Полум'я “Незгасимої Свічки” завжди пригадуватиме нам голодомор

9 та 10 травня відбулися два  заходи: один в Україні, а другий - у США. Перший відбувся 9 травня в Києві, а другий - 10 травня в Чикаґо. Принагідно додаймо, що Київ і Чикаґо - це міста побратими. Ідейно -  заходи були собі протилежні. Спільність, однак, обидвох заходів полягала  в тому, що в них фіґурувала  особа Сталіна. 

У Києві відбулася хода для вшанування ветеранів так званої Великої вітчизняної війни, які під командуванням “геніяльного” вождя Сталіна жертвували своїм життям для збереження Російської імперії, тогочасної тюрми народів, що носила назву СРСР,  яку пізніше Президент США Роналд Реґен влучно назвав імперією зла. А якщо говорити про “Велику вітчизняну війну” то це окреслення було видумкою самого  вождя Сталіна, щоб запаморочити  ветеранам спробу розбиратися в справах, щоб вони говорили про геройство й медалі на грудях і не підносили питання: “Ну добре, ми розгромили Гітлера і що за це отримали? Де свобода народам?”

У Чикаґо, натомість,  відбулося зібрання української патріотичної спільноти, щоб вшанувати 10 мільйонів жертв ґеноциду-голодомору років 1932-33, який був здійснений за вказівкою Сталіна 75 років тому з метою знищення ґенофону українського народу, української нації. У наслідок того голодомору загинула майже одна третина корінного українського населення, а  її місце відтак заселили прихідці з півночі, які сьогодні стоять колодою в розбудові й розвитку державної незалежності України.

Зіставлення цих двох подій - це не іронія, не глузування, не сарказм. Це згадка про історичну дійсність, в якій нам треба розібратися, її осмислити і, остаточно, зрозуміти її урок. Спитаймо себе, чому в Совєтському Союзі факт голодомору  замовчувався, приховувався, не вивчався, а сьогодні, коли факти про нього стали відомі (мабуть ще не все нам відомо), ведеться пропоганда відвернути  від нього увагу, надати йому іншого тлумачення та іншої інтерпретації? Якщо це не був зумисний голодомор, зумисне нищення українського народу, то чому причини голодомору не розглядалися за сталінських часів? Відповідь на це питання очевидна.

2008 рік був проголошений роком Пам’яті голодомору в зв’язку з річницею його 75-річчя. Поширити  в світі правду про голодомор, розказати про його розміри й наслідки, добитися визнання голодомору  як  акту ґеноциду проти українського народу стало метою в цьому  році. Для реалізації цієї мети  започатковано чудовий  проєкт:  подорож “Незгасимої Свічки” навколо світу. Це спільний проєкт Міністерства закордонних справ України (МЗС) і Міжнародного Координаційного Комітету для відзначення 75-ї річниці голодомору Світового Конґресу Українців (МКК-СКУ), який схвалено Секретаріатом  Президента України.

 “Незгасима Свічка” розпочала свою подорож 6 квітня 2008 року з столиці Австралії, а її траса проляже через 33 країни світу і прибуде 1 листопада в Україну напередодні меморіяльних, скорботних відзначень штучно і зумисно проведеного Сталінським режимом голоду в Україні. Мета “Незгасимої Свічки” - розказувати світові про український голодомор-ґеноцид, а нам  українцям - вкотре  пригадати про ті  страшні жахіття, яких зазнав наш народ в минулому, 20-му столітті. Вона спонукає нас до роздумів про голодомор, про те що таке голодова смерть. Це мабуть найстрашніші й найболючіша смерть, яка може спіткати людину. Від голодомору вмирали в Україні люди похилого віку, люди роботящого віку, маленькі діточки. Навіть важко збагнути й уявити собі, яка могла бути реакція в батьків, як вони дивилися на своїх висохлих від голоду  діточок, над якими висіла голодова смерть і від якої не могли їх охоронити? Які були б були у вас почуття, якщо б це була ваша дитина? Важко повірити, що ще хтось сьогодні може оправдувати дії Сталін, тужити за імперією зла, продовжувати ісповідувати комуністичну ідеологію, за цим всім, що так боляче  пережила і відчула  на собі українська нація.

 Український народ сьогодні шукає об’єднання. Шукаймо його в осмисленню всіх тих кривд, яких на протязі нашої історії ми зазнали від різних окупантів. Нас  повинно об’єднати тверде рішення діяти так, щоб ніколи не допустити до їх повторення в майбутньому і, заразом, щоб вже ніхто й ніколи  не панував над нами. Тоді й не буде в нас таких трагедій, як був голодомор 1932-33 років.

 “Незгасима Свічка”, вже відбула подорож по містах Канади, і 1-го травня прибула до США, до Сан Франціско, звідки через  Солт Лейк Ситі  10 травня прибула до Чикаґо. В Чикаґо “Незгасиму Свічку” врочисто прийняв генеральний консул України Василь Корзаченко та поділився з її незгасимим вогником  із українською громадою. До вогника “Незгасимої  Свічки” припалювали свої свічечки наше духовенство різних конфесій, представники молодіжних організацій ОДУМу, Пласту та СУМу, шкільна дітвора українознавчих шкіл, голова Фундації Голодомору в Чикаґо Микола Міщенко, представник УГО “Помаранчева Хвиля” та представники різних українських громадських організацій. Запалюючи  свічечки, вони обіцяли зберігати пам’ять про голодомор, що його здійснив Сталінський режим над українським народом та  розказувати про нього цілому світові. Це був зворушливий момент, викликував у присутніх глибокі роздуми, емоції.

Дійство прийому “Незгасимої Свічки” в Чикаґо, відбулося в центрі міста, в Мілленіюм парку. В ньому взяли участь біля тисячі учасників. Програму започаткувала  поява  американських ветеранів українського походження та вхід духовенства і представників громадських організацій, після чого хор церкви св. Андрія (дир. Тарас Руденко) виконав американський та український гімни.

Ведучою програми була Лідія Ткачук. Вона пригадала присутнім про мету зібрання, а це - започаткування в Чікаґо  відзначень 75-ї річниці голодомору 1932-33 років. Поминального й скорботного тону події надав владика Ричард Семиняк, який в своєму молитовному виступі пригадав смерть невинних душ.

Під час збору були відчитані офіційні звернення до мешканців штату Ілліной та міста Чикаґо. Прокламацію від ґубернатора  достойного Рода Блаґоєвича зачитав голова відділу УККА Павло Бандрівський, а голова Комітету по відзначенню річниці голодомору в Чикаґо  Нестор Попович прочитав звернення від мера міста достойного Ричарда Дейлі. Перед скорботним збором також виступав з словом представник стейтового уряду Джон Фрітчі. Він відомий українській громаді  з того, що завдяки його праці, та інших, у школах нашого штату є включені виклади про голодомори в світі, в тому і про голодомор в Україні.

Головним промовцем на зібранні був Іван Ярешко, який  не тільки змалював жахіття голодомору, але  також підкреслив, що  голод був  проведений з метою завдати удару по українській нації шляхом нищення її інтеліґенції  та селянства, яке зберігало національну свідомість. Він назвав статистичні показники, які вражали своєю жорстокістю і трагізмом, які підтверджували зумисні знущання сталінського режиму над українським народом.

Також промовляв до зібраних генеральний консул України в Чикаґо Василь Корзаченко, тримаючи в руках “Незгасиму Свічку”. Він закликав присутніх пам'ятати жертви голодомору, бо тими жертвами були “наші рідні: - наші дідусі, бабусі, наші батьки”. “Від голоду вмирав український народ, наші попередні  покоління.” -  говорив консул, підкреслюючи, що нам треба постійно пригадувати світові про цей злочин, бо це була страшна українська трагедлія, яка немає собі рівних ні за розмірами втрат в людях, ні за жорстокістю.

Під час програми, у відповідний момент, хор православної церкви св. Андрія  виконав молитву “Боже Великий, Єдиний”. На завершення  дійства  він  виконав  поминальну молитву за душі померлих “Вічная пам'ять”. Схиливши голови, присутні з великою увагою  слухали мелодію скорботного гімну і в своїх думках напевно роздумували про трагічні 1932-33 роки.

Лука КОСТЕЛИНА
«Українське Слово»