Сіль війни

Home | ЦІКАВО | Люди та речі | Сіль війни
image

Безсумнівно, автори фільму «Кіборги», прем’єра якого щойно успішно відбулась в Україні, одного з головних своїх героїв, «Серпня», «списали» з реальної людини — легендарного комбата 8-го окремого батальйону «Аратта» УДА Андрія Гергерта з позивним «Червень». Така ж вдача, така ж міцна кремезна постава, така ж любов до рідної землі в серці. Щоправда, кіногерой гине від кулі снайпера, натомість його прототип продовжує захищати Україну.
Батьки Андрія Гергерта, прості селяни, мріяли, аби він став учителем, натомість хлопець подався до сільгосп¬технікуму, де переконав приймальну комісію, що дуже хоче стати ветеринаром. Насправді на його виборі позначилося кохання до дівчини, яка вирішила вступати до цього закладу. На ветеринара він таки вивчився. Селяни чи не щодня бігли до нього по допомогу. У того корова телиться, в іншого свиня захворіла, третій просив обрізати копито коневі... Потім його забрали до армії, і ветеринарна кар’єра на цьому завершилася.
Утім, професія нагадала про себе й на війні. Було це в селі Широкине, яке полишили мешканці, втікаючи від обстрілів. Кілька недоєних кіз із запаленим вим’ям бродили довкола обійсть, відчайдушно «бекали», й це не могло не викликати жалю. «Червень» розробив цілу операцію з порятунку тварин, наказавши своїм хлопцям виловити їх. Під час її проведення добровольців почали так обстрілювати, що довелося залягти, інакше б загинули.
Пішли до представників ОБСЄ, сказали, що в одного з бійців «гострий живіт», його необхідно везти в лікарню. Тож треба натиснути на сепаратистів, аби ті на якийсь час припинили обстріл. Потім ОБСЄ здивовано дивилися на бусики, які проїздили повз них, — із вікон визирали козячі голови. Врятованих тварин прихистили жителі Юр’ївки.
Згадана історія трапилася вже після того, як восени 2014 року взвод дістав наказ захищати Маріуполь. Раніше цей підрозділ, який складався з добровольців і згодом доріс до батальйону, обороняв Савур-Могилу, Піски, Донецький аеропорт. На Маріупольському напрямку вони воюють ось уже четвертий рік. Останнім часом у теленовинах частіше повідомляють про обстріли Авдіївки, бої на Світлодарській дузі. Однак і під Маріуполем гаряче: обстріли тамтешніх сіл відбуваються щоночі, а тепер-от і кожний Божий день. Ті дві доби, що я провів у хлопців, ворог постійно гатив із 120-міліметрових мінометів та ствольної артилерії. Наші, аби сепаратисти втихомирились, час од часу відповідали.
Від часу виникнення батальйону багато води спливло. Майже знищено добровольчий рух: хтось загинув, когось розпорошили по підрозділах ЗСУ, декого посадили за ґрати. Та попри офіційний тиск підрозділи Української добровольчої армії, до якої належить і «Аратта», залишаються носіями козацьких, повстанських традицій. До підрозділу добровільно вступають і можуть добровільно його полишити. Командирів обирають зважаючи не на чини, а на їхній авторитет, здібності, бойовий досвід.
«Ми зібрали мотивованих бійців, — розповідає Андрій Гергерт.— Вони є носіями чистої військової справи, ідеї. Ці люди — сіль війни». У батальйоні в різні часи перебували представники багатьох національностей. Сьогодні пліч-о-пліч з українцями протистоять російській агресії чеченці. Їхній комбат, який пройшов дві чеченсько-російські війни, — це приклад жертовності, служіння своєму народові. Однак, на думку «Червня», українці — найсміливіші, наймотивованіші.
Командир роти «Тихий» з Нового Роздолу, що на Львівщинині, воює з перших днів. Сміливий, відважний, завжди попереду. Одесит «Душман» нещодавно удостоївся нагороди «Народний Герой України». Визволяв Водяне, Широкине, тримав оборону на найближчих позиціях. «Марадона» — заступник комбата. Цей компанійський хлопець чудово вміє знаходити слова, потрібні для порозуміння з підрозділами ЗСУ. «Полтава» з невеличкого села на Полтавщині, доріс до начальника штабу. Колишній боєць ЗСУ «Зеник» — найдосвідченіший воїн щодо бойової підготовки, головний інструктор, командир першої роти. Нагороджений державними нагородами. «Ваха», який родом із маленького села, ніколи не думав, що доведеться воювати. Сьогодні він командир, брав участь у найжорстокіших боях біля Водяного... Усі ці хлопці, уродженці сіл і містечок, стали героями, особистостями. «Вони четвертий рік на війні, а це вже само по собі подвиг»,— стверджує «Червень».
«Якою мені бачиться перемога? — перепитує Андрій. — У мене все жорстко. Маємо повністю знищити ворога. Не пробачу їм ніколи хлопців, яких утратив, землю, яка сплюндрована. Усе це відкинуло Україну на десятки років назад. Якби я був самотній, не мав сім’ї, дітей, то, можливо, ставився б до цього більш по-філософськи. А так я нещадний до тих, хто прийшов, аби забрати у моїх дітей право жити на своїй землі, вільною людиною творити на ній. Моя перемога — це повне знищення цієї загрози».
Олексій ЯРОВИЙ,
Донецька область

Rate this article
0


Subscribe to comments feed Comments (0 posted):

total: | displaying:

Post your comment

Please enter the code you see in the image:


  • email Email to a friend
  • print Print version
  • Plain text Plain text
Themes
No tags for this article
Subscribe to Newsletter
: