«Ейс Вентура» проти російських безпілотників

Home | ЦІКАВО | Люди та речі | «Ейс Вентура» проти російських безпілотників
image

Позивний у нього – за ім’ям героя відомого фільму, який постійно рятував усіляку живність. На актора Джима Керрі він зовсім не схожий – ні зовнішністю, ні темпераментом. Звідки ж таке порівняння? –Так хлопці назвали, – несподівано зашарівся взводний. – Я дуже тварин люблю, ну і… І замовкає. Він узагалі не надто балакучий. А хлопці сміються: – «Люблю» – не те слово! Знали б ви, скількох котів та собак він взимку від холоду врятував. На всій передовій, мабуть, немає жодного чотирилапого, який би в його бліндажі не грівся. Він і в зенітники пішов, щоб сепарські безпілотники наших кажанів ночами не лякали, – жартують хлопці, але з повагою дивляться на командира.
Будь-яка війна рано чи пізно закінчується. Не буде винятком і ця, розв’язана кремлівськими «гібридами» проти України. І в тому, що до мирного життя, коли над Донецьком і Луганськом замайорять синьо-жовті державні прапори, потрібно готуватися вже сьогодні, глибоко переконаний 24-річний сержант 38-го ракетно-зенітного полку Антон Печерикін. Тому і вступив без відриву від служби на заочне відділення Запорізької державної інженерної академії, аби отримати абсолютно мирну спеціальність інженера-механіка металургійного обладнання.
– У мене вже другий контракт – до 2020 року, – розповідає Антон. – Сподіваюся, що до того часу ми покладемо край усьому цьому безладу  на Донбасі. Хоча, звісно, у разі чого служитиму до повної перемоги. Але мені вже так хочеться щось створювати!
А ось тим, від кого хлопець нині захищає небо України, хочеться тільки нищити і руйнувати. В тому і полягає різниця між українськими воїнами і російськими най-манцями. Українські військовослужбовці суворо дотримуються Мінських домовленостей, чого не скажеш про російсько-окупаційні війська. З окупованої території постійно залітають різноманітні безпілотники, деякі з розвідувальними цілями, а деякі і з запасами вибухівки. Та на заваді їм, захищаю-чи мирне небо України, надійно стоять українські зенітники.
Антон Печерикін походить зі звичайної сім’ї, як і більшість тих, хто прийшов до армії за покликом душі, а не за грошима. Його батько працює токарем на запорізькому заводі «Радіоприлад», мати – домогосподарка. Сам хлопець закінчив ПТУ, трудився на будівництві, мав непогану зарплату. Що ж привело його в листопаді 2014 року до ЗСУ?
– Я, чесно кажучи, мало цікавився політикою, – каже хлопець. – Навіть подій на Майдані
не розумів. Але почалася війна. Знаєте, коли дивишся новини по телевізору – це одна справа. А ось коли я побачив, скільки нових могил з’явилося на нашому цвинтарі, де ховали десантників, які загинули в зоні АТО… У мене в душі все перевернулося. До того ж у мене був друг, котрий воював, повернувся з пораненням… Та що тут пояснювати, пішов – і все, бо так треба.
В армії Антон отримав спеціальність оператора зенітно-ракетного комплексу «Оса». Хоча, каже, хотів у піхоту, аби ворога бачити зблизька. Втім це не завадило йому стати висококласним фахівцем, про що свідчать грамоти від командування ОТУ «Південь» та командира частини. Рік тому став виконувачем обов’язків командира взводу. Найстаршому з його підлеглих 42 роки. Чи не заважає така різниця у віці службовим відносинам?
– Абсолютно не заважає, – каже взводний. – У нас нормальний колектив. Ті, хто воював, передають досвід необстріляним.
Бойовий досвід має і Антон. Великих цілей, щоправда, збивати не доводилося, та принаймні один безпілотник він на свій рахунок записав. А скільки їх відігнав – навіть не лічив.
– По безпілотниках працювати важко, – ділиться специфікою своєї служби сержант. – Щойно їхня апаратура фіксує, що ми взяли їх у супроводження, вони негайно виходять із зони ураження. А це свідчить, що з тієї сторони до нас літають не якісь саморобки, а серйозні апарати промислового виробництва. На коліні під териконом такої штуки не склепаєш. А ще росіяни взяли моду запускати безпілотники над населеними пунктами. В цьому разі стріляти нам категорично заборонено. Адже кожна ракета – це все ж таки 14 кілограмів тротилу, всяке може статися. За такого ставлення українських військових до мирного населення Антона дивує, як деякі місцеві жителі реагують на самих військових.
– Яких тільки дурниць не доводилося чути! – згадує він. – Якось стояли у черзі до банкомата, тут зайшли хлопці із синіми пов’язками ВСП (військова служба правопорядку). Місцеві заходилися судити-рядити, що ця абревіатура означає. А один дідок на повному серйозі з виглядом знавця відповідає: «Вооруженные силы Польши»! Ось так і народжуються міфи.
Влітку Антон Печерикін перейде вже на третій курс університету. Звичайно ж, вчитися нелегко: обов’язки взводного, тренування, обслуговування техніки та бойові чергування через добу відбирають левову частку часу. Попри все це,  хлопець намагається не відставати в опануванні мирної професії від пересічних студентів. Вірить, що в житті вона йому знадобиться обов’язково. А позивний у нього правильний. Як і він сам.
Олег ШПАК

Rate this article
0


Subscribe to comments feed Comments (1 posted):

Fake Yeezy V2 on 05/07/2018 22:22:25
avatar
If you went to college in the early Noughties, you'll recognize these boots from the "party" section in your wardrobe. You know the one, where you hung all of your Forever 21 bubble skirts and metallic woven belts
Thumbs Up Thumbs Down
0
total: 1 | displaying: 1 - 1

Post your comment

Please enter the code you see in the image:


  • email Email to a friend
  • print Print version
  • Plain text Plain text
Themes
No tags for this article
Subscribe to Newsletter
: