Мама – найкращий друг і порадник

Навчила дітей, як на світі по совісті жити,
Зітхнула полегко - і тихо пішла за межу.
(Борис Олійник).

„Ми будемо такими, якими нас виховують і хочуть бачити наші батьки!” – запевняють учні Української релігійної суботньої школи м.Алкала де Енарес. „А якими ж це, такими?” – запитала вчитель на уроці української мови п.Наталя. І діти майже в один голос відповіли: „Ввічливими, розумними, порядними, добрими, щирими, веселими...” Ці якості нам з народження прививають батьки, про ці якості говориться в книзі життя „Біблії”, такі риси повинен мати справжній друг.

„На аркуші паперу ми намалювали сонце, а на його променях написали ті риси характеру, які мають бути в справжнього друга. Серед позитивних рис характеру мої однокласники, ніби змовившись, написали такі: добрим бути, веселим, щирим, не бути базікою, боягузом. Про ці важливі риси поведінки і народ придумав багато прислів"їв та приказок. Наприклад: "Так треба жити, щоб нікому зла не чинити", "Не штука ганьбити - штука ліпше зробити". І про дружбу: "Друзі пізнаються в біді". А потім ми біля кожної риси характеру ставили "плюс"( якщо ця риса в нас є) і "мінус" (якщо треба трохи попрацювати над нею)”, - пише учень 5-го класу Андрій Борщак.

А Світлана Бица зауважила наступне: „...Кажуть, що мама і тато наші найперші друзі, але ж вони не будуть грати з нами в хованки чи у футбол... Не обов”язково бути красивим чи розумним, щоб мати друзів. Головне бути веселим і поважати свого товариша, ставитися до нього так, як би ти хотів, щоб ставилися до тебе”.

Ці прості істини ми вивчаємо з дитинства: вдома, в садочку, в школі. І протягом усього життя вдосконалюємо себе, розвиваючи ту чи іншу якість. Але основні риси характеру все ж таки формуються поки ми маленькі. Пізніше, в дорослу дорогу, ми їх візьмемо з собою, пригадаємо всю „мамину” науку, зрозуміємо те, що раніше вважали неважливим.

Материнські очі супроводжуватимуть нас у далеких життєвих мандрах, а її привітний, ласкавий погляд  пам’ятатимемо далеко від рідної домівки.

„Я хочу розповісти вам про чарівні та ніжні руки, про завжди чепурне та охайне обличчя, про те серце, яке за нас хвилюється і відчуває на відстані наш біль та розлуку... Мабуть, ви здогадалися, хто це? Це наші матусі!”- пише Катерина Бойко в свому творі – привітанні мамі.

Ольга Нещадим, учениця 7-го класу: „...моя мама, як сонце, що кожний день мене обігріває, але найголовніше, що вона – Моя Мама!”

Глєб Сігал, 7-ий клас: „...Скільки я себе пам”ятаю, моя мама весь час поруч зі мною...”

Іванна Процак, 8-ий клас : „...Моя мама для мене найдорожча, найгарніша і найцінніша в світі. Я їй можу все розказувати, і вона мене слухає. Я дуже люблю мою маму!”

Одже, мама –сама найкраща, сама, сама, сама... Мама завжди поруч з нами: і в біді, і в радості, як найсправжній та найдорожчий друг. Мама вміє вислухати, порадити, передбачити, підказати, розсудити. Напевно, немає в світі такого, чого б мати не зробила для своєї дитини. Та чи завжди ми, діти, цінуємо материнські зусилля? Так, буває по різному. Часом і забуваємо подякувати, а деколи просто не замислюємось, яка це важка праця: зростити дитину, „поставити її на ноги”, дати їй квиток на „дорослий поїзд”, у який ще потрібно вчасно її посадити. А чи достатньо цінуємо ми наших дорогих матерів? „

...Бувають дні, коли мама стомлена приходить з роботи, навіть сусіди, які не розуміють нашої мови, помічають це і говорять до неї:”Tienes la cara cansada” (маєш змучене обличчя). Скільки наші мами стараються для нас, скільки трудяться, скільки сил і терпіння витрачають на нас! Я дуже вдячний своїй мамі. Низький поклін Вам, рідна мамусю!” – пише Богдан Забавський, учень 7-го класу Української школи м. Алкала.

Настя Зощук, 7-ий клас: „...Я хочу подякувати своїй мамі за те, що вона така добра, красива і найкраща мамочка в світі!”

Звичайно, висловлювати подяку, шанувати, допомагати своїм матерям потрібно щодня, щогодини. Але один раз на рік ми відзначаємо визначну дату: День Матері, коли вітаємо наших мам по особливому, коли приділяємо їм максимум уваги.

„В Україні День Матері широко почали відзначати з 1929 р. Цього дня в церквах правили молебні  за здоров'я  матерів. З усіх - усюд з'їжджалися до рідної домівки діти. Мати пригощала їх

найсмачнішими стравами, очищала свяченою водою. Під матусиною вишнею чи грушею закопували  шматок хліба, дрібні гроші й зерно - "щоб  у  добрі  та  спокої  довіку  бути”, - цитував Ростислав Захаркевич -  ведучий  святкового концерту, що проходив 11 травня 2008 року в залі „Рафаель Альберті” (підготовлений учнями та вчителями Української релігійної суботньої школи м.Алкала де Енарес).

„Усі почесті цього дня - Матері. Їй традиційно дарували ложку і сон-траву - символи життєвої снаги  та спокою. Найяскравішим  виявом любові до рідної неньки були зібрані на світанку росяні пелюстки  яблуневого цвіту, якими обсипали матір. А ті, кому не було вже до кого поспішати, ставили на знак  пам'яті свічку перед образом Богородиці, несли на могили матерів склянки з водою, зерном і дві гілочки  - вишневу та яблуневу, і схилялися над ними з лівого боку - від серця,” – продовжувала Іванна Процак.

А також учні розповідали вірші, співали пісні, запросили на вальс своїх мам і подарували їм рожеві гвоздики. А саме цікаве, ви не повірите, друзі, на протязі всього концерту ведучим „заважала” „Кайдашева сім”я”, що приїхала в Іспанію на заробітки із свого далекого села Семигори та не переставала сваритися на іспанський лад:

- Мотря:  Я, Мотря Довбушівна, і не дам собі по голові їздити якійсь там Кайдашисі. Та зараза на мене у волость пішла, ну в комісарію („денунсію” написала), що я їй гроші винна. Та напасть мені гроші на поїздку  в Іспанію позичила. Я ж їй все до копієчки віддала, так вона тепер ще й проценти вимагає, грамотна в тій  Іспанії зробилася. Я їй ту грамотність живо цією кочергою з голови виб"ю.

- Кайдашиха: Я тобі не банк Сантандер...

Ось які бувають цікаві ситуації, та ще й в Іспанії, далеко від материнського дому. Кажуть, на чужині загострюються почуття, нас торкається ностальгія, сум за Батьківщиною. Але ж ми можемо це трішечки усунути, якщо частіше писатимемо листи нашим матерям, дзвонитимемо, приїзжатимемо до них, живих і здорових, і дякуватимемо їм за доброту, терпіння, турботу, увагу й теплоту.  

Олена ПАРХОМЕНКО,Іспанія
«Українське Слово»