ТОЧКА КИПІННЯ «ЧАЙНИКА»

Home | ЦІКАВО | За кермом | ТОЧКА КИПІННЯ «ЧАЙНИКА»
image

— Штірліц, де це ви навчилися так добре водити машину?
— У ДТСААФ, — відповів Штірліц і відразу подумав: «А чи не сказав я чогось зайвого?»
...Давно вже ніхто не дивується людям, які вміють писати й читати. Ми з легкістю «спілкуємося» з холодильником, пилососом і телефоном, а багато хто — і з комп’ютером. Чому ж у такому випадку людина, яка прагне навчитися водити автомашину, викликає в багатьох оточуючих нездорові емоції? Від «що, грошей нікуди подіти?» — до «з глузду з’їхав, робити тобі нічого!»
Грунт для подібних реакцій довго готували ми самі. По-перше, дає про себе знати штучно створена в часи СРСР «вибраність» автолюбителів. Адже в цивілізованих країнах машина є робочим інструментом, а то й зовсім побутовою технікою, як будь-який холодильник. У Стокгольмі, приміром, 54% водіїв — жінки. Вони на своїх машинах їздять до магазину. Або сидять за кермом, поки чоловік на задньому сидінні працює на благо сім’ї з мобільним телефоном в одній руці та ноутбуком в іншій.
Поза сумнівом, нині мати машину недешево. Особливо, якщо ціни та якість залишають бажати кращого... Проте навчаються водінню найчастіше не з власної примхи. Нерідко «права» бувають дуже вагомим аргументом на користь власника при конкурсному прийомі на роботу; часом у молодої мами виникає необхідність возити дитину до особливого дитячого садка на протилежний кінець міста; а інколи машина звалюється на когось як подарунок чи спадщина... У будь-якому разі, це не означає, що в усіх численних курсантів автошкіл грошей кури не клюють й при цьому прірва вільного часу. Просто автомобіль насправді сьогодні стає не стільки розкішшю, скільки засобом пересування. А то й джерелом отримання коштів для існування.
Проте завдання в того, хто вирішив осягнути премудрощі автосправи, дуже нелегке. І рух у великих містах напружений, й іспити в ДАІ здати ой як непросто, а при цьому ще потрібно і кошти чималі вишукати... Проте доводиться зважуватися й робити перший крок назустріч власним «правам».
Автошколу краще вибирати таку, де вам запропонують гарантовані 28 годин практичного водіння (причому, вартість цих годин повинна входити до суми оплати за навчання!). Це — мінімум- мініморум. Там, де обіцяють навчити вас за два тижні, швидше за все читають лише теорію. Часом це роблять дуже якісно, але вам на іспиті ще й їздити доведеться, вірно? Добре, якщо прямо при школі є автотренажери та посібники, а також фотограф і медкомісія.
Головною людиною на час навчання для вас стає інструктор з водіння. На жаль, часом буває так, що учням, а найчастіше ученицям, доводиться потрудитися, щоб зрозуміти свого вчителя: слів із його лексикону немає в жодному словнику, оскільки практично всі вони нецензурні. Однак ваше завдання — отримати міцні практичні навички. І через це просто необхідно налагодити успішне спілкування з інструктором. А щоб цього досягти, непогано спочатку покопатися в самому собі.

«ВІН СКАЗАВ — «ПОЇХАЛИ!»

Дама різко гальмує перед будинком автошколи:
— Ей, терміново дайте мені іншого інструктора! У того слабака, якого я привезла, інфаркт!
Людей, яких навчають, можна приблизно розділити на два типи: аналітичний і емоційний. Аналітики насамперед шукають відповідь, чому машина їде, і лише потім — як і куди. (Я маю на увазі тих, хто починає навчання з абсолютного нуля). Для особистості з аналітичним складом розуму важлива суть предмета. Середньостатистичному інструкторові це досить важко зрозуміти. Один із учнів такого типу якось сказав: «Мені потрібно спочатку розібратися, що тут до чого. А інструктор майже на першому занятті каже: «Поїхали!» З великими труднощами пояснив, що ще не можу... Такому учневі потрібно, якщо хочете, побути з машиною наодинці. Зрозуміти її принцип дії. Окрики на кшталт: «Я сказав, різко не гальмуй!» — тільки заважають. Що й як потрібно робити, щоб різко не гальмувалося?! На жаль, автошкола досить часто не гарантує учневі такого типу потрібних йому знань, і тоді він навчається самостійно. Але самостійно здавати іспит у ДАІ практично безнадійно: групою від автошколи куди простіше й легше. У результаті після кількох невдалих спроб людина аналітичного складу доходить несподіваного висновку: щоб знову даремно не гаяти час, простіше права купити... Якщо аналітичний тип потрапляє до розумного інструктора, альянс учень—інструктор—автомобіль може відбутися. На жаль, це буває не завжди. У будь-якому разі не соромтеся ставити запитання та висловлювати свої проблеми: як кажуть, «за що заплачено — повинно бути з’їдене».
Для емоційного типу тих, яких навчають, обов’язковою умовою успіху є почуття впевненості в собі за кермом. Спочатку це почуття забезпечує інструктор: «Акуратніше, у мене двоє дітей!». «Ну й що? — думає такий учень. — Лякає, а сам у потрібний момент на педальку-то й натисне...». Проте при їзді без «моральної підтримки» емоційний тип найчастіше відповідає відомому вислову: «в очах смерть, на спідометрі тридцять». І коли інструктор, щоб якнайшвидше навчити, кладе ноги на панель із приладами і вдає, що він спить, учень емоційного типу може буквально заклякти від страху. Однак середньому інструкторові знову ж подібні відчуття незрозумілі: він давно забув, як можна боятися машини...
До автошколи людей другого типу вабить, крім підтримки професіонала, ще й своєрідне «почуття ліктя». Вони і подумати не можуть здавати іспит поодинці! Проте отримавши жадані права, вони зіштовхуються з тим, що більше за них ніхто кермо повертати не буде, а то й взагалі доведеться, страшно сказати, їхати в машині самому (ледве не сказав — «без водія»). Представникові емоційного типу найкраще починати самостійну їзду з чоловіком (дружиною), чи (подругою) або родичем — будь- якої води на киселі, але обов’язково з міцними нервами...

«ВІЙНА — ПУСТЕ, ГОЛОВНЕ — МАНЕВРИ!»

Інспектор ДАІ — до того, хто здає іспит з водіння:
— Виходьте з машини! Іспит не зданий!
— Але чому? Я ж ще не встиг рушити!
— Ви б і не змогли! Ви сіли на заднє сидіння...
...Проте найчастіше учні й того, й іншого типу під час навчання переймаються зовсім не проблемою майбутньої самостійної їзди, а майбутнім іспитом у ДАІ. Часом ця перешкода здається їм нездоланною, і вони (не наврочити б!) просто не насмілюються думати про те, що робитимуть після цього. А даремно! Випробування це, звичайно, нелегке, проте і з нього можна вийти з честю.
Відповідаючи на теоретичні запитання, не поспішайте. Часу вам дається більш ніж досить. А уявний «будильник над вухом», який відразу включається в декого, коли вони знаходяться в ситуації обмеженого часу, заважає цілком реально. Тому не кваптеся натискати кнопки, доки не будете певні, що правильно зрозуміли запитання. Теоретичний іспит непростий через те, що в квитки зумисне закладено різноманітні каверзи: це своєрідний «тест на стійкість перед перешкодами». Будьте уважні! І останнє: йдучи на іспит з теорії, докладно вивчіть і розберіть усі квитки, а також самі Правила руху. Не варто зневажати цим простим способом.
Наступний етап — водіння. Постарайтеся отримати якнайбільше інформації про автомобіль, на якому вам потрібно буде «відкатати програму»: чи легка педаль зчеплення, чи чітко включаються передачі... Спробуйте довідатися також, який характер в екзаменатора: він жива людина й не може бути абсолютно безстороннім. Одному подобається, коли людина, яка здає, коментує всі свої дії, іншому — коли мовчки дивиться на шлях...
Для тих, хто від хвилювання все плутає й забуває: уявіть, що ви впевнені в собі! Розпочати краще безпосередньо перед вирішальною поїздкою. Умови: найближчі 15—20 хвилин місце водія для вас — робоче. Приготуйте його так, щоб вам було зручно. Встановіть сидіння. Пристебніть ремінь. Не соромтеся регулювати дзеркала. «Обкопуйтеся» доти, поки вам не стане зовсім зручно, і лише після цього повідомте про готовність до їзди.
Під час іспиту не варто дивувати інспектора швидкими розворотами й розгонами. Жодний екзаменатор не чекає, що після автошколи ви поїдете, як гонщик Формули-1. Для інспектора важливіше, наскільки адекватно ви оцінюєте дорожню обстановку. Тому можуть попросити повернути, куди не можна, зупинитися, де заборонено, проїхати під «цеглиною» тощо. Будьте пильні! І гранично коректні: не варто дивуватися вголос «безграмотності» вашого екзаменатора. Вибачтеся й відмовтеся від провокаційного маневру, не забувши запропонувати альтернативний шлях: проїхати трохи вперед, встати на подвір’ї, об’їхати сусідньою вулицею... Аби це було не заборонено правилами!
Врахуйте також і те, що будь-який, навіть найдоброзичливіший, інспектор ДАІ несвідомо прагне того, щоб у місті було якнайменше водіїв. Оскільки кожний водій теоретично додає йому, інспекторові, роботи... Тому пам’ятайте: на іспиті інспектор — якоюсь мірою ваш супротивник. А ваше завдання — переконати його в тому, що саме через вашу їзду в нього зайвий раз не болітиме голова!
Микола НАРІЦИН

Rate this article
0


Subscribe to comments feed Comments (0 posted):

total: | displaying:

Post your comment

Please enter the code you see in the image:


  • email Email to a friend
  • print Print version
  • Plain text Plain text
Themes
No tags for this article
Subscribe to Newsletter
: