За визволення Слов’янська отримав орден «за мужність»

Home | ЦІКАВО | Люди та речі | За визволення Слов’янська отримав орден «за мужність»
image

«На Донбасі у липні 2014-го наш танковий екіпаж працював за цілу роту. Ми мріяли тільки про сон, бо вдень обмінювалися вогнем із сепарами, а вночі «чекали» на ворожих диверсантів».
Це спогади учасника антитерористичної операції на Донбасі курсанта-третьокурсника факультету озброєння і військової техніки Військового інституту танкових військ Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» сержанта військової служби за контрактом Ігоря Федотченка.
…Двадцятивосьмирічний воїн народився й виріс у Кривому Розі. У дев’ятнадцять років він вирішив стати військовим і за контрактом служив у 17-й танковій бригаді. Опанував посади механіка-водія і навідника у складі екіпажу танка Т-64Б.
На момент початку окупації російськими загарбниками Криму та Донбасу він уже керував танковим екіпажем.
— Навесні 2014-го наш підрозділ підняли по тривозі й, давши деякий час на збори, відправили на Донеччину. Тоді ми думали, що за декілька днів усе закінчиться, та коли через триплекси побачили новенькі танки із триколорами на броні, гармати і добре екіпірованих вояків, зрозуміли, що скоро це не минеться, — говорить Ігор.
На війні вчаться швидко. Протягом кількох днів бойового відрядження танковий екіпаж сержанта Федотченка направляли на важливі ділянки. Так сталося й напередодні звільнення Слов’янська.
Як пригадує Ігор, ворог міцно тримався на своїх позиціях. Відкриваючи вогонь з-за будинків мирних жителів, завдавав ударів по українських бійцях.
— Саме біля Слов’янська я побачив перші смерті своїх побратимів. Там же декілька пострілів потрапили й у нашу бойову машину. Ми просто дивом залишились живими. Постраждала вся права сторона танка, рикошетом було збито гусеницю й побито триплекси. Ми швидко відновили танк і продовжували вести вогонь. Але знаєте, в районі АТО страшними були лише перші артилерійські обстріли, перше влучання в наш танк. Дуже скоро ми до всього цього звикали й не відволікалися на такі «дрібниці», — зауважує майбутній офіцер.
Що стосується результатів власної бойової роботи і роботи своїх підлеглих біля Слов’янська, то Ігор не звик хизуватися перемогами. А от офіцери Військового інституту танкових військ не стали применшувати заслуги свого курсанта. Виявляється, під Слов’янськом сержант Федотченко із товаришами знищив кілька бойових машин, два мінометні розрахунки та чимало живої сили противника.
— Роком пізніше, у липні 2015-го, мене із Кривого Рогу відрядили до Києва, де за звільнення Слов’янська із рук Президента України я отримав орден «За мужність» ІІІ ступеня. Ось тоді я й вирішив стати офіцером. Тому вже за кілька тижнів поїхав учитися в Харків, — каже Ігор.
Після Слов’янська хлопець брав участь у боях біля Горлівки, Дебальцевого, Первомайська, Троїцького, Попасної, Золотого.
— Зараз мрію лише про одне: якнайшвидше отримати офіцерські погони і повернутися в рідну 17-у танкову бригаду. Також із новими знаннями хочу приїхати на Донбас, де долучуся до звільнення нашої землі від усякої погані, якщо до того часу це не зроблять мої бойові побратими, — говорить сержант служби за контрактом Ігор Федотченко.
Дмитро ГОРБУНОВ

Rate this article
0


Subscribe to comments feed Comments (0 posted):

total: | displaying:

Post your comment

Please enter the code you see in the image:


  • email Email to a friend
  • print Print version
  • Plain text Plain text
Themes
No tags for this article
Subscribe to Newsletter
: