Ірина Фаріон: «Церква – найполітичніша інституція»

Home | ЦІКАВО | Люди та речі | Ірина Фаріон: «Церква – найполітичніша інституція»
image

Ірина Фаріон – постійно в центрі уваги: як відомий політик, визнаний науковець, філолог та просто успішна жінка.

Жінка, яку поважають опоненти і бояться вороги, жертвуючи часом на обід та відпочинок, дає щире флеш-інтерв’ю. Вона говорить різко і емоційно, але водночас щиро і без пафосу. Фаріон часто посміхається, активно жестикулює і протягом всієї розмови вдало тримає візуальний контакт.

 – Ірино Дмитрівно, сьогодні на часі питання автокефалії УПЦ. У контексті останніх подій,  озвучте, будь ласка, вашу позицію в цьому питанні.

– Ця позиція очевидна: українська церква має бути незалежною, але українська церква буде незалежною тоді, коли спочатку розв’яжуться внутрішні проблеми цієї церкви. Якщо у нашому просторі циркулює церква, яка підпорядковується московському патріархові, і якщо частина клиру цієї церкви реально служить Путіну, то уявіть собі що відбудеться, якщо ці гілки церков зіллються. Це як? Змішати воду із багном? Тому перший крок, який мав би зробити, смію казати, Президент – це перейменувати церкву московського патріархату в російську церкву московського патріархату. Це по-перше. По-друге – оголосити націоналізацію май­на цієї церкви і дати, наприклад, три місяці часу, щоб всі священики, які хочуть перейти на український бік разом зі своїми парафіянами – перейшли.

Переклад Біблії рідними мовами – це творення самостійних націй

– Загальновідомою є теза, що церква має бути поза політикою. Невже ситуація із автокефалією досягнула точки неповернення, коли, власне, її можна вирішити лише в дипломатично-політичній площині?

– Ні. Церква не може бути поза політикою, бо церква – найполітичніша інституція з найприхованішою формою. Переклади Біблії народною мовою – це є найбільша політика. А церква – та інституція, яка найдовше впиралася тим перекладам. І якщо первісно Євангеліє каже, що краще вжити п’ять слів зрозумілих для громади, ніж тисячу незрозумілих, то церква сама це знівелювала і заперечила. Саме церква, як інституція, визначила, що сакральні мови – латинська, грецька, гебрайська, потім було долучено церковнослов’янську. І яку вона отримала відповідь від суспільства? Колосальний спротив! Так народилася Реформація, якої ми нещодавно відзначили п’ятсот років. Тобто, основне – бажання кожної людини чути Божу істину без інтерпретації . У нас достатньо розуму в голові , аби ми могли зрозуміти, що там написано. А переклад Біблії рідними мовами – це творення самостійних націй, а творення самостійних націй – це держави. Тому немає аполітичнішої установи, ніж церква, яка найбільшою мірою ту свою політичність і приховує. Інша річ, коли всередині держави уряд не здатен дати раду з церквою, ну тоді це означає, що працює ще чинник сусідньої держави.

Коли ми всі вийшли на Майдан – нас ніхто не копав, бо нас панічно боялися

– Загальновідомою проблемою на дипломатичному рівні є україно-угорський конфлікт щодо позицій нового закону про освіту. Цю проблему можна вирішити шляхом консенсусу чи Україна має продовжувати гнути свою лінію?

– В питаннях ціннісного характеру компромісів не існує. Не існує компромісів в питаннях мови, церкви та традицій, питаннях твоїх взаємин з батьками та родиною. Там немає компромісів. Там є поняття абсолютні. Біблія пише, що весь світ впакований тільки в два слова: «Так» і «Ні». Все що між цими словами – від лукавого. То ми хочемо іти лукавою дорогою? А тепер подивимось на соціологію. Соціологія остання каже, що в Україні проживає 92 % етнічних українців, лише 2,5 % етнічних меншин і 5,5 % московитів. То ми маємо годити двом з половиною відсоткам етнічних меншин? Чому на Україну такі напади з боку Польщі, Угорщини, Румунії? Дуже просто: тому що на похиле дерево кози скачуть. Якщо б Україна демонструвала експансивну самодостатню агресивну політику – ніхто би не смів того зробити. Коли прокидаються імперські апетити? Коли бачать слабкого, коли бачать того, хто лежить – його треба копати. Коли ми всі вийшли на Майдан – нас ніхто не копав, бо нас панічно боялися. Тому вони цей страх запам’ятали і розуміють, що українців сьогодні треба максимально нейтралізувати і вкропити на кожен терен свою мову, культуру. Чужа мова і чужа культура на території України набагато небезпечніше, ніж чужа валюта. Валюта – це матеріальні чинники. Ми дамо раду з будь-яким матеріальним чинникам, якщо ми будемо сильні духом. Якщо ми не будемо сильні духом – ніколи не збудуємо сильної економіки. Згадайте Шептицького, який казав, що будь-яка неморальна економіка рано чи пізно сама себе зжирає. Тому не треба зважати на те, що кажуть угорці. Треба максимально розбудовувати свою державу. Натомість наш уряд слухає, що каже Венеційська комісія. Якщо ви слухаєте, що вони вам кажуть – які проблеми? Розпустіть Верховну Раду, розпустіть уряд і нехай керує вами Венеційська комісія. Туреччина слухає Венеційську комісію? Не слухає! Росія слухає? Не слухає! Для чого ми в той світ прийшли? Весь час лягати, як не під угорців, то під московитів? Ми не виправимо Божу волю, бо Господь створив різні квіти: тюльпани, нарциси, троянди і кожна квітка має свою природу. Оце приходять сьогодні і кажуть мені: ти будеш не Ірина Фаріон, а будеш Оксана. Я маю на це спокійно реагувати? Угорці будуть сунути,  тому що вони агресивні. В них перемогли виразно шовіністичні партії. Навіть не націоналістичні. В них переміг зновуОрбан. При чому там захмарні результати. Їхня політика і далі буде агресивною. Ми маємо відповідати тільки тим самим, бо дай палець відкусити – лікоть відкусять.

У мене складається враження, що держава зацікавлена, аби звідси вибралася золота молодь

– Для прикордонної Волині значною проблемою є те, що значна частина студентів виїжджає на навчання до сусідньої Польщі. Багато хто з них в подальшому і залишається там на постійне місце проживання. Як держава повинна реагувати на таку ситуацію?

– У мене складається враження, що держава зацікавлена, аби звідси вибралася золота молодь. Тоді не буде кому ту державу оборонити. А золота молодь піде туди, де їй дорожче платять. Золота молодь у сенсі свого фізіологічного віку ще не до кінця може мати сформований світогляд і не можна в тому молодим людям дорікати. Ми часом знаходимо себе в сорок років, в п’ятдесят років. Що можна хотіти від молодої людини, якщо вона шукає, де краще? Це така політика держави, аби вимити звідси силу і готувати молоду людину на експорт. А тут, щоби залишилися раби, які будуть обслуговувати їхні інтереси. Але то все не вийде. Ми вже те переживали в добу Середньовіччя, в добу передмодерного часу, коли наші студенти потоками їздили вчитися до Польщі, до Німеччини. Це є переходовий період. Пам’ятаєте як панував над тим періодом Стефаник і яка була хвиля мігрантів? Скільки шедевральних творів тоді виникло. Ми вистояли тоді і тут вистоїмо. Так що це випробування і для нації, і для тих же молодих людей. У мене на Фейсбуці є один чарівний товариш – Мар’ян Савчишин. Він також поїхав туди вчитися, то тепер коли сталися ці події – він написав демонстративний допис і покинув Польщу. Я не можу поїхати в Польщу на конференцію, бо мене арештують. Це дикунство, але воно спровоковане українською слабкістю.

Не дихає українська мова у чужих знаках

– Після висловлювань Павла Клімкіна в Україні почали обговорювати перехід на латиницю. В інтерв’ю нашому сайту Іван Малкович розповів, що не бачить нічого поганого в такій ініціативі. Мовляв, якщо молодь хоче – хай впроваджує. Підтримуєте твердження Малковича?

– Я не знаю що робиться з Малковичем останній часом. Він підписався під законом 56 70 Д, який, фактично, є законом захисту мов національних меншин. Очевидно, Малкович не читав статті Франка «Азбучна війна», очевидно він не читав статті Маркіяна Шашкевича «Азбука і абецадло», очевидно він не читав праць Августина Волошина. Я вже назвала людей з різних теренів. У мене виникає запитання: з якою метою? Коли змінюють графічну систему – тоді, коли вона не є досконала. Наша графічна система не була досконала в XVII-XVIII столітті – тому що чужі графеми ховали в українське фонетичне звучання. Ми вдосконалилися, наша графічна система абсолютно відповідає нашому графічному ладові. Якщо зараз пішов якийсь прагматичний підхід до застосування графічної системи письма, то це не поширюється на ці категорії. Чому грузини не хочуть поміняти свою графічну систему? Чого не хочуть цього зробити араби? Вам не здається те, що це спеціально закинута в простір тема, аби українці далі дробилися, ділилися і гризлися на другорядні теми. Хоч це насправді і не є другорядна тема. Тепер, хто це закидує: міністр закордонних справ, який з тріском програв усю закордонну політику, який не вміє представити Україну на найвищому державному рівні ні в стосунках з Угорщиною, ні в стосунках з Польщею, Європою чи Америкою. Раптом він стає у нас експертом з кирилиці. Коли виникає така проблема? Коли імунна система національного організму ослаблена. Отак вона була ослаблена в часи Франка, в часи Шашкевича. Вони витримали і ми витримаємо. Не дихає українська мова у чужих знаках.

Квотувати власний продукт – підписатися в малоросійстві

– Поговоримо про ще один аспект, що так чи інакше впливає на мовну ситуацію. Я маю на увазі квоти. Запровадження квоти на україномовний контент на радіо, телебаченні та у книговидавництві має бути поступовим чи все ж це має бути такий собі миттєвий бліцкриг?

– Квоти мають бути на чужий, а не на свій продукт. Якщо у нас є дев’яносто два відсотки українців, то українського простору має бути дев’яносто вісім відсотків. Я на цьому наголошую. Мені така математика подобається. Якщо комусь не подобається – мене це не обходить. Квотувати власний продукт – підписатися в малоросійстві. Ми це і зробили. Тепер зверніть увагу, оця квота з українськими піснями. Що вона показала – показала колосальний запас української популярної музики. Вони ті падли, які це роблять, що не знають, що у фонді ЮНЕСКО українці – це нація, що має найбільшу кількість пісень? Там зафіксовані п’ятнадцять з половиною тисяч. Другі після нас – італійці. У них шість з половиною тисяч. Найпісенніша в світі нація квотує власний продукт і зводить його до двадцяти-тридцяти відсотків. Про що це свідчить? Про те, що в нас війна не даремно. Нас ще раз небо випробовує на спроможність стати собою. Ми маємо все для того, щоб собою стати. Ми маємо колосальну красу, але поки що не знаходимо сили, щоб її захистити.

Дуже солодкий полон – досліджувати духовну силу мови

– Хотілося б дізнатися про ваші політичні амбіції. Зважаючи на суттєву підтримку серед львів’ян, чи не плануєте поборотися за крісло міського голови з Андрієм Садовим?

– Я за своїм покликанням насправді науковець. Моя мрія – це архів, бібліотека. Я зрозуміла що таке депутатська діяльність. Це пекельна справа, але це не означає, що я покину цю діяльність. Одначе, я не планую іти у виконавчу структуру. Працювати над законами – це цікаво. Це я ще допускаю, а от виконавча гілка влади – ні. Перед мною стоїть дуже серйозне завдання зараз – дослідити суспільну свідомість і статус мови у XVII століття. Тоді, коли ми втратили рештки держави взагалі. Уявіть собі парадокс: ми втратили рештки, а на кін історії виходить феноменальність. Ця найзакопаніша, найнепрестижніша і всіх рятує. Звідки ця феноменальність? Моє завдання витягнути з надр XIX століття всі ті постаті, які всупереч кон’юктурі втримали мову, культуру і традиції. Тоді ми вибухнули романтиками: Левком Боровиковським, Тарасом Шевченком, Маркіяном Шашкевичем. Ці речі пояснити раціонально неможливо. Це ірраціональні категорії, а мова і є в сфері підсвідомого. У цьому кайф весь полягає. Тобто, філологи і журналісти не просто обранці долі, а вони – бранці, солодкі бранці. Дуже солодкий полон – досліджувати духовну силу мови. Ми народилися з сили слова і Євангеліє від Івана спочатку було слово. Господь тобі оце подарував, а ти приходиш і кажеш, що ти гладіолус. То що, ти ідіот якийсь чи що? Тобі ж суджено бути тюльпаном, то чому ти називаєш себе гладіолусом? То я про тих людей, що зрікаються роду свого. Зайди в корінь себе і вистрілюй аж до неба!

Життя – винятково презент континіус

– Тобто, Верховна Рада, або як ви її називаєте, верховний тераріум, не є таким занедбаним, є ще можливість впровадження законодавчої ініціативи?

– Якщо не пробувати це робити, то, звісно, що нічого не вийде. Знаєте як казав Веніамін Чикаленко: «Якщо не я, то хто». А друге, що він класне казав: «А ти, Марку, грай». Отак і нам сьогодні. Не питати як буде і що буде. Пулюй казав, що ми не зберемо те, що посіяли. Ми зібрали те, що засіяли наші попередники. Хіба ми не зібрали те, що засівав Пулюй? Знаєте, в англійській мові я дуже класний час – презент континіус. Українці його не мають. Є лише ця хвилина. Я не знаю, чи я завтра буду жива, не знаю скільки мені суджено, але я в цю хвилину закладаю модель свого завтрішнього життя. Життя – винятково презент континіус. Вай? Тому що зараз – є наслідком того, що я робила вчора. Не хтось, а я. І ще треба розуміти, що зовнішній світ для сильної людини є вторинним чинником. А для слабкої – він є визначальним. Коли студенти після моєї лекції у Луцьку виходили щасливі – це рецепт успіху. Не печальтесь, а радійте!

– Чи встигли Ви за час свого візиту на Волинь відчути якусь ментальну або ж культурну особливість нашого регіону?

– Ще не встигла. Я буду обніматися з Лесею Українкою (посміхається), поїду в гімназію імені її мами і буду медитувати. Якщо небо подарувало нашій землі таких величних жінок як така грандіозна і неосяжна мама, і така герметична для українців донька – ми незнищенні.

Спілкувався Андрій Мошкун    

Rate this article
0


Subscribe to comments feed Comments (0 posted):

total: | displaying:

Post your comment

Please enter the code you see in the image:


  • email Email to a friend
  • print Print version
  • Plain text Plain text
Themes
No tags for this article
Subscribe to Newsletter
: