«Тепер у моїх венах тече кров 12 дніпрян»

Home | ЦІКАВО | Люди та речі | «Тепер у моїх венах тече кров 12 дніпрян»
image

Бійцю, який підірвався на розтяжці, перелили п’ять літрів донорської крові.
У нього, здається, не було жодного шансу. Розтрощені ноги, осколки по всьому тілу, без перебільшення, критична крововтрата, шок… Та, здається, Юрій Рудий, боєць гірсько-штурмової бригади, — наочний приклад того, що «народився в сорочці». Підірвавшись на розтяжці, він зумів на пошкоджених ногах якнайдалі відбігти від ворога. Вже потім упав і втратив свідомість. Допомогли побратими. Якби не вони, Юрію б точно не жити. Джгути наклали швидко і професійно.
За кілька годин після поранення Юрій уже був у Дніпровському шпиталі. Бійця доставили в надважкому стані. Щоб урятувати життя українському воїну, медики перелили йому п’ять літрів крові — дванадцять донорських пакетів. Це було єдиним шансом на порятунок. Тепер Юрій постійно жартує, що в його венах тече кров 12 дніпрян.
— Юрія привезли одразу з місця бою, — говорить Сергій Риженко, головний лікар Дніпропетровської обласної лікарні ім. Мечникова. — В такій ситуації немає кращих ліків за кров. Саме вона й урятувала чоловікові життя. Донорські пакети в нас завжди напоготові. Після стабілізації стану Юрія санітарним літаком «Віта» відправили до Вінницького госпіталю. Далі за його життя боролись уже там.
Знайомлюсь із Юрієм вже у Вінниці, в палаті хірургічного відділення. Хоч чоловік щойно переніс чергову операцію, він і не думає впадати в розпач та депресію.
— Каюсь, винен, — починає розповідати про фатальний день Юрій і жартома піднімає руки догори. — Мабуть, трохи розслабився і втратив пильність, а на війні цього ніяк не можна допускати. Я вже півтора року на фронті, сотні разів розчищав територію, а тут — на тобі. Все трапилось в останні дні вересня в районі Попасної. Я готувався заступити на пост, пішов перевірити територію, і за п’ять хвилин до початку чергування спрацювала ворожа розтяжка. Вибух був дуже потужний, мене відкинуло метрів на десять. Не знаю, де я взяв сили, але рвонув звідти чимдуж. Коли впав, підбігли товариші, допомогли. Якби не вони, мені точно був би капець. Взагалі-то мені завжди щастило, були десятки ситуацій, коли дивом рятувався. Хоча, якщо розібратися, то й зараз могло б бути значно гірше…
Юрій — корінний киянин. Йому на початку листопада виповниться 54. Каже, що на фронт пішов тоді, коли, здавалося, всі карти вже зіграно. На запитання, чим займався до цього, жартома відповідає:
— Гроші витрачав. Багатьом раджу йти на контракт, — додає Юрій. — От хіба мені даси 54 роки? Я ж на війні скинув років 20, принаймні морально. Тут адреналін, поряд надійні хлопці. От вилікуюся й знову на фронт поїду. Серйозно кажу.
Вінницькі військові медики дають оптимістичні прогнози щодо стану пацієнта. Кажуть: головне — це позитивний настрій, а цього Юрію не позичати.
— Було дуже багато осколків, причому деякі з них досить великі. Ось бачите, білий колір півтора на півтора сантиметра, це й є осколок, — демонструє знімок завідувач операційного блоку Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону Артем Шамін. — Більшість осколків я вже подіставав, досить непросто це було зробити в колінному суглобі та гомілці. Загалом стан пораненого зараз уже можна назвати задовільним. Ось-ось буде ходити за допомогою милиць. Однак полікуватися треба ще з півроку, а тоді вже й бігати почне.
— Які ще півроку? — перебиває Юрій медика. — Я хочу швидше. Мені ж треба фронтовим товаришам подякувати. Та й воюватиму тепер за дванадцятьох.
Анастасія ОЛЕХНОВИЧ

Rate this article
0


Subscribe to comments feed Comments (0 posted):

total: | displaying:

Post your comment

Please enter the code you see in the image:


  • email Email to a friend
  • print Print version
  • Plain text Plain text
Themes
No tags for this article
Subscribe to Newsletter
: