УКРАЇНСЬКА ГРОМАДА АВСТРІЇ

В Австрії проживає близько 12 тис. громадян українського походження, більшість з яких поселилася у країні після 1989 р. Чисельність автохтонної української громади становить близько 3 тис. осіб.

Українці представлені практично у всіх соціальних прошарках суспільства, найбільш активними у громадському житті є традиційно люди з вищою освітою. Значна кількість австрійських українців походить із родин біженців від радянського режиму з території Західної України та Польщі.

Що стосується громадян, натуралізованих у Австрії після 1989 року, то переважну їх більшість складають особи, що уклали шлюб з австрійськими громадянами. Переважна частина української громади зосереджена у Відні (понад 1,5 тис. чол.), решта українців проживають по усій території країни.

Історія українсько-австрійських взаємин налічує понад тисячу років. Торговельні зв'язки Київської держави з містами середнього Дунаю відомі з 10-го століття. У літописах згадуються зв'язки між галицьким князем Ярославом Осмомислом і австрійським правителем Гайнріхом ІІ Язомірґоттом.

Коли рід Бабенберґів припинив своє існування, австрійське князівство запросило на свій престол князя Романа, сина Данилового, що одружився 1252 р зі спадкоємницею престолу Ґертрудою.

Австрійські цісарі прагнули залучити на свій бік українських козаків у боротьбі з турками у Тридцятилітній війні. Чимало козаків служило тоді як наймані відділи в цісарському війську. Дипломатичні зв'язки з Австрією мали також гетьмани Богдан Хмельницький та Пилип Орлик. В 1683 р козаки брали участь в обороні Відня перед турками, воюючи у складі полку Семена Палія. Легендарною для віденців стала постать козака-розвідника Юрія Кульчицького, що двічі таємно пройшов кільце облоги Відня, щоб пронести стратегічно важливу інформацію. Ще більшу популярність здобув Юрій Кульчицький завдяки тому, що використав чималі запаси кави, вручені йому як нагороду за подвиг, і організував у Відні одну з перших кав'ярень, спопуляризувавши таким чином цей, до того часу невідомий напій не лише у Відні, але й в усій Європі.

В університетах Австрії, починаючи з 16-го століття, навчалися українські студенти. Їх потік значно зріс з 1772 р., коли західноукраїнські землі (Галичина й Буковина) увійшли у склад Габсбурзької монархії. Це в великій мірі позитивно вплинуло на політичне й культурне піднесення цих земель, зумовило їх швидкий національний розвиток і ту роль, що її відіграла Галичина в часи гніту царської Росії в Центральній та Східній Україні.

Особливе зацікавлення українською проблемою виявила Австрія під час першої світової війни, коли у 1914 р. за її сприяння було створено Союз визволення України. У 1918 р. Австро-Угорщина встановила зв'язки з молодою Українською Державою, підписавши з нею Берестейський мир. Австрія й Україна обмінялися послами.

Після виникнення ЗУНР в Австрійській Республіці була акредитована українська місія, визнана австрійською владою як представництво Української Держави. Від кінця 1919 р. до березня 1923 р. в Австрії перебував екзильний уряд ЗУНР.

Українці в Австрії почали поселятися в значних кількостях особливо після 1772 року. Це були здебільшого призвані до військової служби, студенти теології у Барбареумі у Відні, згодом й інших вищих шкіл, згуртовані з часом (1868 р.) у студентському товаристві „Січ", посли до парламенту, політики, службовці, робітники.

Перед першою світовою війною у Відні проживало, крім вій¬ськових, близько 3 тис. українців; скупчення студентів були теж у Ґраці, Іннсбруці, Леобені. Українська парохія при церкві св. Варвари існувала у Відні з 1784 р. Ще більше зросло число українців в Австрії з напливом воєнних біженців у 1914-15 рр. (близько 15 тис. в одному лише Відні), що були переважно інтерновані в таборах у Талергофі, Ґмюнді, Вольфсберґу, Ґредіґу, Фрайштадті. Внаслідок важких умов життя та епідемії тифу в таборах померло близько 40 тис. українців. У Відні й у таборах працювали українські школи, велася культурна й благодійницька праця.

У 1914-15 рр. Відень перетворився на український політичний осередок. Під час розвалу Австрійської імперії (1918 р.) українська колонія зменшилася, але знову зросла під кінець 1919 р., коли у Відні оселився екзильний уряд ЗУНР на чолі з президентом Євгеном Петрушевичем. В 1920-23 рр. Відень, поряд з Прагою, був головним осередком української політичної еміграції. Після приєднання Галичини до Польщі українська еміграція в основному повернулася на рідні землі. Відень і Австрія втратили політичне значення для українців, яких залишилося в Австрії близько трьох тисяч, пе¬реважно колишні військові, пенсіонери, робітники й нечисленні студенти, майже всі у Відні.

Після приєднання Австрії до Німеччини (1938 р.) влада заборонила майже всі українські товариства. В 1939-40 рр. до Відня прибуло деяке число українських втікачів із зайнятих більшовиками територій, а також студенти. Згодом по всій Австрії розселюють українських робітників і селян, примусово висланих нім¬цями на працю. У 1944 р. Австрію залила нова хвиля втікачів: на австрійській території перебувало близько 100 тис. українців, з них у Відні близько 10 тис. українців. Зайнявши Відень і частину Австрії, радянська влада вивезла майже всіх українців, що залишилися на її території, і українська колонія у Відні практично припинила своє існування.

Репатріювалася й частина українців із зайнятих західними союзниками територій Австрії - в 1946 р. в західних зонах Австрії залишилося не більше 30 тис. українців. У зв'язку з виїздом до ряду країн Центральної й Західної Європи та Америки кількість українців у 1950-их рр. знизилось до трьох тисяч.

ПОСОЛЬСТВО УКРАЇНИ В РЕСПУБЛІЦІ АВСТРІЯ