«Одного разу замість вирваної горлянки вставив пораненому трубку з протигазу»

Home | ЦІКАВО | Люди та речі | «Одного разу замість вирваної горлянки вставив пораненому трубку з протигазу»
image

Медик гірсько-піхотної бригади Дмитро Перегняк розповів про роботу військових медиків на війні без ретуші та поранених, які зі складними травмами й переломами кричали, щоб їх залишили на передовій…
Ранок 19 грудня. Мільйони українських дітей нетерпляче заглядають під подушки, а на Донеччині повітря звично розривається періодичними вибухами. Дмитрові, начмеду гірсько-піхотної бригади, не до подарунків. За роки війни він добре засвоїв: жодної можливості поспати не варто ігнорувати, адже відносний спокій може перерватися будь-якої миті. Товариші готують каву, щось обговорюють, жартують. Медик на жодні подразники не реагує. Аж поки не пролунало в рації: «Трьохсотий!» Стомлений і сонний, він моментально екіпірується, бере лікарський наплічник — і на поле бою. Уже за кілька хвилин «санітарка», за знищення якої бойовики оголосили значну винагороду, рухається розбитими фронтовими дорогами.
Цього разу пощастило. Життя або смерть — 1:0 на користь медиків. Побратими правильно наклали кровоспинні турнікети, тож кровотеча з кінцівок припинилася.
— Недаремно щотижня проводжу з вами тактичні заняття, — сказав медик рятівникові й потиснув йому руку.
— Зі святом! — крикнули вслід бійці.
— Та яке там… — буркнув медик.
А далі все по накоченій: евакуація, доставка поміж обстрілами й нові дірки в машині…
Повернувшись на базу, записує дані про пораненого в амбулаторний журнал.
— За 800 перевалило! — констатує начмед. — Як звати? Микола? Серйозно?
Свого Миколая медик сьогодні врятував. Чи не це є найкращим подарунком? Аж тут у нього знову дзвонить телефон. Комусь із сотні побратимів знову потрібна його допомога. Але ні. Телефонує донька, і Дмитро, забувши, що навколо суворі вояки, на кілька хвилин стає інакшим:
— Доню, тобі щось Миколай приніс?.. І мені приніс… Та пам’ятаю, що обіцяв приїхати… Вибач…
 ***
Капітан медичної служби, кавалер ордена «За мужність», нагороджений медаллю «За спасіння життя» Дмитро Перегняк на війні з 2014-го. За цей час не раз потрапляв під обстріли, зазнав контузії. Але найстрашнішими вважає не обстріли, і не контузію, а нескінченний потік поранених за відсутності елементарних медикаментів… Такі ситуації бували і в луганському аеропорту, під час оборони Дебальцевого…
— Пам’ятаю, як у луганському аеропорту за дві години 15 хлопців із групи дістали поранення. І кожному треба було надати допомогу. І це не просто осколкові поранення, а потреба ампутацій, відновлення прохідності дихальних шляхів. Ще й інструментарій наявний такий, який, мабуть, востаннє застосовували в часи Другої світової… Окрім цих нових поранених, є ще й інші, які потребують постійного догляду. І коли буде змога вивезти поранених, невідомо, та й чи буде взагалі. Пригадую, як на час евакуації з аеропорту було більше як 25 поранених, із них п’ятеро надзвичайно складні. А тих, кому трохи легше, ще спробуй відправ! Хлопець із поламаною ногою ніяк не погоджувався їхати. Кричав: «Залишаюся, і все!»
На запитання щодо найскладнішої маніпуляції медик не одразу знаходить відповідь. Пригадує і ампутації в польових умовах, і пробиті легені, і множинні поранення…
— Одного разу замість вирваної горлянки вставив пораненому трубку з протигазу, — пригадує Дмитро Михайлович. — Коли рахунок іде на секунди, треба імпровізувати. Думати часу взагалі не було, а ситуація виникла, без перебільшення, критична. У хлопця повністю вирвало кадик, і пощастило, що до сонних артерій не дійшло. Добре, що під руку потрапив протигаз. Тепер, звісно, медичне забезпечення на іншому рівні, а тоді подібні історії здавалися не такими вже й дикими. До речі, нині цей хлопець живий, що не може не тішити. Звісно, потім йому зробили повторну операцію. Та якби не цей протигаз, людини вже не було б із нами.
У Луганську медика й «поховали». Щоправда, коли дружині надійшла похоронка, вона не повірила, тільки розсміялася й спалила її, хоча зв’язку із чоловіком не було вже три дні…
— Так я ту похоронку й не побачив. Хоч би сфотографувала на пам’ять! На жаль, загиблих у ті дні було дуже багато. Аби зберегти тіла наших хлопців, ми вивели з бункера окрему електролінію на холодильники з-під морозива. Я ще постійно бігав і перевіряв, чи працює проводка. Це страшно звучить, але на ту мить це був єдиний вихід із ситуації. У цих холодильниках ми й вивезли тіла.
Та найскладнішими за свою фронтову практику Дмитро вважає останні дні боїв за Дебальцеве. Тоді він був начальником приймально-сортувального відділення.
— Тимчасово мене було наділено такою собі функцією Бога. Інакше й не скажеш, — ділиться Дмитро Михайлович. — Найскладніше залишатися в такій ситуації холоднокровним. Бо, віддавши безнадійному пацієнтові кілька годин свого часу, ми втратимо тих, котрі ще мають шанс. Страждання важкопоранених намагалися полегшити сильними знеболювальними, та все одно це була повільна смерть на морозі… Ми розуміли одне: вирватися самі не можемо, поранених евакуювати без утрат майже не виходить, запаси всього необхідного катастрофічно вичерпуються, нових поставок немає, майже щогодини хтось гине й зазнає поранень… Надзвичайно багато зробили медики, які здійснювали операції в окопах. На жаль, бувало таке, коли на етапі евакуації колони потрапляли під обстріл…
Нині військовий медик активно долучається до випробувань новітніх технологій. Саме зараз він допомагає здійснювати практичні випробування інформаційної системи KaSPer.
— Ми і є тією первинною ланкою експлуатації цієї системи. Це своєрідний індивідуальний маячок, який подає в ефір сигнал SOS і геодані точного місця розташування бійця на полі бою. 2014-го ми про таких помічників і мріяти не могли. Звісно, є ще нюанси, які потрібно доробити, але тішить те, що з’являються такі необхідні в час війни технології. Вони дуже спрощують роботу медика й дають шанс урятувати більше поранених.
Спілкуючись із Дмитром, розумієш, що військовий медик — це не білий халат і стерильні палати. Це кров, бруд і сталеві нерви.
— Як вистачає сили на все? — наостанку запитую медика.
— Та от просив військово-медичний департамент, аби нарешті дозволили клонування, — жартує Дмитро Михайлович. — Мені багато не треба. Усього клонів із десять…
Анастасія ОЛЕХНОВИЧ

Rate this article
0


Subscribe to comments feed Comments (1 posted):

Best Yeezy Replica on 14/01/2018 20:50:17
avatar
Balenciaga’s love-em-or-hate-em pre-distressed “dad” sneakers were on full display at Fashion Week. Shown here in green, gray and yellow — the Triple S, first introduced on the runway for fall ’17, is paired with burgundy socks and white pants.
Thumbs Up Thumbs Down
0
total: 1 | displaying: 1 - 1

Post your comment

Please enter the code you see in the image:


  • email Email to a friend
  • print Print version
  • Plain text Plain text
Themes
No tags for this article
Subscribe to Newsletter
: