Українську землю та Українську націю. Дякую за величну історію та славних предків наших. Дякую Тобі, що не піддаюся смутку, виконуючи обов’язок… За життя – на смерть, з Україною в серці!»
 ПЕРЕМОЖЕМО АБО ВМРЕМО ЗА УКРАЇНУ
«Душа – Богові, життя – Україні, честь – нікому! – такими словами починався його Кодекс честі Розвідника, який Степан склав одразу після закінчення навчання у виші. – Духовною основою для Розвідника є традиції богатирів Київської Русі, козацтва, героїв Української повстанської армії, розвідників попередніх поколінь і тих, хто пролив кров за добробут, єдність і цілісність України. Розвідником не стають один раз і на все життя, право бути ним підтверджують щоденно. Кожен Розвідник – патріот, який ставить безпеку і добробут українського народу вище від власних інтересів і робить усе можливе для захисту Батьківщини. Розвідник повинен працювати і жити на благо України, постійно доводячи це своїми вчинками. Поважати національні почуття інших народів, але давати рішучу відсіч будь-якому виявленню антиукраїнських настроїв.
Пам’ятай, що розум – твій найкращий мускул… Вміння виграти війну, навіть програвши бій, – ось риса справжнього Розвідника… Як тільки воїн почне вважати себе великим, він загине. В той час, коли ти пропускаєш тренування, хтось тренується, щоб перемогти тебе. Тренуйся сьогодні, щоб завтра бути першим. Ти загинеш, якщо пожалієш ворога. Ворог перестає бути ворогом тільки тоді, коли він мертвий… Переможемо або вмремо за Україну, бо мертві сорому не знають. Тільки той є справжній Розвідник, хто має за честь віддати своє життя за Христа-Бога, Неньку-Україну і побратима». Бійці Степана Воробця мали не просто знати цей кодекс, а жити за ним.
На шевроні, який також розробив коломиянин для своєї роти, є девіз: «За життя – на смерть, з Україною в серці». Наче сам на себе накликав смертельну біду…
 МОСКАЛЬ НА ГОРЛО НАСТУПИВ
Степан був середущим між двома сестричками. Мама дуже хотіла сина, у їхній родині постійно народжувалися самі дівчата… Коли хлопчина народився, то лікарі захоплювалися немовлям: повністю здоровий, міцний, тіло мало ідеальні форми. Малого назвали на честь батька. Після кожної недільної Літургії мама Ганна Воробець підходила до образу архистратига Михаїла і довго молилася – просила, аби син виріс дужим хлопчиком. «Не знала я тоді, що архистратиг Михаїл – покровитель усіх воїнів, – зітхає жінка. – Молилася про міцне здоров’я… Не розуміла, що треба було просити доброї долі…»
Хлопчик і справді виріс сильним. І тілом, і духом. Справжній воїн! Постійно бавився в поліцейського, військового, іграшкова зброя з рук не виходила.
Обожнював футбол, одного разу сам навіть організував змагання між дворовими командами. Все було на найвищому рівні: грамоти, нагороди… Мама останні гроші віддавала, аби передплатити синові журнал про футбол. Свою кімнату Степан повністю обклеїв плакатами з футболістами і багато років поспіль не дозволяв там робити ремонт – аж поки не одружився.
У школі йому дуже легко давалася англійська мова, захоплювався історією України, особливо його цікавила козацька доба. Якось прибіг Степанко додому і запитує маму: «А чому в нас так не люблять москалів? Адже тут були і поляки, і австрійці, і німці…» Мама була чимось зайнята на кухні, тож відмахнулася: «Синку, я не знаю, чому їх так не люблять, але нашій родині вони на мозоль ще не наступили».
Ганна Воробець тепер дуже часто згадує цю розмову і розуміє, що сказала синові неправду, адже прадідусь Степана загинув на війні. Прабабуся дуже бідувала сама з п’ятьма дітьми. Радянська влада всі харчі з комор позабирала. Аби купити хліба, мусила йти 30 км – аж до Коломиї. Бідолашні діти ледве повибивалися в люди. «Тоді я йому відповіла, що на мозоль не наступили, – продовжує мама. – А тепер москалі наступили нам аж на горло – вбили єдиного синочка…»
 МІСТЕР ГИРЯ
До вступу в Прикарпатський військово-спортивний ліцей-інтернат Степан ретельно готувався. Під час іспитів вчительку з англійської найбільше вразило, що хлопець може розповісти іноземною мовою «Отче наш». Після закінчення ліцею вступив до Академії сухопутних військ ім. Гетьмана Петра Сагайдачного на факультет артилерійської розвідки, хоча мріяв про спецназ та аеромобільні війська.
«Він був добре спортивно підготовлений, але ми не мали ніякого плеча, щоб помогти, грошей теж не було, тому Степанко не міг потрапити на той факультет, про який мріяв, – розповідає Ганна Воробець. – В інституті вчився добре, працював над собою, займався парашутним та гирьовим спортом, армреслінгом, рукопашним боєм, боксом, любив гори».
Як найкращого офіцера Степана Воробця відправили на навчання до США в школу розвідки, звідки він привіз купу грамот і нагород. Хлопця там прозвали Містер Гиря, бо він всіх перевершував у гирьовому спорті.
Мама каже, що після смерті сина з ними зв’язався латвієць, який вчився в Америці разом із Воробцем. Він розповів, що Степан мріяв про реформування української армії, зокрема десантних військ. Найкращий досвід у різних країнах світу хотів втілити в Україні.
 РОТА ВОРОБЦЯ
Степан разом із дружиною Світланою та синами Андрійком і Дениском жили в Яворові Львівської області. Там він проходив службу у 24-й окремій залізній механізованій бригаді, був командиром розвідувальної роти штабного батальйону.
Попри жалюгідний стан української армії, його розвідувальна рота була взірцем боєздатності. Навіть жартували, що рота Воробця – це маленький підрозділ американської армії. Всі вояки займалися спортом, ніхто не курив і не вживав алкоголю. Найперше, що він вчив кожного солдата, – любити Україну. Один із контрактників, якого вчив Воробець, молодий хлопчина писав додому: «Мамо, ти за мене не переживай, бо в мене такий командир, що геть усе вміє».
Ганна Воробець пригадує, як син шаленів, коли відбулася анексія Криму: «Чого не дають наказ стріляти? Бідні наші хлопці…Чого командири все здають росіянам?..»
Коли почалися воєнні дії, Яструба з ротою перекинули до російського кордону. Там він щодня проводив вишкіл для своїх хлопців. Потім Воробця відправили у військову частину, аби він займався мобілізацією. Степан тоді геть знавіснів. Ходив сам не свій. Вимагав у керівництва, аби його назад повернули, до своєї роти. Бо він не буде сидіти за чиїмись спинами, ховатися в кабінетах… Він не такого вчив своїх бійців. За зухвальство начальство навіть погрожувало покарати Воробця. Де там – хоч кіл на голові теши. Зрештою коломиянина таки відправили назад у зону АТО.
БІЛЯ НЬОГО – В БЕЗПЕЦІ
«Він був чудовим чоловіком і батьком, – пригадує дружина. – Вдома був дуже добрим і терплячим, ніколи не підвищував голосу. Коли я прийшла до нього на роботу, то вперше почула, як Степан наказує, і дуже здивувалася, бо раніше ніколи не чула такої інтонації в голосі свого чоловіка».
Однокласник Женя Ковальський познайомився зі Степаном Воробцем у дев’ятому класі. Каже, що навіть у такому юному віці хлопець уже дуже вболівав за Україну, свій патріотизм намагався донести до однолітків: «Біля нього ти почувався в безпеці, від нього йшов позитив і сила. Завжди життєрадісний та з усмішкою».
«При знайомстві Степан одразу ж почав у мене асоціюватися з гірським вітром, – писав Віктор Фітьо, – такий же сильний, напористий, цілеспрямований, але водночас шляхетний, легкий і самостійний. Він не любив скаржитися, все доводив до ідеального порядку».
ПЕРШИЙ – СТЕПАНКО
Мама пригадує, що десь зо п’ять років тому, коли вона якраз зробила в квартирі ремонт, син приїхав зі служби додому і почав дорікати: «Мамо, така розруха вдома… Нащо тобі цей ремонт?» – «Синочку, коли я вмру, то люди поприходять, а вдома буде гарно і чисто….»
«А то він перший вмер, – плаче Ганна Воробець. – Де я могла подумати, що першого з нашої хати поховають Степанка…»
Коли мамі повідомили про загибель, то жінка не вірила, поки не побачила сина в труні: «Степан усе вмів у військовій справі, був висококласним фахівцем. Ну, як він так міг загинути?»
Після похорону Ганна Воробець щодня вранці і ввечері ходила до сина на могилу. І так два роки! «Таке враження, що мене разом з ним убили під тим Закітним, – зітхає вона. – Моє серце закам’яніло і з ока жодна сльоза не змогла впасти. Не годна була заплакати, мені навіть мову відібрало…»
Син сниться мамі нечасто. Жінка пам’ятає, як Степан прийшов уві сні 11 липня, у військовій формі, похмурий… А наступного дня хлопців з його 24-ї бригади вороги розстріляли. Тоді багато бійців полягло.
«Я не можу слухати, як президент розривається, розповідаючи про безвіз, – обурюється Ганна Воробець. – А моя дитина вже навіть із візою нікуди не поїде… Кому треба той безвіз? Купа скалічених, сиріт, нещасних матерів, які не годні дожити свого віку без своїх синів».
Наталя МОСТОВА

Rate this article
0


Subscribe to comments feed Comments (1 posted):

Pandora Outlet 2017 on 22/11/2017 01:37:46
avatar
pandora Silver Charm Bracelet with Heart Clasp Charm. Pandora Outlet 2017 Brand new Christmas 2017 .Pandora Ivory White Braided Double Leather Bracelet. Charms Pandora Sale pandora Gift Card amp pandora Coupons Promo Deals?During this sale you can enjoy 50% off or even more on Pandora outlet store selected pandora charms,Famous for its beauty and uality, pandora jewelry offers style and eleganc.
Thumbs Up Thumbs Down
0
total: 1 | displaying: 1 - 1

Post your comment

Please enter the code you see in the image:


  • email Email to a friend
  • print Print version
  • Plain text Plain text
Themes
No tags for this article
Subscribe to Newsletter
: