17 РОКІВ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ: УСЕ НАЙКРАЩЕ, ЯК І РАНІШЕ, ПОПЕРЕДУ?

«Виходячи зі смертельної небезпеки, яка нависла над Україною в зв’язку з державним переворотом у СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітні традиції державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН і іншими міжнародно-правовими документами, реалізуючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України і створення самостійної української держави — Україна».

Акт проголошення незалежності України, 24 серпня 1991 року.

У неділю, 24 серпня, ми вшановуємо найбільше творіння української нації – незалежну і вільну Українську державу. 17 років тому ми утвердили своє право бути господарями у власному домі.

Я, як і мільйони українців в діаспорі, пишаюся нацією, до якої маю честь належати. Нам вистачило сили і єдності зробити цей незворотний крок. Ми обрали державність як призначення для своєї землі і як талан для кожного з нас. Наш вибір не міг бути інакшим, бо за плечима у нас, як янголи-охоронці, стоять наші великі предки. Вони залишили нам не лише рядки у літописах. Від них ми успадкували духовну силу і особливу українську ідентичність, народжену у славі, трудах і терпінні багатьох поколінь. Русь-Україна сама вільно обрала собі віру і князь Володимир хрестився не вождем підкореного племені, а володарем держави, що простяглася від Кримського Корсуня до Балтійського берега. Союзу з тією давньою Україною шукали і Візантія, і мусульманський світ, і європейські держави.

З тих віків у наші серця прийшла впевненість – ми можемо самі визначати свою долю, ми можемо бути рівними серед рівних у колі інших народів. З тих часів височить над Києвом Свята Софія, в якій щороку у цей день звучить молитва за нашу державу.

Українська козацька держава передала нам тверде переконання – кожен має свої права і вольності, кожен має шляхетний обов’язок боронити їх. Там наші предки пройшли науку честі і гідності, рівності і демократії. Перша в Європі Конституція Пилипа Орлика – безсмертна слава української мислі і української свободи. Вся наша подальша історія засвідчила – в народній пам’яті прагнення свободи залишилось назавжди.

Пророче Шевченкове слово, праця мислителів і подвижників наших від Франка і Грушевського до Хвильового і Стуса вселила в нас непохитну віру в Україну. Неопалимою купиною освітлює ця віра весь наш пройдений і майбутній шлях. У найтяжчі часи наші батьки і діди не зреклися її. Найбільші в людській історії трагедії випробовували нашу націю у минулому столітті. Двома світовими війнами, Голодомором і Голокостом, нищенням духовних святинь чужі імперії хотіли перетворити нашу землю на свою покірну окраїну. Між 1914 і 1945 роками в Україні загинули кожен другий чоловік і кожна четверта жінка. Дерево нашого роду втратило багато кращих гілок.

Але сказано в Писанні: «Ніхто з нас не живе сам для себе і ніхто сам для себе не помирає». Долі тих, хто пішов, тривожним дзвоном лунають в душах тих, хто залишився. Ми, українці, пізнали велику історичну істину - тільки свобода врятує народ, тільки незалежність виведе його на ясні зорі і тихі води.

Істина ця відтоді живе у кожному українському серці. Мільйони людей утверджували її потом і кров’ю. Самостійна Україна залишалася метою життя мільйонів наших співвітчизників, розкиданих по далеких світах. Заради неї вони берегли в собі все українське. Вони несли світові правду про Україну, простягали руку допомоги, разом з нами раділи нашій перемозі.

Державність достигла на кінець літа, як яблуко у Довженковому саду. Це ми з вами творили її, нашу незалежність, нашу вільну Україну.

Ми пам’ятаємо все пережите і зроблене. Пам’ять стала невід’ємною частиною нашої ідентичності. Ми знаємо, що Україну будує кожен з нас, якою б мовою він не розмовляв, до якого б храму не ходив, яким би політичним поглядам не симпатизував. В усіх нас одна доля і одна Україна.

І найголовніше. Нація пробудилася. Мільйони людей вперше відчули себе громадянами, піднялися до високої відповідальності за державу, за родину і за власну долю. Ми стали сильнішими духом, бо побачили - все залежить від нас. Ця сила дозволяє нам, дивлячись один одному в очі, чесно говорити про наше життя. Я знаю, що в наших серцях надія живе поруч з тривогою.

Прикро, але в Україні побудували економічно неефективну державу. У пошуках кращого життя Україну готові залишити половина її громадян, якби в них була така можливість. Приблизно 6 млн. уже виїхали — вони працюють у всіх країнах світу, зокрема й тих, які ще вчора вважалися менш розвиненими, ніж наша власна країна.

Виправдовуючись, держава розповідає про труднощі перехідного періоду, про важку спадщину попереднього режиму і чим далі, тим більше — про бідність країни. Брехня. Труднощі перехідного періоду і важка спадщина були в усіх постсоціалістичних країнах Центральної та Східної Європи. Це не завадило їм вийти на рівень необоротних ринкових перетворень. Нас випередили країни, які пережили не тільки «шокову терапію», а й громадянську війну. А про бідність України говорити соромно. На початку 1990-х країна мала передумови для трансформації економіки не просто в ринкову, а в соціальну ринкову. Не будемо вкотре перераховувати, що було в України і що є тепер. Бідна не Україна. Бідні українці. Не всі. Хто їздив за кордон, підтвердить — у жодній європейській столиці немає такої кількості (у відсотковому відношенні) автомобілів вартістю $100 тис. і більше. Таке розшарування на дуже бідних і дуже багатих у світі ще треба пошукати; у цій сфері роль держави як регулятора та стабілізатора соціальних процесів атрофована повністю.

Останніми роками нам говорять про зростання ВВП України, про двозначні цифри зростання реальної зарплати. Але чомусь рядові громадяни цього зростання на собі ніяк не відчують. Чи цей «споживчий кошик» незрозуміло як обчислюють, чи вітчизняна статистика всуціль керована, — але ті, хто ходить у крамницю і на торговицю, бачать, що зарплати вистачає на дедалі меншу кількість товарів, а оплата послуг з’їдає дедалі більшу частину місячних доходів.

В Україні побудували державу, у якій й далі переважає почуття страху. Страшно пересічним громадянам — втратити роботу, подачку у формі компенсації за комунальні послуги, майбутню копійчану пенсію. Страшно бізнесменам. Їх душить не тільки податковий прес. Їх душить формула «процвітання бізнесу — це лояльність до діючої влади, а ще краще — родинна (через сватів, кумів) близькість із нею. Хто не з владою — може втратити не лише бізнес, а й свободу. Безкарне відбирання і того, й того влада демонструвала вже не раз.

Відомо, що риба гниє з голови. Відомо також, що чистять її з хвоста. Переповнені українські в’язниці напхані десятками тисяч дрібних злодюжок, які вкрали хто велосипед біля магазину, хто сусідського барана. А ті, що крадуть по-великому, сотні мільйонів і мільярди, почуваються до часу спокійно, у неділю питимуть шампанське на президентському прийомі з нагоди тієї ж Незалежності України. Поки не порушать правил, бо тоді запрацює репресивна машина, і правоохоронна система вибірково ставить збурювача спокою на вказане згори місце.

Можновладцям теж страшно — втратити владу, джерело доходів; крім того, можуть же змусити відповідати за скоєне. Страх втратити посаду змушує чиновників брехати своїм громадянам, дипломатів — громадянам інших країн, зачитуючи наперед заготовлені прес-релізи про європейські прагнення нашого демократичного керівництва.

Українці побудували державу, яка постійно посилює сама себе і чинить опір оновленню. Оновлення не хоче жодна влада, у жодній країні — така природа політиків і політики. Важливо інше: як далеко готова піти влада в порушенні етичних норм і закону заради збереження себе при владі.

Програма мінімум нашого чиновника — зберегти владу, програма максимум — розширити владні повноваження, особливо так звані «хабароємні» функції. Скільки пам’ятаємо, нашій владі завжди бракувало повноважень, а можливо, їй бракує чогось іншого? Тому й затіяло президентське оточення конституційну реформу, плюючи на дотримання чинної Конституції України.

За свою державу наша влада боротиметься будь-якими засобами. Вчорашня «надія нації» Віктор Ющенко уже не може потішитися своїм високим президентським рейтингом, розтягуючи задоволення до 2010 р. А звідки йому, рейтингу, взятись, коли у найбільш трагічні моменти Президент не з народом. Скажімо, під час липневої повені Ющенко прибув в Західну Україну на кілька годин і чкурнув ніжитися у теплих морських водах. І лише після осуду в ЗМІ збагнув, що вчинив не по-людськи. Та, вочевидь, Віктор Андрійович так і не збагнув, що президентських виборів для нього може й не бути. Чинного Президента не хоче бачити чинним конституційна більшість громадян України всіх вікових категорій і в усіх регіонах: лише близько 7% громадян підтримують Віктора Ющенка. Розтринькав народну довіру, живе у вигаданому ним і оточенням світі, вірячи у свою месійність. Але ж час не стоїть на місці, людей не здуриш.

Річ не тільки в Ющенку. Система влади, створена в Україні не без нашої участі, внутрішньо нестабільна. Хоч хто прийде на зміну Віктору Ющенку, він (вона) у цій системі поводитиметься так само незалежно від нас, як і його попередник. Потрібна зміна системи влади. Але в побудованій нами державі всі питання вирішуються тільки за згодою першої особи. І тим паче це стосується перерозподілу владних повноважень.

У владі змінилося багато облич, але обличчя влади змінилося мало. У багатьох кабінетах громадяни бачать той самий бюрократизм і те саме небажання їх чути. Повільно ще відступає корупція. Часто стара система перемелює нові кадри швидше, ніж вони змінюють її. Процвітає хабарництво. Правоохоронним органам досі не вдалося покінчити з розгулом злочинності. Головна причина їх слабкості – «кришування» злочинних схем, зрощення з криміналом. Ще одна наша турбота – стан економіки. Стан економіки, від якого залежить добробут нації.

Ми з вами знаємо – шлях до процвітання не встелений квітами. Енергійний, впевнений у собі уряд Юлії Тимошенко попри шалений тиск нинішніх господарів головного осідку країни на вулиці Банковій і до певної міри спровоковану цим інфляцію продемонстрував і макроекономічну культуру, і зростання соціальних стандартів. У вдалому поєднанні цих двох пріоритетів – формула сучасної економіки, яка заохочує сильних і підтримує слабких. Щоб підтримувати такий баланс, потрібна чітка логіка дій, чіткі і довготривалі орієнтири. Але тендітній і мужній жінці збанкрутілі чоловіки-політики, які за будь-що хочуть зберегти владне крісло, не дають втілити в життя задумане, щодня вставляючи палиці в колеса. Добре, що народ усе це бачить і розуміє, а відтак зробить висновок під час президентських перегонів.

Незалежність – символ нашої нації. Вона нагадує нам – якого ми славного роду діти. Ми зможемо подолати всі труднощі. У нас досить таланту і сили здійснити задумане. Головне, мої друзі, бути єдиними. Розділені ми не можемо нічого. Разом ми можемо все.

Сьогодні, відзначаючи велике свято здобуття незалежності, Україна знову перебуває в початковій точці свого шляху. Знову потребують відповідей наріжні питання української державності: Що таке «успішне суспільство»? Якого майбутнього ми хочемо для країни і як його побудувати? Яке місце України в сучасній світовій ієрархії? Яка траєкторія розвитку української нації? На чому базуватиметься конкурентоспроможність економіки?

Кожен новий політичний сезон країна проходить через одні й ті ж проблеми — труднощі розподілу державного бюджету, корупційні скандали, початі й тут же відкладені реформи, міжнародний скепсис, енергетичні ускладнення. Держава повільно рухається спіраллю невирішених завдань, долаючи опір власної політичної та соціальної інерції. У сучасному світі, який бурхливо розвивається і є жорстко конкурентним, Україна борсається в стані невагомості, час від часу прибиваючись то до одного, то до іншого геополітичного берега. Країна залишається затиснутою між двома полюсами в той час, як увесь світ уже живе в багатополярній реальності. Доки політична еліта не усвідомлює, що український вибір набагато ширший і складніший, і сам час вимагає від України ускладнення стратегій, наші успіхи будуть більш аніж скромними й одномірними.

Однак нині, після 17 років від дня прийняття Декларації від 24 серпня, День незалежності є не просто головним державним святом, а вже істинно народним. У цей день віра кожного з нас у добре майбутнє для рідної землі стає сильнішою і дорослішою рівно на рік.

З святом вас, дорогі читачі «Українського Слова»! У цей день забудьмо все, що може роз’єднувати людей, і світлим поглядом господарів поглянемо на єдину, неповторну і прекрасну українську державу. Подаймо один одному руки зі словами поваги і любові, з відповідальністю, якої потребує свобода та незалежність рідної України.

Щастя і процвітання вільній незалежній соборній Україні!

Слава вам, слава кожному із нас, слава Господу Богу і слава Україні!

Оксана КУШІЦЬКА,
головний редактор газети «Українське Слово»