Свято Героїв

Борітеся – поборете:
Вам Бог помагає!
За вас сила, за вас воля
І правда святая!
Тарас Шевченко

Порозкидані долею по всіх світах, ми, українці, душею і думкою все ж линемо туди, де народилися. Бо ж там наше коріння, там рідні стежки і джерела. Там все незабутнє, найрідніше і найдорожче. Щоднини з надією і живим інтересом прислухаємось і придивляємось: а що ж там відбувається? Чи є які зміни на краще? Благо періодичні видання, радіо, ТБ, інтернет добре тамують інформаційну спрагу. От тільки втішних новин бракує. Навпаки після чергової порції подій із рідної Неньки-України серце болить, і гірко на душі, і за державу образливо.

Та ж скільки ж можна? І чому? Чому? А тут літо надходить. І червень. І Свято Героїв. Чи маємо чому радіти? А чим тішилися би наші Герої, якби ось так раптом ожили, воскресли і подивились на сьогоднішню Україну? Хіба лише тим, що ми пам’ятаємо їх і згадуємо. Хоч і не всіх. І не завжди належним чином. І не на державному рівні, бо ж і рівень держави досить такий плачевний. І знову те саме: чому? Що нам бракує? Чому на сімнадцятому році Незалежності не будуємо, не зводимо те, що дано нам Богом без жодної краплиночки крові? Чудом дано. Невже знову втратимо Державу, і Волю, і Незалежність?

І чи так вже й безкровно вона нам дісталась, бо ж скільки покладено життів?.. Бо ж дивляться на нас із нічного неба зорі-душі наших Героїв, курличуть в небесах журавлинними ключами і чується те саме – чому?

Чому гризуться і чваняться, і далі друться за владу наші можновладці? Чому брешуть і фарисействують? Чому крадуть і обдирають? Чому розвалюють те, що ще й не починали (у безконечних перегонах за владу) будувати? Ту прекрасну, сильну і багату Державу-Україну, за яку боролись і вмирали тисячі, мільйони її найкращих синів і дочок. Невже ж їхня жертва даремна? А може ще замало жертв? Бо ж Дух Руїни, що переслідує Україну ще з Княжої Доби, знов Червоним Демоном завис над нашою країною, сіючи розбрат, чвари, зради і гризню серед правлячої верхівки та алкоголізм і наркоманію серед народу.

Про цей Дух Руїни писав ще Олег Ольжич у далекому 1940 році, болісно дошукуючись причини розколу ОУН, яку вважав єдиною, здатною вибороти і збудувати незалежну державу. Замість того, щоб творити націю, українці протягом століть самі собі шкодять. Сьогодні ми бачимо, як складно формується український політикум, як бракує державним мужам мудрості й порядності, поміркованості, відданості національній ідеї державотворення. Гординя випирає назовні і політиків більше цікавить влада, ніж буття держави... І нам так бракує С.Бандери, О.Ольжича, С.Петлюри, В.Симоненка, В.Стуса, В.Чорновола..., які не турбувались власним іміджем та кар’єрою, а виборювали Україну своїм життям.

І повинно бути справою честі, власним моральним обов’язком кожного із нас віддавати пошану Героям, закарбовувати пам’ять про них у нашій історії, не піддаватися Духу Руїни і не припиняти боротьби за щасливу долю України і українського народу.

СЛАВА ГЕРОЯМ!
СЛАВА УКРАЇНСЬКІЙ НАЦІЇ!

Леоніда Митничук