Димитрій — мужній воїн-охоронець

Home | ДУХОВНІСТЬ | Благовість | Димитрій — мужній воїн-охоронець
image

4 листопада — поминальна Димитрівська (Батьківська) субота. Цього дня православні творять молитви за упокій рідних, близьких та всіх одновірців.
Такий поминальний день — не єдиний у році. Традиційну назву «батьківська» мають також деякі інші суботи: за тиждень Великого посту; на 2-му, 3-му та 4-му тижнях впродовж нього; на 9-й день після Великодня; напередодні П’ятдесятниці.
Чому «Димитрівська»? Назва походить від того, що поминання припадає на останню суботу перед днем святого великомученика Димитрія Солунського, пам’ять котрого православні вшановують 8 листопада (26 жовтня ст. ст.).
Пов’язав звичай згадувати померлих та відповідний день князь Дмитро Донський. Його військо перемогло в Куликовській битві 1380 року, проте зазнало великих втрат. Після повернення з поля бою князь постановив відслужити за полеглими панахиду. Битва відбулася 16 вересня (6-го за ст. ст.). Проте, можливо, князь приурочив згадування про загиблих воїнів до дня свого небесного покровителя — святого великомученика Димитрія Солунського. Відтоді такі поминальні відправи стали щорічними.
Певну роль у виборі дати могло відіграти й те, що цей угодник за життя також був військовим. І саме йому, за візантійською традицією, князі та їхні дружинники віддали себе під небесну опіку, коли християнство поширилось на Русі. Відомо, наприклад, що близько 1057 року князь Ізяслав (у хрещенні Димитрій) Ярославович заснував у Києві монастир святого великомученика Димитрія. 1197 року князь Всеволод Юрійович збудував у Володимирі храм на честь святого.
Жив Димитрій у ІІІ ст. в грецькому місті Фессалоніки, яке на Русі традиційно називали Солунь. Долучений до сонму святих за те, що з дитинства вихований у християнстві, не зрадив віри й перед загрозою смерті. При цьому мав що втрачати в житті. Імператор Максиміліан призначив його на стратегічно важливий пост, який передбачав захист Фессалонік од варварів і боротьбу проти християн. У разі виконання вимог володаря Димитрій міг отримати щедрі винагороди, проте встояв перед надлюдською спокусою і не шкодив одновірцям. Навпаки, допомагав їм і навіть особисто проповідував слово Боже. За це непокірного ув’язнили й 306 року стратили, заколовши списами.
У пам’яті вірян святий великомученик Димитрій залишився передусім як мужній воїн. Однак у його житті була ще одна обставина, котра більше пояснює те, чому православні з часом стали поминати в Димитрівську суботу не лише загиблих у битвах, але й батьків та інших родичів. Річ у тому, що християнство маленькому Димитрію відкрили саме батьки. Вони таємно сповідували цю віру й не тільки охрестили довго вимолюваного сина, а й зробили його її палким поборником. Недаремно в акафісті святому є рядки: «Радуйся, благочестивим батькам молитовний паростку; радуйся, їхнього благочестя спадкоємче...».
На відміну від інших поминальних субот на Димитрівську в Україні не заведено ходити на кладовища. Народні обряди (передусім поминальні трапези) проводяться переважно вдома. Та найважливіше все-таки відвідати храм, де відправляють панахиди й заупокійні літії. Напередодні, в п’ятницю, служать велику панахиду (парастас), повністю присвячену молитвам за померлих. Вранці в суботу правиться заупокійна літургія, після неї — загальна панахида. Участь у цих відправах, подання на них записок за упокій дає змогу відчути дух єдності Церкви як родини Божої, до якої належать, окрім ангелів, як живі, так і померлі віряни. За нехрещених теж моляться, кожен особисто.

Rate this article
0


Subscribe to comments feed Comments (0 posted):

total: | displaying:

Post your comment

Please enter the code you see in the image:


  • email Email to a friend
  • print Print version
  • Plain text Plain text
Themes
No tags for this article
Subscribe to Newsletter
: