Як зв’язківці підкорили Карачунську вежу

Home | ЦІКАВО | Люди та речі | Як зв’язківці підкорили Карачунську вежу
image

Розповідь про бойові будні тих, хто створював мережу зв’язку в районі АТО

Майор Антон Бережний подумки повернувся до подій весни 2014 року. «Нам поставили завдання у найкоротший термін переобладнати радіостанцію Р-142Н, яку ми пізніше назвали «Либідь», новітніми засобами зв’язку для забезпечення певної кількості посадових осіб зв’язком у польових умовах. Тоді ми навіть не підозрювали, для яких саме цілей буде використана ця апаратура. Пізніше, коли остаточно налаштували все обладнання апаратної, надійшов наказ відправитись у відрядження для виконання завдання із забезпечення зв’язку. Звісно, що місце призначення трималося в цілковитій таємниці»
До складу екіпажу входили начальник апаратної А. Бережний, який тоді був старшим лейтенантом, механік-оператор АСУ «Дніпро» старший лейтенант І. Панасенко, механік-оператор МОСІ лейтенант А. Прокопчук і водій-електрик прапорщик Ю. Катько. На світанку 3 травня зв’язківці рушили в дорогу. Їх супроводжували військовослужбовці військової автоінспекції. Лише ввечері прибули до табору штабу антитерористичної операції. Там уже працювала комбінована радіостанція. Але вона забезпечувала значно меншу кількість абонентів порівняно з переобладнаною «Либіддю». Тому підлеглі Антона Бережного протягом дня розгорнули свою апаратну зв’язку та встановили телефони у наметах представників штабу АТО. Виконавши це завдання, екіпаж отримав нове розпорядження — прибути на блокпост поблизу Слов’янська і забезпечити підрозділ зв’язком зі штабом. Коли встановили зв’язок, один із бійців показав рукою на супутникову антену білого кольору на даху апаратної й зауважив: «Вона демаскує нас!» Зв’язківці хутко відреагували на доречне зауваження та приступили до обладнання бойової позиції біля своєї техніки, і вже наступного дня довелося відбивати напади бойовиків. Ось так розпочалися бойові будні зв’язківців на блокпості, де вони перебували тиждень.
Тільки-но звикли до життя на блокпості, як надійшла команда: з першим конвоєм прибути на нове місце і розгорнути там табір штабу АТО. Установили апаратуру, розгорнули телефонну мережу оперативного зв’язку для керівного складу. Та особливо запам’яталися завдання, пов’язані зі створенням мережі зв’язку з блокпостами та конвоями, що рухалися між ними. Надалі передбачалося нарощувати можливості управління боєм. Для цього Антон Бережний установив ретранслятор на будівлі елеватора. Це значно збільшило площу покриття району АТО мережею зв’язку, що відразу оцінили наші військовослужбовці.
— Пригадую, як після цього неодноразово підходили бійці й дякували за те, що ми дали їм зв’язок. Бо без нього були немов сліпі, німі. А тепер з’явилася можливість оперативно й тісно взаємодіяти, — згадує майор Антон Бережний.
Незабаром до табору прибули волонтери. Вони привезли ще один ретранслятор, понад 20 портативних та автомобільних радіостанцій. Зв’язківці екіпажу вирішили використати подарунки для розширення мережі абонентів. Таку потребу диктувало ще й те, що у планах були наступальні дії. Антон Бережний запропонував установити ретранслятор на телевізійній вишці на горі Карачун.
— Наступного дня ми зі старшим лейтенантом Панасенком зібрали необхідне устаткування й на вертольоті відправилися на місце проведення робіт. У сусідній будівлі знайшли джерело живлення й проклали подовжувач на висоту близько 50 м. Саме тут збиралися встановити ретранслятор. Але виникла проблема: як його підняти? Адже з підйомних пристроїв у нас були лише драбина і трос, який знайшли неподалік телевежі. Зрештою ретранслятор підняли вручну. Залишилося піднятися ще на 30 м, щоб установити антену. Наші руки вже тремтіли від утоми та напруження. Проте мусили зробити останній ривок. Уже на висоті 60 м я помічаю, як унизу нам махають руками, намагаючись щось повідомити. Та сильний вітер не давав змоги почути. Раптом бачу, як на полі розривається снаряд. Почався обстріл гори. Ми з Ігорем зрозуміли, що злізати вниз небезпечно та й немає сенсу. Вирішили довести справу до кінця. Тож під обстрілом завершили задумане — установили антену ретранслятора на висоті приблизно 80 м, — говорить майор Антон Бережний.
Коли сміливці-верхолази спустилися донизу з вежі, Антон викликав штаб. Йому повідомили, що ретранслятор працює. Результат перевищував усі сподівання. Зв’язком були повністю забезпечені Слов’янськ, Краматорськ і райони навколо них. Це був успіх! А потім розпочалися бої за визволення Слов’янська. Для забезпечення управління підрозділами була створена команда зв’язківців, до складу якої входив і екіпаж Антона Бережного. Під час розгортання передового пункту управління встановили автоматичні телефонні станції, автомобільну радіостанцію та іншу апаратуру.
Майже півроку Антон перебував у районі проведення АТО. Неодноразово бійці з блокпостів просили його приїхати до них, допомогти розібратися з різними портативними радіостанціями для внутрішнього зв’язку. На одному з таких блокпостів Антон застряг на кілька днів — вертольоти не літали. На другий день потрапив під мінометний обстріл.
А потім було ще одне «побачення» з Карачунською вежею. Довелося встановлювати там новий ретранслятор і замінити ключі шифрування на ньому. І хоча обстрілу тоді не було, та ризик залишався, адже вишка трималася на двох перебитих тросах. Бійці, що обороняли Карачун, казали: «Ви що, з глузду з’їхали, якщо збираєтеся туди лізти?..» Але хтось має це зробити, і Антон виконав завдання.
Четвертого липня того ж року Антону Бережному наказом Міністра оборони було присвоєно позачергове військове звання капітана. Він також був нагороджений почесним нагрудним знаком начальника Генерального штабу — Головнокомандувача Збройних Сил України «За досягнення у військовій службі» І ступеня та почесним нагрудним знаком начальника військ зв’язку — начальника Головного управління зв’язку та інформаційних систем Генштабу «Війська зв’язку Збройних Сил України».
Ніби підбиваючи підсумки своєї участі у забезпеченні зв’язку в районі проведення АТО, майор Бережний зауважив: «Колись я не надавав особливого значення своїй професії військового зв’язківця. Але те, через що я пройшов у районі АТО, довело всім і мені самому важливість зв’язку в бойових діях. Бо без зв’язку немає управління, а без управління — перемоги». Добре сказано. Тим паче людиною, що перевірила істинність цих слів на власному бойовому досвіді.
Володимир ЧІКАЛІН

Rate this article
0


Subscribe to comments feed Comments (0 posted):

total: | displaying:

Post your comment

Please enter the code you see in the image:


  • email Email to a friend
  • print Print version
  • Plain text Plain text
Themes
No tags for this article
Subscribe to Newsletter
: