«МІСТ У МАЙБУТНЄ» - БЕЗ НАДІЇ І ВІРИ В МАЙБУТНЄ?!

Home | ЦІКАВО | Очевидне – неймовірне | «МІСТ У МАЙБУТНЄ» - БЕЗ НАДІЇ І ВІРИ В МАЙБУТНЄ?!
image

Домінування антропоцентризму в ході розвитку людства призвело, на жаль, до відчуження людини від власного природного оточення як рідної біологічної колиски. Адже, будучи рядовим членом морально збоченого соціуму (тобто сус¬пільства з відвертим переважанням прагматичних ідеалів),  вона мимоволі вже потроху втрачає відчуття взаємозалеж¬ності свого фізичного та духовного «Я».
Така ситуація, що спричиняє небезпеку переродження цивілізації (в ши¬рокому позитивному розумінні цього терміну) в антицивілізацію, і зумови¬ла крайню необхідність зародження наприкінці XX ст. біоетики: спочатку — як поняття,  надалі — як науки, ну і зрештою — як світогляду, котрий має бути засвоєним будь-яким свідомим громадянином з метою самозбереження (у тому числі і суто навіть біологічного). Поширення обріїв науки призвело до того, що людина замислилася не тільки над своєю залежністю від земного довкілля, але й по¬чала думати про долю Землі як частинки Всесвіту (прояв глобальної біоетики), тобто над станом не тільки біосфери, але й ноосфери.
Загальновідомо, що в цивілізованому суспільстві умови збере¬ження людського здоров'я й життя можуть бути забезпечені лише з урахуванням провідних напрямів і пріоритетів державної політики, стану суспільної моралі, врешті-решт - за належного рівня розвитку засад соціоетики. Зокрема, в «Основах законодавства України про охорону здоров'я», затверджених Верховною Радою 19 листопада1992 року, проголошується: «Кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутнім поколіннями за рівень здоров'я і збереження гено¬фонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, вдосконалення медичної до¬помоги і запровадження здорового способу життя».
Але ж, з іншого боку, ні для кого з нас не є секретом, що  сьогодні головною причиною невпинного погіршення демографічних показників (пов»язаних із зменшенням кількості населення, погіршенням структури захворюва¬ності, а також і з вимушеною, на жаль, практикою тимчасової заробітчанської емі¬грації понад 12 млн. наших співвітчизників) стало фатальне зміщення рівноваги між окремою особою та середовищем, у якому вона проживає. Хоча саме цим, власне кажучи, й повинна опікуватись соціоетика!..
Дискомфортні обставини жит¬тя та праці принижують у людей відчуття цінності  існування, що неодмінно призводить рано чи пізно  і до знехтування власним здоров'ям. Соціологічні опитуван¬ня підтверджують розуміння громадянами шкідливості тютюнопаління, зловживання алкоголем, але... Тим часом, в Україні на одну особу випадає щороку аж15,6 л алкоголю (порівняймо:  середній показник у світі - 6,1 л/рік). Тютюнопалінням у нас охоплено 50 % чоловічого та 11,2 % жіночого населення; починають курити чоловіки в середньому в16 років, жінки — у 18. І це — незважаючи на прийняту позаторік «Державну цільову соціальну програму зменшення шкідливого впливу тю¬тюну на здоров'я населення», чинність котрої завершується якраз у наступному році. Окрім того,  вихованню здорового способу життя суперечить реклама тютюнових виробів та алкогольних продуктів, запущеність пропаганди рухливого способу життя, унеможливлення займатися спортивни¬ми іграми, відсутність медичної науково-популярної літератури. Зате буйним квітом, куди не кинь оком, рясніє натомість реклама цілителів, знахарів, екстрасенсів, через сумнівну діяльність яких надання медичної допомоги обминає приблизно половина хворого населення.
На кінець 2010 року в Україні налічувалося 45 795 911 громадян (тобто у порівнянні з 1993 р. — зменшення на 6,1 млн). Живуть українці теж в середньому на 10 років коротше, ніж у ЄС; утричі вища й наша дитяча смертність. Набуває дедальшого прискорення  ВІЛ-інфікованість та захворюваність на СНІД.
Головною причиною смертності в Україні, як і загалом у світі, є патологія серцево-судинної системи; проте порівняно з державами ЄС, смертність від серцево-судинних захворювань у нас втричі більша. Знаменно, що в Україні спостерігається також і  надто тривожна частота насильницької смерті — убивств, самогубств (дедалі, до речі, збільшується серед підлітків ), отруєнь. Окрім того, ми лідируємо в Європі за кількістю смертей в ДТП.
Яка ж роль медичної допомоги в поліп¬шенні здоров'я населення України і демографічної ситуації в цілому? Скажемо відверто: якщо й не ви¬рішальна, то принаймні таки першорядна! Хоча, як це не прикро, наші громадяни часто-густо навіть не відають, якими ж зако¬нодавчо утвердженими правами вони можуть користуватися. Зокрема, лише 6-16 % опитаних стаціонарних хворих можуть підтвердити знання цих прав.
І чи не наочними показниками нашої занедбаноої соціобіоетики можна вважати відверто плачівні цифри, що характеризують матеріально-фінансове забезпечення медич¬ної допомоги в Україні? Коли більш ніж красномовні цифри говорять самі за себе: зношеність медичної діагностичної та лікувальної техніки становить 69-70 %,   фальсифікова¬ність медикаментів в аптечній мережі - 20 %, а рівень державного фінансування охорони здоров'я  лежить у межах 2,8-3,3 % ВВП (за мінімально необхідного показника 6 %). Окрім того, постійно з року в рік скорочуються обсяги стаціонарної допомоги без належного забезпечення первинної профілактичної ланки.
В Україні на 2011 рік, як днями привселюдно заявив 14-й (!) вже наш за ліком міністр, бракує 46,2 тис. лікарів та 19,6 тис. молодших спеціалістів. А серед працюючих спеціалістів рівно третина - пенсій¬ного віку. Заробітна платня медичного персоналу - всупереч законодавству - в 1,8 разів нижча, ніж у промисловості, і майже в 10 разів нижча, ніж у країнах Центральної та Східної Європи.
***
Загалом же до 60-х років минулого століття, коли В. Поттер запрова¬див саме поняття «біоетика» (розуміючи під цим своєрідний  міст у майбутнє), проблеми ставлення лікаря до пацієнта та якості надаваної при цьому меддопомоги широ¬ко обговорювалися й викладалися під  тепер уже дещо застарілим терміном - «медична деонтологія». Головним уважалися особистісні властивості лікаря: гуманне ставлення до людини, повага до її особистості, співчут¬тя, доброзичливість, благодійність, милосердя, терплячість, порядність, справедливість, - що, власне, й перелічено у вступі до «Етичного кодексу лікаря України», прийнятого на черговому з'їзді ВУЛТ два роки тому. Усі ці професійні риси, безперечно, мають дійсно-таки величезне значення, адже вони вважалися головними ще в діяльності легендарного Гіппократа; а пізніше  (у XVI ст.) були підтвер¬джені Теофрастом Парацельсом: «Сила лікаря в його серці. Робота його повинна спрямовуватися Богом і опромінюватися природ¬ним світлом та досвідом».
Тобто ці особливості лікаря цілком можуть бути дієвими залежно від природних властивостей його характеру, від виховання, від рівня професійної та загально-моральної освіти. Що ж до суто характерологічних якостей, то в ідеалі належало б, вочевидь, про¬водити цільовий автоматизований відсів потенційних п’яниць, хапуг, садистів та інших моральних виродів ще при вступі до відповідних профільних університетів чи медучилищ.
А тепер проаналізуймо разом текст нещодавно прийнятого «Етичного кодексу лікаря України» на предмет можливостей його практичної реалізації. От, приміром, у «Кодексі» вказано, що лікар не повинен розповсюджувати у змові з фармацевтами чи представниками інших комерційних фірм лікарські засоби «із метою отримання незаконного прибутку». Але ж якщо покласти руку на серце – то, либонь, геть усі мої шановані колеги по горло вже, на жаль,  начувані щодо неупинного збільшення таких ганебних випадків. Читаємо далі: «Лікар повинен бути гідним взірцем для своїх колег та інших членів суспільства, пропагувати здоровий спосіб життя й бути прикла¬дом у його 
дотриманні». Але зізнаймося чесно: чи готовий він морально відповідати на сьогоднішній день поставленим тут строгим вимогам?..
Крім того, «Кодекс» закликає лікаря до активної діяльності у професійних громадських асоціаціях. Але ж, попри те, що з одного боку, нинішній лікар уникає надмірної грома-дянської активності (через цілком природне  побоювання втратити з таким трудом відвойовану посаду); так ще й  з іншого - ніхто з адміністративно-владних структур не бере зазвичай до уваги численних слушні звернення чи пропозицій з боку подібних громадянських об»єднань.
Йдемо далі. Чи завжди сьо¬годнішній лікар «не перешкоджатиме реалізації права пацієнта на отримання альтернативних фахових консультацій», якщо прямо на наших очах зріє нездорова конкуренція між колегами, що призводить до сповна узвичаєного вже переманювання пацієнтів із корисливою метою?!
Зарплатню, згідно з цим дорадчим циркуляром, лікар отримує незалежно від обсягу й якості виконаної роботи, хоч і «повинен захищати право на справед¬ливу оцінку своєї праці з боку держави, домагаючись законного захис¬ту власних моральних принципів, особистої гідності, матеріального забезпечення, створення належних умов для здійснення фахової діяльності». Що ж, в цьому таки й справді важко з цитованим джерелом не погодитись, бо лише за умов реалізації своїх можливостей будь-який член сучасного розвиненого суспільства може бути зацікавлений у професійному вдосконаленні, а в його повсякденній тяжкій та відповідальній роботі не переважатимуть «мотиви матеріальної та особистої винагороди, кар'єри, задоволення власних амбіцій». Тобто він (читай: лікар) уже не стане, таким чином, вимагати «від пацієнта або його родичів будь-яких винагород, не передбачених законодавчими та нор-мативними актами», що завідомо є «злочинними та аморальними діями».
***
Отже, підіб’ємо деякі підсумки. Усе вищенаведені авторські міркування потрібно, вочевидь, розцінювати не як заперечення дієвості «Етич¬ного кодексу лікаря України» взагалі, а скоріше як заклик до створення можливостей задля подальшої його реалізації на практиці. Та чи не найголовнішим чинником має, на моє тверде переконання, все ж таки тут стати вияв належної політичної волі з боку вищих владних осіб і структур. Адже кому ж, їй-богу, як не їм давно вже. врешті-решт, настала пора збагнути воістину вирішальну державотворчу місію системи охорони здоров'я, яка забезпечує тво¬рення й збереження нашого трудового, наукового та інтелектуального потенціалу!
Любомир ПИРІГ,
професор  Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика,
Київ

Rate this article
0


Subscribe to comments feed Comments (2 posted):

look at this article on 10/03/2017 05:52:26
avatar
And Im running from a standard users account with strict limitations, which I think may be the limiting factor, but Im running the cmd as the system I am currently working on.
Thumbs Up Thumbs Down
0
cute iPad mini cases on 03/01/2015 03:37:03
avatar
The iPhone 6S could see its release date as soon as the spring of 2015, and an iPhone 6S mini along with it, if Apple CEO Tim Cook is willing to acknowledge a mistake on his part.
Thumbs Up Thumbs Down
0
total: 2 | displaying: 1 - 2

Post your comment

Please enter the code you see in the image:


  • email Email to a friend
  • print Print version
  • Plain text Plain text
Themes
No tags for this article
Subscribe to Newsletter
: