«Чорний» із бригади імені Чорних Запорожців

Home | ЦІКАВО | Люди та речі | «Чорний» із бригади імені Чорних Запорожців
image

Бригаду «Чорного» 2014-го ввели в район АТО на позиції поряд із російським кордоном. І майже одразу вона зазнала втрат.
На своїй ділянці Влад кілька діб поспіль щоночі з командирами бригадного артдивізіону видирався на навколишні висотки й чітко фіксував спалахи виходів реактивних снарядів із території сусідньої держави. Для нього як для офіцера, який вчився на факультеті артилерійської розвідки, це було математичною аксіомою.
А коли регулярні російські підрозділи зайшли на українську землю, у його світогляді світ ніби перевернувся. Перевага ворога в силах і засобах була відчутною. Російські броньовані колони заполонили оперативні магістральні та рокадні шляхи. Ракети й снаряди рясно падали на наші тимчасові укріплення. Горіла техніка й сама земля, гинули наші воїни…
Бій артилерії дуже відрізняється від бою піхоти. Артилеристи рідко бачать ворога в обличчя. Однак перші місяці Владислав працював на протитанковій гарматі «Рапіра» безпосередньо в бойових порядках піхоти, нерідко — прямим наведенням, підтримуючи своїх побратимів піхотинців. Тоді проросійські бойовики часто вдавалися, зокрема, до партизанської тактики. А тому ситуації, коли в тебе стріляють з-під кожного куща, а уявний фронт раптово стає флангом або тилом твоїх бойових порядків, для «Чорного» були майже буденним явищем.
…У районі Старогнатівки вогнем підпорядкованої «Чорному» мінометної батареї було вщент розбито чималу російську автоколону. Вантажівки противника, його особовий склад, озброєння й боєкомплект були, як то кажуть, помноженими на нуль. Проте сили ворога все ще значно переважали наші.
— Я неймовірно вдячний кільком моїм викладачам, які втовкмачували в мою голову: «Намагайся знати ворога краще, ніж себе, і використовуй для розвідки будь-яку можливість», — зізнається офіцер. — Нам, як і раніше, доводиться частенько повзати по передньому краю, навіть попри те, що маємо сучасні засоби артилерійської, повітряної розвідки, супутникові карти місцевості й соціальні мережі…
«Чорний», мабуть, був одним із перших наших командирів, які вміло черпали розвіддані з Інтернету. Якось мінометники Бабицького дістали завдання самостійно зайняти позиції в малорозвіданому районі для прикриття інших підрозділів бригади. Відомо було тільки те, що навпроти артилеристів розташувалася якась окрема регулярна російська частина. Були й деякі особисті дані її командира.
Владислав перевірив інформацію про росіянина геніально просто: створив фейковий акаунт у російській соцмережі «ВКонтакте» й знайшов там потрібну особу. Поставив себе на сторінці як затятого прибічника «руского міра», тому швидко увійшов до візаві в довіру. Мовляв, нумо, брате, поговоримо про спільні ідеї й те, як їх будемо виборювати…
Крапля за краплею окупант розкрився. Удалося довідатись не лише про те, що він корінний росіянин, начитаний, із доброю військовою освітою й сталою життєвою позицією. Російський офіцер признався також, що поїхав в Україну підзаробити. А потім залюбки з Владом листувався й надсилав йому фронтові фото, які останній порівнював із картами місцевості та іншою наявною інформацією.
І ось одного дня він сказав собі: «Бінго!» Тепер «Чорний» мав уявлення не тільки про кількість особового складу в росіян, а й про точне розташування деяких їхніх підрозділів і вогневих засобів. Після необхідної підготовки він накрив вогнем своєї батареї ворожі позиції. І вже пізніше дізнався, що його співбесідникові пощастило вижити, але його підрозділи зазнали непоправних втрат живої сили й техніки. А українці значно просунулися вперед.
«Чорний» розповідає, що кожного дня вчився сам і вчив воювати із фантазією своїх хлопців. Наприклад, під Волновахою його бійці десь надибали художню книжку про події Другої світової. У ній було описано епізод, у якому мінометна обслуга, укомплектована рідними братами, примудрялася «підвісити» в повітрі до 18 мін аж до моменту розриву на землі першої з них. Усі мінометники з подачі Владислава настільки перейнялися прочитаним, що завзято вчилися швидкості «підвісу» де й скільки могли.
І недаремно кажуть, що Бог допомагає наполегливим. Невдовзі батарея дістала наказ від комбата висунутись у певний район і відпрацювати по позиціях бойовиків. Хлопці свято шанували фронтову заповідь мінометника: швидко й точно стріляй, а ще швидше покидай вогневу позицію. Бо артилерія противника не ловить ґав, і за секунди після залпу може прилетіти її «палка відповідь».
— Тоді мої хлопці вперше відкатали в бою той прийом, — згадує капітан. — Накрили з усіх стволів позиції бойовиків неймовірно густо й відразу стали збиратися, коли ще не лягли у ворожі окопи наші останні випущені міни. І недарма: тільки-но від’їхали метрів на двісті, як із того боку по нас почали стріляти «колеги». Залишену позицію вкрила густа хвиля вибухів. Але за нашою колоною вже тільки курява лягла…
Про ефективність свого вогневого нальоту ми дізналися наступного дня. Один з інформресурсів бойовиків опублікував новину про те, що «героические артилеристы уничтожили целый минометный дивизион «укропов». Для тих, хто не в темі, — мінометних дивізіонів не існує. Але інформресурс противника фактично виставив високу оцінку роботі українських мінометників: накриття ворожих позицій було настільки густим, що вони з переляку вирішили, буцімто по них стріляли аж три мінометних батареї одночасно!
Комбата «Чорного» командування бригади представило до нагородження бойовими орденами. Однак, як це, на жаль, буває, документи й досі гуляють десь по вищих штабах. Однак Влад тим не переймається: «У мене вже є найвища нагорода: за чотири роки війни мої підрозділи не втратили жодного бійця…» Владислав стверджує, що це і є найголовніше командирське щастя та чеснота.
Володимир СКОРОСТЕЦЬКИЙ

Rate this article
0


Subscribe to comments feed Comments (0 posted):

total: | displaying:

Post your comment

Please enter the code you see in the image:


  • email Email to a friend
  • print Print version
  • Plain text Plain text
Themes
No tags for this article
Subscribe to Newsletter
: