Справа Ельфа

Home | ЦІКАВО | Люди та речі | Справа Ельфа
image

За спритність й за те, що може робити неймовірне, свого командира Костянтина Касіча побратими-атовці нарекли Ельфом. А слова, як відомо,  мають силу. І хоч його теперішня справа й не пов’язана з дивами, та зв’язок із природою є точно. Костянтин почав розвивати досить незвичний, навіть дещо екзотичний для нашої країни, бізнес – вирощування наземних молюсків, а саме равликів, для ресторанів та спеціалізованих крамниць. А  ще в його планах створити еко-ферму, де б виснажені темпом міських буднів люди могли відпочити серед природи, свійських тварин, скуштувати чистих продуктів, а також власноруч приготувати копченості.
РАВЛИКОВА ФЕРМА
Кажуть, двічі в одну річку не ввійдеш. Так от, Костянтину вдалося неодноразово переламати цей стереотип: його життя двічі приводило в армію і два рази в бізнес. І кожного разу, як у замкненому колі, щось давало поштовх до наступного витка. Мобілізувати себе, зібратися і зробити впевнений крок в успішне майбутнє – до снаги лише сильним.
Він зміг, знайшов сили йти вперед після таких випробувань, які б звичайну людину залишили за бортом лайнера під назвою «життя». Обрану свого часу принципову позицію, яка змусила полишити офіцерську кар’єру і старшим лейтенантом звільнитися з війська, Костянтин і нині вважає абсолютно правильною. А з охопленого полум’ям війни Донбасу чоловік повернувся в такому стані, що, проходячи у військовому шпиталі повз нього, рідна мама не впізнала. Вона із тремтінням у голосі згадує: «Я пішла далі, й навіть гадки не було, що це Костя. Відійшовши кілька метрів, почула до болю рідний голос: «Мамо…»
Командир взводу батальйону довго адаптувався до нового життя і шукав себе всюди, де тільки міг. Зазвичай військовому профі й роботу пропонували відповідну: інструктором з рукопашного бою, з антидиверсійної підготовки тощо. А йому понад усе хотілося відійти від війни й повернутися обличчям до миру, до близьких людей. Він шукав підтримки і знайшов соратника по бізнесу – волонтера Ольгу Лугову, яка мала креативну ідею та зуміла підтримати стартап Костянтина.
– 8 березня 2016 року я запам’ятаю назавжди, – напівжартома каже Ольга, – за день до свята Костя підтримав мою пропозицію вирощувати молюсків, а вже наступного дня вручив мені лопату й повідомив, що йдемо будувати вольєр.
На запитання, чому саме равлики, відповідь проста: порівняно невеликі капіталовкладення, тож і ризик втратити кошти мінімальний. Є й мінуси – цей вид бізнесу не надто розвинутий у нашій країні, тому й такого досвіду немає де позичати. Інтернет-ресурси не зав-жди відкривають тонкощі справи, бо це невигідно виробникам.
А майстер-класи проводяться  лише за кордоном. Тому перший тестовий вольєр не був вдалим: відстань між перетинками зробили занадто великою, тож молюски могли без перешкод протискатися і вилазити назовні. А ще ці створіння розвінчали міф, що вони неповороткі та повільні. Равлики без особливих проблем потрапляли на сусідські городи, долаючи двометрові стіни вольєра, які через це згодом були замінені на сітки.
Догляд також має певні нюанси: потрібні кормові добавки, постійне зрошування та затінок, особливо це актуально у спекотні дні. Адже равлики за будь-яких незручностей можуть вимерти всім сімейством. Взимку вони впадають у сплячку, тому бізнес є «сезонним». Але молодий бізнесмен вирішив, як то кажуть, не пасти задніх, і приступив до будівництва капітального приміщення, щоб процес вирощування молюсків був безперервним.
–   Це буде стаціонарне приміщення зі стелажами, автоматичним поливом та клімат-контролем. За рік уже трохи вникнув у тонкощі. А ще познайомився із колегою з Португалії, якому показав хід будівництва. Той сказав, що є класні моменти, але відсотків на 70 я все зробив неправильно. Буду вносити корективи та перероблювати, – говорить Костянтин.
І хоча в меню пересічного українця виноградний равлик ще не посів належного місця, проте бізнесмен переконаний, що це лише питання часу.
ЕСКАРГО ПО-УКРАЇНСЬКИ
Костянтин каже, що відносно недавно українцям було в дивину споживати мідії, рапани, устриці. Тож, можливо, за  кілька років клієнти ресторанів постійно замовлятимуть ескарго по-українськи, а покупці в супермаркетах кластимуть до кошиків мариноване або ж заморожене м’ясо цих молюсків.
Ще до буремних подій на Сході України Костянтину вдалося пройти всі щаблі менеджерської справи та дорости до директора досить потужного підприємства. І на вій-ні максималізм та почуття справедливості завжди брали гору. В лінійці його життєвих цінностей, як це не парадоксально звучить, особистому життю завжди відводилося друге місце, пріоритетним  було врятувати, виконати та перемогти. Він ішов на окуповані території та здобував цінні розвіддані, прикривав армійські колони та виводив підлеглих із оточення, дивився в обличчя ворогу й зазирав у вічі смерті, але ніколи не здавався. Напевне, після такого відбувається кардинальна внутрішня переоцінка, а від життя береться по максимуму.
Тож, оговтавшись від війни, він занурився у нову справу. Він знав, що його підтримуватимуть найрідніші. Та насамперед мав зрозуміти, чи зможе розкрутити бізнес та зайняти нішу на ринку з постачання саме цього продукту?
– Відразу йшли з випередженням наміченого графіка: закуповували дорослі особини, і виходило таке собі «купи-продай». Потрібно було з’ясувати, чи зможемо розвивати цей вид діяльності. Адже равлики ростуть півтора-два роки. З відкладених ікринок вилуплюється тільки половина. А з цієї кількості виживають та доростають до продажного віку щось із 10%. Вони потребують чималого догляду, а також приміщень, а це і час, і кошти. Для того, щоб ці молюски швидше росли, їм потрібні добавки, які можна купити лише за кордоном. Переважно це подрібнені кістки, шкаралупа та крейда.  Мішок такої сировини коштує 150 американських доларів. Я даю їм все те, що є в дорогому кормі, але нарізно: крейду та борошно. А головний їхній раціон – овочі. Ми з Ольгою ризикнули почати такий бізнес і не програли, – говорить Костянтин Касіч.
А ще він робить ставку на якість продукції. І на запитання, чи можна зекономити і споживати равликів, зібраних у лісі чи на лузі, Костянтин каже, що можна, але це загрожує негативними наслідками для здоров’я. Тож споживати потрібно якісний продукт.
Через маленькі розміри тварин на виході для споживання залишається небагато – кілька грамів м’яса, яке нагадує комусь мариновані гриби, комусь кальмари, а комусь індичку. Зусиль для вирощування потрібно докладати чимало, тому такий делікатес коштує дорого. Ольга з Костянтином вирішили внести своє ноу-хау: продавати порційно. Адже в ресторані не кожен здатен замовити страву за 400 гривень, а приготувати її вдома із напівфабрикату – по кишені кожному українцеві. Вони не лише роблять ставку на якісну продукцію, а збираються розповсюджувати її в різних регіонах України. Завдяки цьому коло шанувальників ескарго, або ж міні-шашликів, значно зростатиме. І хоча нашій країні не скоро вдасться наздогнати за обсягами споживання Польщу або ж Португалію, проте смакові якості та цінність цього продукту зможуть привернути увагу багатьох наших співвітчизників.
ЗРУЙНОВАНІ СТЕРЕОТИПИ
Все його життя сповнене переплетених між собою подій, і щось завжди дає сили або спонукає зробити наступний крок.
Ще зовсім юним вихованцем Донецького військового ліцею він товаришував із дочкою батькового друга, яка на той час викладала ліцеїстам хімію. Костянтину, який не дуже знав цей предмет, вона, «заплющивши очі», ставила «відмінно». Стосунки були теплі та хороші. Коли ж через багато років, у 2014-му, Костянтин потрапив під окупований Донецьк і зателефонував Людмилі, та у відповідь почала кидати йому злісні репліки на кшталт: «Ми не цього тебе вчили, ми вчили добру, а не вбивати», «Ти прийшов вбити мене і моїх дітей?». Костянтина ошелешили такі звинувачення.  Він вимкнув телефон і більше ніколи не набирав її номер. Зрадником виявився і начальник ліцею полковник Вишневський, який свого часу вчив їх, 15-річних юнаків, патріотизму й військовому братерству, а сам без докорів сумління  перейшов на бік російсько-терористичних військ. Та ще більшого потрясіння розвідник зазнав, коли узяв у полон свого колишнього командира роти.
– Що я тоді відчував? Напевне, слова того не передадуть, – обличчя командира розвідників стає настільки напруженим, що він перериває розмову. Йому це й досі болить, і не може він зрозуміти вчинків тих людей, якими колись пишався, з яких брав приклад.
2014 року він пройшов найгарячіші точки Донбасу: Савур-Могилу, Міусинськ, Старобешеве, Комсомольське, Дмитрівку. Бої, в яких він брав участь, найчастіше під грифом «секретно». А його взвод навіював на противника справжній жах. 17 українських розвідників ходили по замінованому терористами полю без жодного підриву, підкрадалися до ворожих позицій впритул і давали фору розпіареним російським ГРУшникам. Костянтин каже, що для нього вони не настільки достойні противники, перед якими важко встояти. Натомість він був впевнений у професіоналізмі своїх підлеглих, які пройшли багато гарячих точок нашої планети. Без вагань вони кинулися в бій, захищаючи автобуси з українськими дітьми.
– Там була бійня, проте нам вдалося відбити вісім автобусів і повернути їх на нашу територію. Не знаю, звідки тоді взялися телевізійники, вони щось запитували, та я був настільки шокований, що нічого не міг пояснити, – згадує старший лейтенант Костянтин Касіч.
Він ще неодноразово зіштовхувався із тим, що й досі не вкладається в голові: знайомі-зрадники, агресія населення  Донбасу… Перераховувати можна довго. Але він вийшов із цих ситуацій людиною, яка змогла знайти в собі сили жити далі, творити заради інших і надихати всіх навколо своїм ентузіазмом.
Галина ЖОЛТІКОВА

Rate this article
0


Subscribe to comments feed Comments (0 posted):

total: | displaying:

Post your comment

Please enter the code you see in the image:


  • email Email to a friend
  • print Print version
  • Plain text Plain text
Themes
No tags for this article
Subscribe to Newsletter
: