Чутливе серце легіня культури

Home | ДУХОВНІСТЬ | Культура | Чутливе серце легіня культури
image

15 ЧЕРВНЯ МИНУЛО 75 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ІВАНА МИКОЛАЙЧУКА — ВИДАТНОГО УКРАЇНСЬКОГО КІНОАКТОРА, РЕЖИСЕРА І СЦЕНАРИСТА

Щемно зринає у пам’яті той тужливо-печальний серпневий день 1987 року, коли Україна проводила в останню путь свого геніального сина — Івана Васильовича Миколайчука. Ритуальну процесію саме небо скропило рясним дощем. Плакала природа, не приховували сліз люди.
Те саме небо благословило його у найперші дні життя. Коли батько і матір везли новонародженого з пологового будинку, їхню підводу півгодини поливав кулеметними чергами фашистський літак. Обоє молили Бога, «аби свята Богородиця стала матір’ю-заступницею і вберегла синочка живим». Уберегла. Але, з гіркотою зауважував Іван, «від дня народження я вже був неугодний на цьому світі сатані».
Життя йому судилося недовге та многотрудне, як і його героєві з кінофільму «Сон» Тарасові Шевченку — навіть помер, як і загнаний режимом поет, на сорок сьомому році життя...
Світовий кінематограф знає чимало видатних акторів. Та чи може хтось зрівнятися з сільським хлопцем, уродженцем буковинського села Чортория, за осяйним талантом, вишуканою шляхетністю і водночас — зачаєним в очах болем і смутком, добрим усміхом, хлоп’ячою задерикуватістю, м’яким гумором? Іван Миколайчук так і залишився неосяжним, загадковим!
Якось він розповідав про зустріч на зйомках у Болгарії зі знаменитим Жаном-Полем Бельмондо. Француз запросив Івана у бар, де вони провели кілька годин без перекладача — розуміли один одного якимсь внутрішнім чуттям.
Вже тоді, у двадцять чотири роки, актор засяяв на увесь світ у ролі Івана Палійчука в епохальному фільмі С. Параджанова «Тіні забутих предків», який поклав початок українському поетичному кіно і здобув гроно відзнак на найпрестижніших кінофорумах.
«Уродженцю гуцульського краю не треба було перевтілюватись у роль гуцула — він грав сам себе, — зазначав Сергій Параджанов. — Його маленька хата серед буковинського села у витканих мамою чорними з червоними трояндами килимах увійшла назавше в наші душі».
Далі були етапні ролі у фільмах «Білий птах з чорною ознакою», «Комісари», «Камінний хрест», «Анничка», «Пропала грамота». Щодо останньої кінострічки, то вона пролежала на полиці 12 років — надто муляла око невсипним ідеологічним церберам. Вони узріли у фільмі непоштиве ставлення до цариці Катерини, «прозорі натяки» на тогочасну дійсність — козак Василь ходить серед очманілого люду, гукаючи: «Схаменіться, божевільні, це вам усе сниться!..» Вирізали епізод, коли звучала народна пісня «А вже років двісті, як козак в неволі, під московським караулом, у тюрмі». Проте на всю могуть зазвучав «Запорозький марш» Адамцевича!
Івана Миколайчука негласно затаврували як «націоналіста», і він змушений був мовчати цілих шість років, перебиваючись на дрібних ролях у дрібних фільмах.
Якимсь дивом, уже як кінорежисерові, йому вдалось екранізувати роман Василя Земляка «Лебедина зграя». Однак це не була екранізація у буквальному розумінні цього слова. Це — політ режисерської фантазії, опертої на задану Земляком тему, поетичне і філософське осмислення витворених письменником образів, стихії народного життя двадцятих років минулого століття. Фільм із промовистою назвою «Вавилон ХХ», немилосердно «порізаний» (мало бути дві серії), немов перекидав метафоричний місток до минулих історичних епох, відтворивши художньо правдиву, хоч і химерну, картину життя села, обпаленого вітрами революції. Добро і зло, любов і ненависть, правда і олжа сусідять тут у нерозривному зв’язку. Витворений у фільмі сільський філософ Фабіян в інтерпретації Івана Миколайчука постав перед глядачем як уособлення мудрого і незлобивого народу, трохи дивакуватого, однак сповненого високого благородства.
Треба особливо наголосити, що село, сільську людину Іван Миколайчук обожнював: «Зв’язок із селом — моє щастя, мій золотий запас. Навіть більшу частину життя проживши в місті, психологічно я не можу відірватися від свого села в самому собі». Коли не міг зорієнтуватися в житті, то приїздив у Чорторию, до матері (а було у неї десятеро дітей), кілька днів «дивився звідти» і — «все ставало зрозумілим».
Іван Васильович Миколайчук був справді напрочуд обдарованою особистістю. Чудово малював, з дитинства кохавсь у музиці. Якось почув чарівну грузинську пісню «Суліко», і це спонукало його податися до Чернівців, до музичного училища. «Грав на всьому, що звучало». До самозабуття любив українську народну пісню. І за дружину обрав собі співачку — Марічка Миколайчук у складі легендарного тріо «Золоті ключі» разом із Ніною Матвієнко і Валентиною Ковальською, здобула неабияку популярність.
З дитинства пересмішник, він брав участь у самодіяльних виставах, був залюблений у буковинський фольклор, народні звичаї і обряди. Мав неабиякий літературний хист, написані ним кіносценарії (окремі — у співавторстві) — грубезний том на п’ятсот сторінок.
Дуже точно і вичерпно означив постать Івана Миколайчука незабутній Олесь Терентійович Гончар: «Гордий легінь нашої культури». Його феноменальна зовнішність — щонайвищий еталон української чоловічої вроди (праукраїнське обличчя!), з якою не порівняєш солодкаві маскультівські типажі західних кінозірок.
Мав м’яку інтелігентну вдачу, але був запальним, непоступливим. Немов намагнічений добром і любов’ю, приваблював до себе коло друзів, любив «покозакувати», пригостити, пожартувати, а в разі скрути підтримати і словом, і ділом. Любив чарівні Чернівці, вічний Київ, нашу неньку Україну. Був глибоко віруючою людиною, завжди з молитвою звертався до Бога.
Виношував грандіозні плани, мріяв про екранізацію «Енеїди» І. Котляревського, «Марусі Чурай» Ліни Костенко, яка писала: «О, як натхненно вміє він не грати! Як мимоволі творить він красу!»
Народжений для кіно, віддавав йому всього себе без останку. Немилосердний вогонь творчості буквально спалював Івана Миколайчука, а заздрощі й інтриги навколо нього, приховане й одверте переслідування вкоротили віку.
Про Івана Миколайчука не скажеш: його час минув. Добро, правда, високе мистецтво не минають. І пребудуть у віках.
Володимир БУРБАН,
лауреат літературно-мистецької премії імені Івана Нечуя-Левицького

Rate this article
0


Subscribe to comments feed Comments (1 posted):

Jordan 7 Men'S Shoes on 21/10/2016 04:02:08
avatar
The $200 million investment adidas made is a lot to spend on one person, so expect the brand to hook up Harden with a crazy sneaker.
Thumbs Up Thumbs Down
0
total: 1 | displaying: 1 - 1

Post your comment

Please enter the code you see in the image:


  • email Email to a friend
  • print Print version
  • Plain text Plain text
Themes
No tags for this article
Subscribe to Newsletter
: