Єпископ Іриней Білик, ЧСВВ. Тернистий шлях до Бога

Home | ДУХОВНІСТЬ | Благовість | Єпископ Іриней Білик, ЧСВВ. Тернистий шлях до Бога
image

 

- Преосвященний владико, ми раді знову представити Вас читачам «Українського Слова», яких історія і доля розкидала по світах. Гадаю, українцям в діаспорі буде цікавою нинішня зустріч в читацькій вітальні. Адже і Ви, Владико Іринею, також нині поза межами України. В кожного свій шлях на чужину. Яким він був у  Вас?

- В лютому 2007 року Державний Секретар Ватикану Його Еміненція кардинал Тарчізіо Бертоне повідомив мене через Папського Нунція в Києві високопреосвященого Івана Юрковича, що Святіший Отець Венедикт ХVI своїм Декретом від 6 березня підніс мене до гідності Почесного Каноніка Папської базиліки Santa Maria Maggiore (Святої Марії Більшої) в Римі. Я щиро подякував Святішому Отцеві за таку високу оцінку моєї праці. А вже в березні я отримав повідомлення, що оскільки звільнилося місце діючого Каноніка, то Святіший Отець запрошує мене для духовного служіння в цьому уряді, але для цього служіння потрібно виконати певні формальності і переїхати в Рим, щоб приступити до виконання цих обов’язків. А Папі не пасує відмовляти. Ось так я і опинився в Апостольській столиці у Вічному Місті Римі.

Треба сказати, що Рим, як і вся Італія стають все більше «українськими», хоч географічно для нас, українців, все-таки є чужиною, як ви висловлюєтеся. В Італії на теперішній час відкрито для наших вірних біля 130 парафій, якими охоплена духовною опікою тільки невелика частина наших заробітчан в Італії. В деяких містах це тільки 5 чи 10 відсотків.

Але з іншої сторони – духовної, наша Українська Греко-Католицька Церква приналежна до Вселенської Католицької Церкви, тобто, можна сказати є її частиною. Тому Апостольська Столиця є для нас, українських вірних, також і нашим духовним центром. Та і головний храм Католицької Церкви - собор св. Петра в Римі є також і нашим. Там спочивають мощі українського святого – святого священомученика Йосафата, а над престолом святого Еразма, який також називають «українським», знаходяться мозаїчні зображення святого князя Володимира та святої рівноапостольної княгині Ольги.

- З мами починається земне життя. Ким були Ваші батьки? Як їм вдалось у часи комуністичного безбожництва прищепити Вам любов до Всевишнього?

- Так, батькам і родині завдячую за виховання в атмосфері любові до Бога, Церкви і України, «коли народ був в кайданах, край у руїні, а ворог навіть молитись не давав». Батьки були робітничо-селянського походження, але передавали нам - дітям, спадщину релігійного і національного виховання в нашій родині, як кажуть «з діда -  прадіда».

Постійна щоденна спільна молитва, підпільні богослужіння в нашій хаті, де приїздили періодично підпільні священики і збиралися на богослужіння люди.

Батько і мати любили співати. Тож пригадую їх майже щоденний напівшепотом вечірній спів релігійних і патріотичних пісень, яких вони знали безліч. А в час великих наших релігійних свят батьки любили переспівувати всі пісні з пісенника, присвячені цьому святові.

Пригадую, коли батьки купили в той час ламповий радіоприймач, щоб слухати передачу Служби Божої з Ватикану, яку менше-більше не заглушували на відміну від інших українських передач, особливо радіо «Свобода». І якось 22 січня пізно увечері, коли я наставив на хвилю радіо «Свобода», якимсь дивом не заглушили і звучав наш національний гімн «Ще не вмерла Україна». Я був зворушений, коли побачив, як батьки стали по стійці «Струнко» і зі сльозами на очах з великою пошаною напівголосом проспівали до кінця наш Гімн, що вже був заглушений по радіо.

Навіть в час жорстокого встановлення сталінської комуністично-колгоспної диктатури в західній Україні батьки ніколи не йшли на ніякі компроміси з владою і чудом вдалося їм вижити.

Пригадую розповідь батьків, коли в 1939 році після пакту Рібентропа –Молотова більшовики зайняли Західну Україну і почали встановлювати комуністичну владу. Приклáдами автоматів розбивали двері і з собаками-вівчарками вривалися в хати і ставили всіх під стіну та б’ючи всіх підряд, перелякані діти з лементом ховалися попід ліжка. Люди перший раз побачили звиродніле обличчя людиноненависницького комуністично-сталінського режиму. 

А після закінчення війни більшовики остаточно в Галичині почали встановлювати свої Совєтські порядки і закони, як і на сході України після більшовицького перевороту в 1917 році.

Батьки в той жорстокий час єдині в селі відмовилися від «добровільної колективізації», коли в людей забрали все, мовляв колгосп повинен людей забезпечити усім, а натомість з сіл вивозили все, плануючи в Галичині повторити голодомор, як і на сході України в 1932-1933 роках.

Так, як виховував дідусь, вся велика родина після спільної ранішньої молитви і сніданку дружно виходила в поле і цілий день працювала на своїх кількох гектарах землі, збирали урожай, частину якого віддавали в колгосп в якості податку, а решта залишалася для родини. Люди в колгоспах голодували, дідусь по ночах ділився з людьми зібраним урожаєм.

Приходили з різними перевірками і шантажем та погрозами. Мамі довелося навіть з вилами стояти на воротах і нікого не пускати.

Із розповідей тітки (бо батьки про це боялися нам говорити, щоб десь не проговоритися, бо за це ще в той час можна було попасти в тюрму) я довідався, як часто ввечері під вікном роздавався характерний «пташиний свист». Мати знала, що це наші партизани. Виходила крадькома надвір. «Ганю, ми їсти потребуємо», - ледь було чути шепіт знайомих хлопців-партизан. «За три години», - відповідала мати. Відразу в темноті різали курей, варилася картопля. Через назначений час пару партизан заскакували в хату і забирали приготовану поживу. Та одного разу хтось-таки доніс. Якраз на світанку я народився, а тут почалася облава енкаведистів, наїхало більшовицького війська на автах,  оточили село, з собаками і клацаючи затворами зброї, всіх повиганяли з хат і оточили. Мене не дозволили взяти. Батьків тримали цілий день. Можна уявити собі стан і переживання моєї матері. Прибігла ледь притомна, дитина цілий день голодна і в холодній хаті ще дихала, не маючи вже сили плакати.

- Слухаючи Ваш життєпис, переконуєшся, що тернистим був шлях до Бога. Що Вам допомагало не зламатись духовно, не піти на компроміс з совістю?

- Звичайно, довіра до Господа Бога і молитва та приклад і підтримка батьків та духовних підпільних наставників допомагали втриматися і витривати до кінця.

Пригадую, коли я був вже на четвертому курсі університетських студій, КГБ дав вказівку університетському керівництву виключити мене з університету за мої релігійні і національні переконання. Я один на цілий університет не був членом комуністичної спілки молоді. Декан факультету офіційно мені сказав, що «хоч вчишся дуже добре, але ти не є радянською людиною і ми одержали наказ тебе позбутися». Один з викладачів сказав: «Та ти всередині будь собі ким хочеш, але підпиши ту писульку про вступ в комсомол і все буде гаразд, і тобі дадуть спокій».

Був звичайний спосіб позбутися «неблагонадійного». Не зважаючи на ніякі знання викладач мав вказівку поставити на екзамені негативну оцінку. Звичайно, було ясно і до сліз боляче. Та найбільше було шкода батьків, що чотири роки старалися, переживали і матеріально забезпечували процес навчання.

Було це на екзамені на військовій кафедрі. Звичайно, важко було в той час бачити ту несправедливість та і сльози на очі набігали, але Господь давав силу вистояти, так що я зовні зберігав спокій і мовчанку, так що той полковник, який приймав екзамен і фактично знущався наді мною, не витримав і закричав: «меня бесит твоë мëртвое спокойствие». Студенти і викладачі знали, що це була замаскована політична розправа, а по документах виглядало все інакше. Але всі мовчали, бо боялися і кожний переживав за себе.

Мене виключили з університету і я втратив право на відстрочку від військової служби. Отож у травні 1972 року мене забрали на два роки до так званої загальнообов’язкової (тобто, примусової військової служби).

У війську військовий командир якось сказав до мене і ще одного приятеля, якого за національні погляди також виключили з педагогічного інституту, що «ви мали попасти в тюрму, а попали до мене. Тому тіштеся, що так легко обійшлося».

Але так легко не обійшлося, бо коли батько, в зв’язку з хворобою астми, якою він хворів, попав в місцеву лікарню нашого невеликого 5-тисячного прикордонного  містечка Добромиль, де практично всі мешканці одні одних знали і одного дня, коли мама прийшла в лікарню його відвідати, то їй сказали, що «ми його сьогодні вже ранком виписали з лікарні». Мати повернулася додому з надією, що батько вже вдома, але він того дня не повернувся додому,  наступного дня також. Опитали всіх рідних, але безрезультатно. Звернулися до місцевої влади і міліції. Але все знову безрезультатно, хоч батько мав при собі паспорт. Так що в армію на початку моєї військової служби прийшов сумний лист від матері. До цього часу нічого не відомо, чи розправа, а чи збіг обставин. Про подібні факти чи навіть свої міркування в той час небезпечно було навіть комусь говорити. Найкраще було мовчати, щоб не сталося чогось гіршого із вами.

- А чи були у Вас,  Преосвященний Владико, розчарування, миті, про які гірко, боляче згадувати?

- Було в житті дуже багато різних переживань. В той час їх треба було пережити. Не можна їх називати розчаруваннями, бо пам’яталося слова Святого Письма, що «кого Бог любить – того й досвідчає» і що «віруючій людині все виходить на добро». Розчарувань не було. Розчарування – це свого роду поразка. А зналося, що ми на полі бою хоч і з грізним ворогом. Але пам’яталося слова Христа: «Не бійтеся того, хто вбиває тіло, а душі вбити не може». Дійсно, хто міг вбити непереможного духа загартованого в багатьох випробуваннях багатостраждального нашого народу.

Та і всім хто звертався до мене з якимись переживаннями, я їм давав добру пораду (як і собі): «думайте, що буде через 50 чи 100 років у вашому житті. Чи будуть вас тоді турбувати теперішні клопоти і переживання?».

- У кожного слуги Божого були, є вчителі, наставники, які скеровують на правильну путь. Хто ними були у Вашому духовному житті?

 - Як вище говорилося, що, звичайно, першими наставниками і вчителями були батьки і родина.

Дві мої тітки – Марія і Катерина, мамині сестри, були підпільними монахинями. Звичайно, вони ходили в цивільному одязі. Відвідували нас періодично, приносили фотографовані церковні календарі, вервички, медалики, образки, що було великою рідкістю і дуже шанувалося, хоч за виробництво і поширення релігійних предметів грозила тюрма. Поспішно помолившись з нами Молебен і так само поспішно відходили. Хата моїх батьків стояла далеко від інших будинків на околиці невеликого прикордонного містечка Добромиля, на горі, під лісом, біля Василіянського монастиря, в якому починав свій духовний подвиг майбутній великий митрополит Андрей Шептицький. В цей час в цьому монастирі розміщувався психоневрологічний диспансер щось на 400 осіб. По другу сторону дороги в густому саді стояла хата моїх батьків. А так кругом був ліс і поле.

Одного разу прийшла тітка Катерина, наймолодша мамина сестра і залишилася на довше. Переховувалася на горищі. Батьки сказали, як хтось буде питати про тітку, то сказати, що її в нас нема і давно вже не було. Декілька разів приїздили якісь авта з міліцією і по цивільному одягненими особами. Розпитували про тітку. Потім мама шепотом нам розповіла, що тітка у Львові прийшла до однієї знайомої хати, а там якраз була ревізія. І в сумці тітки були образки. Тітку арештували, забрали в КГБ і допитували, щоб призналася, де придбала образки. Але вона мовчала, тому її мучили, пхали голки під нігті. Вона втратила свідомість і захворіла, тому її перевели в спецлікарню, але вночі їй чудом вдалося втекти в нічній сорочці. І так вона переховувалася декілька років.

Тітки Марія і Катерина ще з передвоєнних часів були знайомі з священиками, які тепер повернулися із заслання. Тому приблизно раз в місяць, в умовах суворої секретності, прибував до нашої хати підпільний священик. До його приїзду тітки відвідували перевірені родини в сусідніх селах і повідомляли їх про приїзд священика. Також вони підготовляли дітей до Першої сповіді і наречених до св.тайни Вінчання. Разом з релігійною підготовкою, вони виховували і навчали нас, що згідно з Божими заповідями любови Бога і ближнього, потрібно любити свій рідний край і свій народ. Часто бачив сльози на очах в тіток, коли вони говорили про « велике наше випробування, що комуна хоче знищити нашу Церкву і наш народ» і щоб ми вважали і нікому, ніде, і ніщо не розказували.

В призначений день з навколишніх сіл приходили віруючі. Всі кімнати були зайняті ними. На подвір’ї знаходитися було небезпечно, щоб часом хтось не виявив велике скупчення людей. Сповідь в невеликій кімнаті продовжувалася далеко за північ, коли приходило до 50-100 людей. Розпочиналася напівголосом Літургія при затемнених вікнах, щоб здалека не було видно світла у вікнах. Декілька осіб по кінцях садиби спостерігали, чи не йде хтось з підозрілих людей чи представників влади. Священик відправляв Службу Божу в цивільному одязі, маючи тільки єпитрахиль, щоб у випадку небезпеки, швидше можна було заховати речові докази відправи. Богослужіння закінчувалося пізно, а деколи над ранком і віруючі відходили по черзі і то в різні сторони, щоб не викликати ніяких підозрінь. Батьки суворо наказували дітям, щоб ніде нічого не розказувати, що в нас хтось був.

Ось так познайомився з моїми майбутніми духовними наставниками з Василіанського Чину: блаженної пам’яті о.Пахомієм Борисом, Дам’яном Богуном, підпільним єпископом Софроном Дмитерком.

- Чи підтримуєте зв’язок з вірними і кліром Бучацької єпархії, фундатором і першим ординарієм  якої Ви були?

- З приємністю згадуються вірні і духовенство, яких Господь поставив на моєму шляху і з якими разом переборювалися труднощі становлення і  розвитку нашої Церкви і Бучацької єпархії зокрема.

Колишні мої студенти-семінаристи, а теперішні священики, практично служать по всьому світі і з багатьма я підтримую товариські зв’язки.

Коли наша УГКЦ вийшла з катакомб і воскресла до нового життя, я був призначений ректором першої в той час відновленої Станіславівської, тепер Івано-Франківської семінарії. Було велике релігійне і національне піднесення народу, молодь рвалася і готувалася до духовних і національних змагань, щоб бути на передньому фронті.

Був великий духовний голод і потреба в священиках після комуністичної заборони. Після виходу Церкви з підпілля був своєрідний наче «вибух духовності». Тоді на перший курс зголосилося щось біля 400 бажаючих. Це були юнаки різного віку, які вже до вступу в семінарію мали якусь державну освіту і працю. Найстарший семінарист мав 65 років. За декілька років всіх семінаристів на стаціонарній і заочній формах навчання було вже біля 800. Професорами переважно були ті священики, які повернулися з ув’язнень і заслання, які мали довоєнні наукові ступені і солідну наукову підготовку.

На катехитичному факультеті для дівчат і монахинь було біля 400 студенток. Тоді ще влада не повернула жодного приміщення, тому навчання проходило в різних залах у місті, які ми орендували для читання лекцій. Звичайно, кожного ранку всі обов’язково збиралися на спільне Богослужіння в Катедральному соборі, а потім бігли в пошуках сніданку і на заняття. Семінаристи проживали по декілька осіб на приватних квартирах. Харчуванням займалася кожна група самостійно. Керівництво семінарії хіба що розподіляло для семінаристів зібрані по парафіях кошти. А інфляція після розпаду Радянського Союзу була біля 1000 процентів.

Тоді ціле місто було як «велика семінарія», оскільки різні курси семінаристів  пересувалися по місті до своїх навчальних місць, а потім поверталися додому. Жодних книжок не було, тому семінаристи всі лекції змушені були собі записувати. Це був перехідний період. Але з тих перших часів вийшли добрі священики, які пам’ятають наші спільні важкі початкові кроки і які з приємністю згадуємо, коли маємо нагоду зустрічатися в Україні чи інших країнах, а чи по телефону чи листовно.

- В чому полягають Ваші нинішні обов’язки як каноніка Римської Папської Базиліки Santa Maria Maggiore?

- В Римі, як відомо, є чотири Папські Базиліки. Це св.Петра, св.Павла, св.Івана (на Лятерані) і найбільша у світі, в честь Пресвятої Богородиці Папська Базиліка Santa Maria Maggiore. Уряд Каноніків полягає в керівництві роботою Базиліки, всіма духовними, організаційними, технічними і економічними справами, які стосуються належного функціонування Базиліки.

Уряд Каноніків розпочинається з 12-го століття. Історично склалося, що Каноніків є 24, тобто в два рази більше, ніж Апостолів. Тепер це інтернаціональне об’єднання. Я перший з України покликаний до такого уряду. Хоч також владика Роман Даниляк з Канади скоріше був запрошений до служіння в якості Каноніка цієї Базиліки.

До уряду Каноніка призначає Святіший Отець своїм Декретом. Також історично склалося, що король Іспанії (в теперішній час це Хуан Карлос Перший) є одним з Каноніків, тобто Протоканоніком. Звичайно, що його заступає при різних нагодах і потребах посол Іспанії. Крім діючих Каноніків є також частина Почесних Каноніків і Каноніків-Коад’юторів.

Саме в цій Базиліці апостоли слов’ян святі Кирило і Методій відправили першу Літургію в слов’янській мові і тодішній папа Адріан ІІ її затвердив. Тепер, через століття, у зв’язку з моїм призначенням до цієї Базиліки тут служиться Служба Божа в нашому обряді і нашою рідною українською мовою. Серед сповідників різних мов є також сповідник українською мовою. До речі, він каже, що із всіх, хто приходить до сповіді це 40% українці.

Також та особливість, що в Україні, як Єпископ - ви представляєте ту чи іншу Єпархію, а тут в Римі, ви є представником всього українського народу з його духовністю, політикою, культурою і традиціями. І вас трактують саме так.

Також за моїм посередництвом три наші відпустові місця як Гошів, Погоня і Улашківці одержали духовне споріднення з Папською Базилікою Santa Maria Maggiore і право уділяти Папські відпусти.

- Преосвященний Владико, знаємо, Ви часто маєте зустрічі з Святішим Отцем, маєте змогу брати участь у спільних богослужіннях. Який він, нинішній Папа Римський?

- Я дістаю запрошення на всі відправи з Святішим Отцем. Також за цей період з жовтня 2007 року, коли я почав офіційно виконувати уряд Каноніка, була нагода вже багато разів особисто зустрічатися і говорити з і Папою Венедиктом ХVI, і з Папою Франциском. Я подарував Папі Венедикту ХVI копії трьох наших чудотворних ікон Пресвятої Богородиці: Гошівської, Погонської і Улашківської.  

Мав я зустрічі і нинішнім Папою Франциском, який привітався зі мною українською мовою, позаяк добре знає УГКЦ ще з дитинства.

Папа Франциск часто молиться  у Базиліці Santa Maria Maggiore.

- Українські греко-католики уже багато років домагаються надання УГКЦ патріаршого статусу. Як думаєте, коли це станеться?

- Узагальнюючи, можна сказати, що Патріарший статус ми маємо, бо він належиться нашій Церкві, про що наголошував святої пам’яті слуга Божий Папа Іван Павло ІІ. Інша справа з його проголошенням. Для цього повинні бути сприятливі об’єктивні і суб’єктивні умови. Такі умови виникали ще з шістнадцятого століття, але на жаль, ніколи не співпадали. Також в останній час об’єктивні умови були визріли, коли Україна в 1991 році проголосила незалежність, а в московському Патріархаті відбувалися «баталії» з тодішнім блаженнішим митрополитом Київським, а тепер патріархом Київським Філаретом, але з нашого боку перешкодив суб’єктивний фактор (Рішення і постанови Синодів Єпископів УГКЦ 1989-1997 років, Львів 1998, Видання «Благовісника», ст.4).

- У ці дні християни західного і східного обрядів святкують Великодні свята. Що хочете побажати нашим читачам, а також усім українцям на чужині?

- З Вічного Міста Риму, з Апостольської Столиці, з дому Святішого Отця мило мені вітати всіх читачів часопису «Українське Слово», як також всіх українців на чужині з торжественним і величним святом Воскресіння Господнього, що його так урочисто святкує наш український народ на рідних землях в Україні і всюди, де недоля закинула наших Братів і Сестер.

Нехай Воскреслий Ісус Христос відродить і оживить наше життя новими конкретними овочами Віри, Надії і Любови до Бога, нашої Церкви і України та наших ближніх. Від щирого серця бажаю Вам і Вашим рідним Богом благословенних і радісних Великодніх свят! Вітаю «Українське Слово» з виходом 700-го номера газети та 15-річчям заснування часопису!

І з цієї урочистої нагоди уділяю всім Вам, дорогі в Христі, моє Архиєрейське Благословення.

- Щиро вдячний, Преосвященний Владико Іринею, за цікаву розмову. А ще мене вразила неабияка Ваша гостинність, напрочуд цікава екскурсія  у Римській Папській Базиліці Santa Maria Maggiore. Доземний уклін, Владико! Сподіваюсь, що Ви й надалі доноситиме Слово Боже на сторінках часопису «Українське Слово». Зичимо подальших успіхів у Вашому єпископському служінні, здоров'я, щастя, добра і Божої благодаті на многії літа.

Розмову вів Іван ДМИТРІВ,

головний редактор газети «Українське Слово»,

Рим (Італія)-Чикаго (США)

 

 

Rate this article
0


Subscribe to comments feed Comments (4 posted):

Wellsfargodealerservices Login on 23/03/2018 05:08:21
avatar
If you encounter any type of troubles in comprehending the systems of the it you could get to via wells fargo client service.
Thumbs Up Thumbs Down
0
carroline on 13/03/2018 04:32:33
avatar
Це моє свідчення про добру справу людини, яка допомагала мені ... Мене звуть КАРОЛІН ВАЙН. і я знаходиться в Нью-Йорку, США. Моє життя повернулось !!! Після 8 років одруження мій чоловік залишив мене з нашими трьома дітьми. Я відчуваю, що моє життя наближається до кінця, і розвалився. Завдяки заклинальнику, званому Dr.Chamberc, який я зустрічав в Інтернеті. На один вірний день, коли я переглядав в Інтернеті, я шукав хороший заклинатель, який може вирішити свої проблеми. Я наткнувся на серію свідчень про цього конкретного заклинача. Деякі люди свідчили, що він приніс Огляди коханки Ex назад, деякі показав, що він відновлює матку, деякі показав, що він може накласти заклинання, щоб зупинити розлучення і так далі. Там був один зокрема свідчення я бачив, йшлося про жінку на ім'я Грейс, вона свідчила про те, як Dr.Chamberc привіз її колишній коханець менш ніж за 72 годин, і в кінці її показань вона впустити Dr.Chamberc електронної пошти. Прочитавши все це, я вирішив спробувати Dr.Chamberc.
Я зв'язався з ним по електронній пошті і пояснив йому свої проблеми. Усього за 3 дні мій чоловік повернувся до мене. Ми вирішували наші проблеми, і ми навіть щасливішим, ніж before.Dr.Chamberc дійсно талановитий і обдарована людина, і я не перестану видавати його, тому що він чудова людина ... Якщо у вас є проблема, і ви шукаєте реальне і справжній заклинач заклинання для вирішення цієї проблеми для вас. Спробуй великого доктора Кемберка сьогодні, він може бути відповіддю на ваші проблеми. Ось його контакт: chamberc564@yahoo.com
Дякую вам великого доктора Кемберка. Зв'яжіться з ним за наступним чином:
(1) Якщо ви хочете, щоб ти повернувся назад.
(2) якщо у вас завжди є погані мрії.
(3) Ви хочете бути пропаговані у вашому офісі.
(4) Ви хочете, щоб жінки / чоловіки побігли після вас.
(5) Якщо ви хочете дитину.
(6) [Ти хочеш бути багатим.
(7) Ви хочете зв'язати свого чоловіка / дружини з вами назавжди.
(8) Якщо вам потрібна фінансова допомога.
(9) Догляд за травами
10) Допомога вивести людей з в'язниці
(11) Заповіти про весілля
(12) Заклинання Чуда
(13) Заклинання краси
(14) ПРОФЕКЦІЯ ШАРМ
(15) Заклинання привабливості
(16) Заклинання зла
(17) Поцілунок заклинання
(18) Видалити заклинання хвороби
(19) ПРОБЛЕМИ ВИБОРІВ
(20) УСПІХУ В ЕКСАНАХ СПАСАТИ
(21) Чарівність, щоб кого любити тебе.
(22) Замовлення бізнесу.
(23) Знайдіть свою давно втрачену родину.
це Dr.Chamberc Email: chamberc564@yahoo.com
Thumbs Up Thumbs Down
0
mulberry replica handbags on 02/09/2017 20:34:12
avatar
nice
Thumbs Up Thumbs Down
0
mulberry replica handbags on 24/08/2017 04:52:50
avatar
good
Thumbs Up Thumbs Down
0
total: 4 | displaying: 1 - 4

Post your comment

Please enter the code you see in the image:


  • email Email to a friend
  • print Print version
  • Plain text Plain text
Themes
No tags for this article
Subscribe to Newsletter
: