Андрію вдалося вивести без втрат своїх підлеглих з-під Дебальцевого

Home | ЦІКАВО | Люди та речі | Андрію вдалося вивести без втрат своїх підлеглих з-під Дебальцевого
image

Для 27-річного помічника начальника розвідки однієї з механізованих бригад старшого лейтенанта Андрія Н. життя розділилося на два періоди. У минулому, мирному, залишилося навчання в Житомирському державному університеті, престижна, високооплачувана робота на підприємстві автосервісу. А в другому — обпалене війною життя після того, як почалася російська агресія
Коли 19 березня 2014 року він одержав повістку з військкомату й уже наступного дня відбув у частину, то навіть не здогадувався, наскільки драматичною й важкою буде його фронтова доля. За ці чотири з половиною роки війни він пройшов шлях від командира розвідувального взводу до помічника начальника розвідки бригади. Брав участь у боях під Старогнатівкою, Дебальцевим, Докучаєвськом, Мар’їнкою. Зазнав поранення. Повернувся в стрій і нині продовжує виконувати бойові завдання в районі операції Об’єднаних сил. У його послужному списку — десятки подяк від командування, а головне — авторитет серед підлеглих.
Є категорія людей, сильні риси яких розкриваються в екстремальних ситуаціях. І якщо у звичайній обстановці вони нічим не відрізняються від сотень інших громадян, то в складних умовах, коли від їхнього рішення залежить життя товаришів і результат важливої операції, вони здатні діяти холоднокровно та впевнено. Саме до такої категорії людей можна сміливо віднести Андрія. Маючи за плечима лише військову кафедру цивільного університету й звання молодшого лейтенанта запасу, він у 23-річному віці прийняв під командування розвідувальний взвод.
У складі взводу переважно були мобілізовані, середній вік яких сягав 40 років. Спочатку деякі підлеглі ставилися до Андрія скоріше як до сина, аніж як до командира. Але таке ставлення докорінно змінилося після того, як вони побачили молодого офіцера в бою.
Із червня по вересень 2014 року взвод перебував у розпорядженні командування сектору в районі Старогнатівки. Ніякої лінії розмежування тоді ще не існувало, а, так би мовити, відбувалася війна блокпостів. Особовий склад взводу під командуванням Андрія виконував завдання із супроводу колон техніки, виведення на вогневі позиції артилерії та прикриття її відходу. Кілька разів військовослужбовці потрапляли під щільний артилерійський обстріл. Але завжди в разі виникнення таких обставин молодший лейтенант діяв упевнено. Він постійно звертав увагу на заходи маскування та інженерного обладнання місць розташування. А в разі потреби своєчасно давав команду стосовно розосередження в укритті. Тому й невипадково в той період молодому взводному вдалося уникнути втрат серед підлеглих. Ось тоді вони, посивілі підлеглі, і зрозуміли, що Андрій зовсім не зелений юнак, а справжній чоловік і командир.
Серйозною перевіркою його командирських здібностей стала участь у боях під Дебальцевим у січні — лютому 2015 року. Ситуація там загострювалася щодня, але ніяких тривожних передчуттів в Андрія тоді не виникало. Новий 2015 рік він навіть зустрів удома в колі сім’ї. У середині січня вирушив до місця розташування бригади. До того ж він повертався на службу за кермом відремонтованого БТРа, який треба було перегнати з Новограда-Волинського в Бахмут. П’ять діб довелося їхати. Коли Андрій дістався до місця призначення, то отримав нове завдання — терміново вийти в район Дебальцевого й здійснити там зачищення одного з населених пунктів. Аби забезпечити таємність операції, йому навіть не повідомили назву населеного пункту. Наказали тільки взяти чималу кількість боєкомплекту й попередили, що там є ймовірність дій спецпідрозділу ГРУ РФ.
На завдання взвод Андрія вийшов у ніч із 9-го на 10 лютого. Підрозділ було розділено на чотири групи. Андрій очолив одну з них. Тільки-но українські воїни дістались до Луганського, яке на той час було ще під нашим контролем, як одразу потрапили під обстріл із «Градів». Напевно, пересування групи помітив противник або про це повідомили місцеві. Вогонь був дуже прицільний, осколками поранило двох наших розвідників. Після того як їх евакуювали, група продовжила рух і на світанку підійшла до Логвинового зі східного боку. Уже на місці розвідники дістали завдання зачистити село й забезпечити його прикриття. На жаль, на той час група не мала достатньої інформації про сили та засоби противника.
— Наш головний дозор у складі чотирьох осіб першим зайшов у Логвинове й за кілька сотень метрів натрапив на вогневу точку окупантів, — згадує події того дня Андрій. — Зав’язався бій. Судячи з хаотичної стрільби ворога, наша поява була для них несподіваною. З їхнього боку стріляли з великокаліберного кулемета й кількох гранатометів РПГ-7. Один із розвідників зазнав поранення. Ми одразу прийшли їм на допомогу. Оцінивши обстановку, я вирішив знищити ворожу вогневу точку, бо вона займала панівне становище на шляху нашого просування.
Розвідникам удалося обійти будівлю з флангу й кількома прицільними пострілами з гранатометів влучити в амбразури. За мить після цього пролунали вибухи. Напевно, здетонував боєкомплект. Коли розвідники увійшли всередину будівлі, то виявили кілька тіл загиблих, які були одягнуті в російську форму «болотка». Українські бійці забрали кулемет, іншу зброю й продовжили рух. Оглядати місцевість було дуже складно: заважали будинки, різні технічні й підсобні споруди, у яких раз по раз відбувалися перестрілки. Відстань до противника була мінімальною. Іноді перегукувалися через стіни й двері. Несподівано на одній із вуличок розвідники виявили кілька російських танків Т-72. На їхніх баштах було намальовано білі кола. Інших розпізнавальних знаків не було. Спроба підійти до них ближче виявилася невдалою, танки відкрили вогонь осколково-фугасними снарядами прямим наведенням. Через деякий час розпочався обстріл із ворожих 120-мм мінометів, і нашим військовим довелося швидко відходити.
А вже наступного дня, 11 лютого, по позиціях бойовиків у Логвиновому відпрацювала наша артилерія. 12 лютого розвідники перегрупувалися й за підтримки підрозділу 79-ї бригади та батальйону «Донбас» здійснили ще одну спробу зачистити Логвинове.
На світанку після нетривалої артпідготовки розвідгрупа Андрія знову зайшла в Логвинове, але цього разу з південно-західного боку. Їм удалося закріпитися в одному з будинків у центрі села. На жаль, підрозділ «Донбасу», який потрапив під артилерійський вогонь, змушений був відійти. Після кількох безуспішних спроб противника вибити розвідників із населеного пункту російські окупанти застосували танки й артилерію. Вогонь був такий щільний, що ввечері стало зрозуміло: позиції не втримати. Командир доповів про обстановку в штаб і дістав наказ відійти. Під безперервним вогнем розвідники стали просуватися назад. І якимось дивом удалось уникнути значних утрат. Із 25 осіб лише троє зазнали легких поранень. Андрій став за кулемет і разом із двома бійцями прикривав відхід групи. А вже пізно вночі розвідники вийшли в безпечне місце.
Андрію вдалося вивести без втрат своїх людей з-під Дебальцевого. За цей бій кілька його підлеглих одержали бойові нагороди. І коли здавалося, що найстрашніше позаду, у березні під час рекогносцирування місцевості автомобіль із розвідниками наїхав на міну. Двоє з них загинули на місці. Андрій та ще один його підлеглий залишилися живими. Після лікування в госпіталі й тривалої реабілітації молодий офіцер повернувся на фронт. Під Докучаєвськом він уже командував ротою, а на початку 2018-го його призначили на посаду помічника начальника розвідки бригади. Нині його підлеглі виконують завдання в районі операції Об’єднаних сил. А він бере участь у розвідувальній діяльності. Його бойовий досвід і знання стають у пригоді, коли розвідники здобувають важливу інформацію про противника.
Олександр КІНДСФАТЕР

Rate this article
0


Subscribe to comments feed Comments (0 posted):

total: | displaying:

Post your comment

Please enter the code you see in the image:


  • email Email to a friend
  • print Print version
  • Plain text Plain text
Themes
No tags for this article
Subscribe to Newsletter
: