Квіти для владики

Home | ДУХОВНІСТЬ | Благовість | Квіти для владики
image

1 червня минуло 100 років від дня народження ісповідника віри слуги Божого Софрона Дмитерка ЧСВВ, єпископа ординарія Івано-Франківської єпархії УГКЦ (1.06.1917—5.11.2008)

— Святійший отче, прошу благословення і молитви за мене, грішного.
— Пам’ятай, брате, що ти завжди перебуваєш у моєму серці...
Це була, мабуть, чи не остання розмова двох духовних світочів початку III тисячоліття: святійшого отця Івана-Павла II, Папи Римського, та преосв. єпископа Софрона Дмитерка ЧСВВ. А відбулася вона у незабутній для України день — 27 червня 2001 року перед початком Божественної Літургії у греко-католицькому обряді на львівському іподромі. Цих двох мужів світла протягом багатьох років поєднувала невидимими нитками Божа любов, а їхні нечасті зустрічі завжди проходили у трепетній і незбагненній радості.
Автор цих рядків за покликом професії мав ласку від Бога дуже часто супроводжувати владику Софрона в його численних пастирських подорожах і бачити його в ситуаціях неофіційних, як звичайну людину: до аскетизму скромну, терпеливу і до незбагненності лагідну.
Пам’ятаю першу нашу поїздку з владикою до Вільнюса у травні 1991 року. Яке зворушення опанувало його, коли переступив поріг занедбаного і збезчещеного монастиря і храму Пресвятої Трійці, розташованого у самому серці литовської столиці, неподалік історичної Аушрюс Ватри, яку століттями покриває Своїм омофором Матінка Божа Остробрамська. У цьому храмі зростав духовно і розпочинав свою працю на ниві церковної єдності свщмч. Йосафат. Тут єпископ Дмитерко зустрівся з горсткою українців, з нечисленною василіянською братією, з легендарним Вітаутасом Ландсберрісом, головою литовського сейму, який вивів свою маленьку, але сповнену великої гідності націю з московської неволі.
Незабутньою стала подорож до Риму на Папський синод єпископів наприкінці 1991-го. Їхали потягом, з Будапешта до Тревізо в Італії — авто, далі — знову потягом. Немолодому вже владиці з невиліковно хворими ногами було доволі важко переносити труднощі зимової дороги, але він жодного разу не виявив навіть натяку на невдоволення та незручності, реагуючи на них усмішкою та нашими добрими галицькими жартами. Як також жодного разу не назвав себе єпископом, кажучи всім нашим співмандрівникам, що він просто католицький священик, а одному з них суттєво допоміг коштами на лікування важкохворої донечки.
Іншого разу з юначим запалом владика мандрував вуличками старовинного Оломовця на Мораві в Чехії, згадуючи через 55 років про своє навчання в тутешній семінарії, своїх мудрих професорів, милих серцю побратимів.
Дуже тішився від велетенського піднесення національного духу, який спричинив улітку 1992 року II Всесвітній форум українців, що проходив у Палаці «Україна» в Києві. Численні зустрічі з українцями різних континентів, зокрема з тоді ще митрополитом Філаретом, немовби окрилили владику, і ми з ним, обговорюючи кожен день форуму, довго шпацерували розлогими вулицями вечірнього Києва, забувши про втому і вже пізній час.
Але запам’ятався владика і доволі суворим, вірним своїм моральним принципам навіть у дрібницях. Якось під час другої поїздки до Вільнюса в грудні 1993-го ми вийшли на івано-франківський перон для посадки у вагон. Віяв колючо-пронизливий, крижаний і вогкий вітер. Владика мав легку застуду, і я підняв комір його осіннього пальта, щоб захистити від протягу. Єпископ Софрон умить зупинився, сказав строго: «Опусти мені ковнір, я не злодій і не жулік, я  священик!» Він був непідвладний «совковим» звичкам і стилям, яких доволі надивився у Ворошиловградській  зоні, де карався в середині 70-х років, натомість виявляючи своєю шляхетною мовою, жестами, одягом велику душпастирську гідність і людську скромність.
А ще у всіх подорожах владики Софрона його незмінною супутницею була свята вервечка у руках і молитва до Матінки Божої на устах. Його першими супутниками завжди були Пресвяте Христове Серце і Непорочне Серце Марії. А ще — Свята Служба Божа, яку він не пропускав ніколи та служив з глибоким пієтетом і повагою до останніх днів життя, хоча був повністю прикутим до інвалідного візка.
Говорячи про нашого владику, неможливо не згадати ще одну його рідкісну вдачу, яку не можна здобути жодною освітою чи вихованням. Це його надзвичайна доброта, лагідність і співчутливість до кожної людини. За час наших незліченних зустрічей, мабуть, не було жодного випадку, щоб владика не поцікавився, як здоров’я матері, дружини, дітей, завжди передаючи їм вітання і благословення. Це справді дар Божий — бути Людиною, —  якого, на жаль, доволі часто бракує не лише цивільним, а й духовним особам...
Сучасне життя попри всю його марнотність, швидкоплинність та моральне падіння все-таки являє нам духовних світочів. і таким для України та її Церкви був і є владика Софрон Дмитерко — яскраве уособлення другого Христа,  Доброго Пастиря, люблячого, лагідного і довготерпеливого. Таку постать не здатні затулити сотні й тисячі земних «авторитетів», озброєних мільйонними капіталами, депутатськими мандатами та урядовими кріслами. Їхні пиха, жадібність і лицемірство никнуть, як роса на Сонці Божої Любові, яскравим променем якого був та є і наш тихий та покірний серцем Слуга Божий єпископ Софрон Дмитерко, котрому 1 червня сповнилося б 100 років.
Вічна йому пам’ять у наших вдячних серцях!
о.Ігор ПЕЛЕХАТИЙ

Rate this article
0


Subscribe to comments feed Comments (1 posted):

Yeezy Trainers on 20/09/2017 03:08:16
avatar
Hurricane Irma, which developed on August 30 near the Cape Verde Islands, has been the strongest hurricane ever recorded in the Atlantic Ocean outside of the Caribbean Sea and the Gulf of Mexico.
Thumbs Up Thumbs Down
0
total: 1 | displaying: 1 - 1

Post your comment

Please enter the code you see in the image:


  • email Email to a friend
  • print Print version
  • Plain text Plain text
Themes
No tags for this article
Subscribe to Newsletter
: