В обороні України й рідного слова

Home | ДУХОВНІСТЬ | Культура | В обороні України й рідного слова
image

26 липня виповнилося 85 років од дня народження видатного українського літературознавця, публіциста, правозахисника і культурного діяча Івана Михайловича ДЗЮБИ — академіка, Героя України, кавалера Ордена Свободи.
Хто є для нас Іван Михайлович Дзюба? Не побоїмося високих слів: будитель, подвижник, оборонець і, як мовив колись Панас Мирний, «неустанний страстотерпець», який постраждав за свої переконання. Його слово — публіцистичне, критичне, іронічне чи саркастичне — спонукало співгромадян до дії, мислення, викликало тектонічні зсуви в суспільній свідомості. Найкраще з плідного доробку визначного українця витримало суворий іспит часом.
І донині актуальним залишається трактат-памфлет Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», що збурив українство і світову спільноту майже півстоліття (!) тому. В Україні ця праця поширювалася cамвидавом, а за кордоном вийшла італійською, англійською, китайською та іншими мовами.
Свій трактат Іван Дзюба адресував насамперед компартійному керівництву України. Він використав неспростовний фактичний матеріал, який свідчив про насильницьку русифікацію. Тут варто згадати, що Дзюба на початку своєї біографії був, за його словами, «комсомольцем-ідеалістом». Важко і складно йшов до прозріння, щоб 5 вересня 1965 року виступити у київському кінотеатрі «Україна» проти арештів української інтелігенції. Згодом, у 1972 році, за той же «Інтернаціоналізм...» і сам потрапив у кадебістські жорна. Рік і десять місяців провів у внутрішній в’язниці КДБ: «Найбільше там гнітить те, що ти немов у могилі. Ні голосу людського не почуєш, ні обличчя не побачиш. Життя без руху, в клітці — це дуже мучить і фізично, і психологічно».
Спілка письменників його зреклася, майже 15 років йому було заборонено виступати у засобах масової інформації, аж поки не настали часи «перебудови» і незалежності. Очолював журнал «Сучасність», майже два роки — Міністерство культури України; опублікував ціле гроно статей, ґрунтовних наукових розвідок. Вийшло його фундаментальне дослідження «Тарас Шевченко». За серію публіцистичних виступів «Бо то не просто мова, звуки...», «Україна і світ», «Чи усвідомлюємо національну культуру як цілісність?» удостоївся Національної премії імені Т. Шевченка. Перу Івана Дзюби належить понад 30 літературних портретів українських письменників, зокрема Лесі Українки, О. Кобилянської, О. Довженка, І. Сенченка, В. Свідзинського, І. Драча, М. Вінграновського, В. Забаштанського та багатьох інших.
Його до глибини серця вражає «донецька рана України», адже Донеччина — його мала батьківщина. «Хочу жити в Україні, а не в путінському пространствє» — проголошує Іван Дзюба. Однак йому прикро, що в переважній більшості наше суспільство не знало, не знає і не дуже хоче знати про донецьку складову української культури. Вельми болить академікові, коли дехто проголошує: давайте, мовляв, позбудемося «нерідного» Донбасу. А разом із ним, виходить, і таких видатних українців, як Володимир Сосюра, Архип Куїнджі, Василь Стус, Анатолій Солов’яненко, Леонід Биков, Вадим Писарєв, правозахисників Івана Світличного, Миколу Руденка, Олексу Тихого.
Водночас для Івана Дзюби неприйнятний «печерний націоналізм». Хоча б тому, що за освітою він російський філолог, тонкий поціновувач російської літератури й культури. А ще ж видав кілька книжок про вірменських, казахських, таджицьких, литовських, білоруських письменників, про літератури так званих «малих народів», чого нині, на жаль, уже ніхто не робить.
Звершене ним нелегко окинути оком, оцінити сумарно. Особливо вражає його робота останніх років — мемуарна книга «Спогади і роздуми на фінішній прямій». Тут є розповіді про українське донецьке село, батьків, родичів, сусідів, про донецьке студентство, колег-шістдесятників, перипетії становлення самостійної Української держави. Автор пересипає книжку «дзюбізмами» — власними афоризмами: «Суєтність секундної стрілки: скаче і не вженеться за часом», «Драч приміряє джинси української поезії», «Злетіла ластівка і на все небо перекреслила мою журбу...»
Точність і влучність слова, широка ерудиція, прозорий стиль викладу, залізна аргументація, об’єктивність і чуття міри — ось те, завдяки чому Іван Дзюба витворив своєрідну епопею українського культурного і політичного життя. А в основі — щоденний виснажливий труд, увінчаний, як сказав академік Микола Жулинський, «солодкою втіхою каторжної праці». Праці в ім’я України, українського слова.
Володимир БУРБАН

Rate this article
0


Subscribe to comments feed Comments (1 posted):

Chloe Online Shop on 21/10/2016 03:57:16
avatar
Shoppers and browsers can expect to find an array of original work on display — such as photography, jewelry, ceramics, watercolors, stained glass, beaded jewelry and more.
Thumbs Up Thumbs Down
0
total: 1 | displaying: 1 - 1

Post your comment

Please enter the code you see in the image:


  • email Email to a friend
  • print Print version
  • Plain text Plain text
Themes
No tags for this article
Subscribe to Newsletter
: