Баритон Людини-епохи

Home | ДУХОВНІСТЬ | Культура | Баритон Людини-епохи
image

«Бог мені дав голос, а може, і щось більше. Удачу», — казав Дмитро Гнатюк

Четвертого травня в Національній опері імені Тараса Шевченка прощалися з Дмитром Гнатюком — співаком із надзвичайним голосом, Героєм України і народним артистом України. Таке звання від СРСР отримав дуже рано — у 35, ще до того, як став народним артистом УРСР, що взагалі було винятком. Із 1988-го він був головним режисером головного театру України, а до цього кілька десятків років співав на тій сцені. Свого часу закінчив Театральний інститут імені Карпенка-Карого, відділення музичної режисури. І в 70 років відмовився виступати на сцені як співак, хоча міг іще співати, але щоб не дратувати своїх колег, вирішив займатися тільки режисурою. Навчав інших, будучи професором Музичної академії імені Чайковського.
«Я вже вступаю в зиму свого життя. Але я прожив його змістовно, не розтрачав на дурниці й пустощі, — говорив Дмитро Михайлович минулого року перед 90-річчям, уже маючи серйозні проблеми зі здоров’ям. — У моїй долі були і голод, і холод, і страшна війна, і безвихідь. І все ж коли ти маєш мету і добиваєшся її здійснення, коли вдалося зробити щось талановите, дякуй Богові, що не змарнував своє життя».
Людина-епоха, найвідоміший оперний співак України, режисер понад двох десятків опер, серед яких «Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського, «Князь Ігор» Бородіна. Виконавець «Двох кольорів», пісень «Мій Київ», «Дивлюсь я на небо», романсу «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» на слова Івана Франка... Про кожного автора й композитора Дмитро Гнатюк завжди говорив із великою повагою. Як, наприклад: «Потім знову, ніби Божим перстом, мені даровано було виконати пісню Володимира Верменича та Миколи Сингаївського «Чорнобривці». Надзвичайно красива, болісно-щемлива музика і текст. А там знову Степан Сабодаш написав небесної краси «Очі волошкові»...».
Учителем буковинський самородок називав Івана Паторжинського. «Мені страшенно пощастило, що я вчився в цього неперевершеного артиста, — казав Дмитро Михайлович. — Це був і режисер, і актор, і неповторний співак: кращий Карась, кращий Тарас Бульба. Він умів створити навкруг свого героя дивовижну неповторну ауру». А спочатку, ще дитиною, Дмитро співав у церковному хорі. Йому було років вісім, коли в тоді румунське село Старосілля (тепер це Мамаївці Чернівецької області) приїхав молодий священик із божественним голосом, що вмів грати на скрипці. Він і почав займатися з талановитим хлопцем. «Брав на скрипці ноту, а я її тягнув. Так ми займалися п’ять років. Він мені поставив голос, навчив правильно дихати. Якби не той священик, я, може, й не став би співаком», — згадував Дмитро Михайлович.
У родині мама співала. Але дуже рідко. Бо вела господарство і виховувала шістьох дітей.
Буковина була приєднана до радянської України, коли Дмитрові було 15 років. Зустрічали воїнів із хлібом–сіллю, квітами. Усе село святкувало, бо нарешті могли вільно співати українських пісень. Діти почали вчитися в українській школі рідною мовою, адже до цього мусили навчатися румунською. Але вже зовсім скоро почалися арешти, розкуркулення, гоніння української інтелігенції... А коли знову прийшли румуни, маму Дмитра арештували. Адже її фото, на якому вона хлібом–сіллю зустрічала радянських воїнів, потрапило до газети. І батькові довелося продати корову, аби визволити дружину. Але в ті часи не вдалося уберегти старшого 18-річного брата Івана, який навчався в румунському місті Констанца в морській школі на капітана. Він прийшов на канікули, після возз’єднання з Україною, — у перші дні ще був відкритий кордон. Коли через місяць треба було повертатися, він пішов і зник безвісти. Коли Україна вже стала незалежною, Дмитро Гнатюк побачив особову справу ув’язненого, а потім розстріляного брата. Іван переконував, що не був пов’язаний з антирадянськими справами. Не знав російської, тому просив перекладача іспанської, французької чи німецької. У відповідь отримав знущання, зламаний хребет і: «Ах, так ти шпіон! Ми тєбя научім, будєш говоріть по рускі!».
«Бог мені дав голос, а може, і щось більше. Удачу, — казав Дмитро Гнатюк. — Мені взагалі щастило, бо можновладці мене любили. І Хрущов, і Брежнєв. Хрущов дуже любив «Пісню про рушник», а Брежнєв — «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» — коли слухав, завжди плакав». Молодому співакові довелося виступати навіть на дні народження Сталіна. Як згадував Дмитро Михайлович, трохи більше ніж через десятиліття після концерту в Москві Микита Хрущов йому казав: «Якби у 1949 році, коли на іменинах Сталіна співав, ти не був студентом, то отримав би народного ще тоді». Після цього і з’явився указ про присвоєння 35-річному Гнатюкові звання народного артиста СРСР.
Був інцидент, коли за виконання козацької думи Дмитра Гнатюка виключали з комсомолу, а згодом поновили. Доноси строчили на співака після виконання на концерті до XXV з’їзду Компартії України «бандерівської», націоналістичної пісні, в якій слово «Україна» не поєднувалося з прикметником «Радянська». У результаті, щоправда, Володимир Щербицький лише попередив: «Будь обережний. Підбирай репертуар ретельніше».
Дмитро Михайлович формально ще за Союзу тричі був депутатом Верховної Ради СРСР. Розчарувався, коли побачив ізсередини роботу ВР незалежної України: у 1998—2002 роках був обранцем третього скликання, працював заступником голови Комітету з питань культури та духовності. У 2004-му став активним учасником Помаранчевої революції, виступав із піснями перед учасниками мітингів на сцені майдану Незалежності. Бо і за радянських часів декларував чітку українську ідентичність. До речі, Дмитро Гнатюк популяризував українську пісенну класику, зокрема і заборонені твори Кирила Стеценка та Миколи Леонтовича. Власне сам один із корифеїв української культури Дмитро Гнатюк долучився до команди кандидата у Президенти України Віктора Ющенка, їздив регіонами й агітував за відстоювання всього українського в Україні.
Дмитро Гнатюк побував на всіх континентах, проніс українську пісню через багато країн. У Нью-Йорку в Карнегі-холлi він на біс відспівав ціле відділення, після чого люди кинулися до нього по автографи і зламали двері у гримерці. Якось перелітав з Австралії до Нової Зеландії. Літак потрапив у повітряну бурю, довелося спуститися до самої води над Тасманським морем.
Від 29 квітня наш Маестро в іншосвіті. І там залишається Українцем.
Валентина САМЧЕНКО 

Rate this article
0


Subscribe to comments feed Comments (19 posted):

Romanrand on 12/04/2017 06:55:35
avatar
Thanks for sharing.
Thumbs Up Thumbs Down
0
iragoldadvisor on 21/03/2017 09:19:46
avatar
This matter is downcast to earth, hats off buds out there.
Thumbs Up Thumbs Down
0
this website on 11/03/2017 15:15:00
avatar
Is meant to ensure the quantitative and qualitative control of water uses and the effective train of rights of entry to water.
Thumbs Up Thumbs Down
0
mercedes-benz 280sel car covers on 28/02/2017 05:46:50
avatar
I guess I haven’t read such unique material anywhere else online.
Thumbs Up Thumbs Down
0
New York Fashion Week on 27/02/2017 03:58:14
avatar
I have been intelligent for hours and I haven’t gone through such awesome stuff.
Thumbs Up Thumbs Down
0
traders insurance on 15/02/2017 06:01:13
avatar
I surmise I have chosen an intelligent and mind blowing website with interesting material.
Thumbs Up Thumbs Down
0
mario kart ds rom on 28/01/2017 06:01:30
avatar
Keep up the great work, its hard to find good ones. I have added to my favorites.
Thumbs Up Thumbs Down
0
bonus senza deposito on 10/01/2017 04:11:52
avatar
It was very well authored and easy to understand. Unlike other blogs I have read which are really not that good.
Thumbs Up Thumbs Down
0
壯陽藥 on 10/11/2016 03:17:44
avatar
That's great, thank you for sharing
Thumbs Up Thumbs Down
0
壯陽藥 on 10/11/2016 03:17:14
avatar
That's great, thank you for sharing
Thumbs Up Thumbs Down
1
1 2 next total: 19 | displaying: 1 - 10

Post your comment

Please enter the code you see in the image:


  • email Email to a friend
  • print Print version
  • Plain text Plain text
Themes
No tags for this article
Subscribe to Newsletter
: