Емоційні травми інколи важчі за фізичні

Home | ЦІКАВО | Люди та речі | Емоційні травми інколи важчі за фізичні
image

2014-го в районі бойових дій на Донбасі було розгорнуто чотири польові госпіталі. Один із них, 65-й військовий мобільний, формувався в Харкові. Полковник медичної служби Михайло Карнаух із самого початку організовував його роботу.
Михайло Іванович розповів історії про звичайні на перший погляд зустрічі з пересічними людьми. Його найбільше вразили долі людей, які зазнали душевних ран на війні.
Особливо запам’яталися йому події запеклих боїв на Світлодарській дузі 2016 року. Тоді в польовий госпіталь доправили 154 поранених і травмованих. 21-річний снайпер Сашко надійшов із контузією.
— Хлопчина сидів на подвір’ї, у руці тримав цигарку, — згадує Михайло Карнаух. — Він був десь далеко у своїх думках. Закурили вдвох. Слово за слово, і вдалося витягнути його на розмову.
Виявилося, боєць до війни працював єгерем, навчився зайвий раз не застосовувати зброю. Війна має свої закони: або ти ворога, або ворог тебе. Довелося поцілити прямісінько в голову бойовику. Тоді не втримався й перебіжками наблизився упритул до вбитого. Побачене його вразило. Опісля вже не міг спати й спокійно жити. Хлопець скаржився, що той убитий не дає йому спокою, приходить уві сні. Що тут удієш: душевний біль скальпелем не вгамуєш.
Довелося лікарю розмовляти з бійцем, добирати переконливі аргументи, аби той відпустив свої спогади. У госпіталі, куди Сашка доправили бортом, із ним працювали психологи, фахівці, яких на початку бойових дій бракувало на передовій. Їхні функції тоді частково виконували священики-добровольці. Один із них — отець Дмитро, який напередодні нового, 2016 року потрапив у польовий госпіталь із контузією.
— Уперше побачив отця Дмитра дуже виснаженим, аж до чорноти, — пригадує Михайло Карнаух свого пацієнта. — Священик весь час перепитував, що йому кажуть, і якось по-дитячому крутив головою, наче сподівався, що це дасть полегшення. Виявилося, що панотець залишив свою парафію на Заході України та пішов на Майдан відстоювати справедливість. Звідти разом із добровольцями поїхав на Схід країни підтримувати побратимів.
Попри стан здоров’я, отець Дмитро знаходив особливе слово для кожного пацієнта в госпіталі. На Різдво улаштував вертеп. Згодом переправили його на Велику землю. А через деякий час панотець повернувся. Умовив залишити його при госпіталі, сказав, що не може в такий неспокійний час служити там, де немає війни. На території госпіталю створив капличку. Разом із ним пацієнти й персонал госпіталю зустрічали 2017 рік…
Запам’ятався начальникові госпіталю ще один епізод, коли до нього прийшли місцеві — чоловік із дружиною та сином. Чим були більше налякані — утратити сина чи бути з’їденими «бандерівцями» — неважливо. Їхній син згасав, медичної допомоги тоді годі було шукати деінде, крім як у військових лікарів. Обстежили. Виявили проблему. Прооперували. Безкоштовно. Заробили плюс у карму. Розвінчали для цієї родини міфи російської пропаганди про українське військо.
Місцеві зверталися в госпіталь не лише по лікарську допомогу. Офіцер згадує, як ділилися з місцевими власними речами, пайками, шукали можливість допомогти будматеріалами. Приходили ті, чиї домівки руйнувала війна. Просили прихистку. З осені 2016 року в госпіталь на роботу стали брати працівників із місцевих. Для тих, котрі в обличчя або вслід полковникові зневажливо кидали «понаєхалі», пояснював, що родом він із Донбасу, закінчував Донецький університет, а зараз захищає свою Батьківщину й місцевих від ворога.
Після ротації Михайло Карнаух повернувся в столицю. Нині він працює заступником начальника НВМКЦ «Головний військовий клінічний госпіталь» начальником оперативно-методичного відділу.
Ольга ПРОКОПЕНКО

Rate this article
0


Subscribe to comments feed Comments (0 posted):

total: | displaying:

Post your comment

Please enter the code you see in the image:


  • email Email to a friend
  • print Print version
  • Plain text Plain text
Themes
No tags for this article
Subscribe to Newsletter
: