Казка про порохову бочку

Home | ДУХОВНІСТЬ | Культура | Казка про порохову бочку
image

Якось заблукав бувалий моряк у морі. Сам дивувався тому, та от уже багато днів блукав водами у своєму невеликому човні, а землі видно не було. Стомився та зголоднів моряк, почорнів на сонці, наче сушений фрукт, вже й надію втратив колись на сушу ступити. Все життя по морю ходив, – думає, – та й у морі загину. Аж раптом бачить – видніється вдалині шматок землі. Зрадів моряк та взявся що є сили гребти до неї. Виявилась та земля невеликим островом. Причалив до нього моряк та й пішов углиб, людей шукаючи. Довго йти не довелося, уже скоро зустрівся йому гурт людей. Танцювали та веселилися люди, а побачивши моряка, запросили його до себе. Сідай біля нас та бери чим багаті, – говорили гостинні островитяни. І моряк брав, брав і так само радів життю. Дякував долі моряк за те, що закинула його човен саме в це місце, бо кращого, думав, не знайти. Островитяни були такими безпечними, ніколи не говорили про погане, не любили говорити про це та й поганого, здавалося, уже не існує. Моряк дивився на цих людей, на їхніх дітей, на дітей їхніх дітей і ставало йому теж мирно та безпечно на душі, вже й сам став задумуватися над тим, щоб сім’ю завести та залишитися тут назавжди. Та одного разу трапилася з моряком дивна пригода. Якось вийшло багато островитян, а серед них і моряк, на берег моря заходом сонця помилуватися. І от коли стали вони всі гуртом, то помітив моряк, що перехилився трошки острів у їхній бій і більше в море занурився, а коли пішли всі назад, то став острів так, як був до того. Здивувався сильно моряк, підійшов до старого дідуся, що єдиний залишився на березі та спитав у нього:
– Як можливо таке, щоб острів перехилявся то в один, то в інший бік?
– А це й не острів ніякий, моряче, – відповів дід.
– Як то не острів? – спитав вражений моряк.
– А так. Не острів це, а бочка.
– Бочка? – перепитав моряк.
– Так. Величезна порохова бочка. Хтось колись викинув цю бочку в море, ми поселилися на ній і вже багато років ось так живемо та плаваєм морями.
Ось так і пішов від нього моряк, вражений та наляканий. Ступав землею уже не так, як раніше, впевнено та весело, а боязко та обачно опускав свої ступні, бо знав, що не острів під ним, не тверда земля, а всього лише порохова бочка, порохова бочка. Ішов у своїй задумі моряк, аж поки не побачив чоловіків, що сокирами рубали землю під ногами. Кинувся на них моряк та в одну мить порозкидав навсібіч їх.
– Чи ж не знаєте, що рубаєте ви? Чи ж забули, що під ногами у вас не земля і не камінь, а порохова бочка? Чи смерті швидкої захотіли?
– Та знаємо, знаємо, – знітилися чоловіки, – та що можемо зробити, треба нам дров для вогнища, щоб вечерю приготувати.
– Та чи з глузду ви з’їхали, люди? – не вгавав моряк. – А чи думали ви що буде коли стінку бочки проб’єте?
– Та думали, – відповіли чоловіки, коли це буде, стінка товста, не одне покоління ще звідси дров візьме та й житиме собі в добрі та злагоді.
Кинув їх моряк, дивуючись їхній безпечності та й пішов далі. Йде собі, коли дивиться – вдалині щось світиться, підходить ближче, а це жінки багаття велике розвели та й їсти готують. Кинувся моряк на те вогнище, став його землею закидати та водою заливати.
– Що ж ви творите, люди, – кричав моряк, – як можете ви вогонь на пороховій бочці розводити? Чи ж жити вам набридло? Чи думали, що станеться, коли вогонь стінку бочки пропалить та до пороху дістанеться?
– Думали про це і знаємо, що статися може, – відповіли, опустивши очі жінки, – та коли це буде, стінка товста, дуже товста, наші діди-прадіди вогонь палили, і наші внуки ще палитимуть, якось воно буде.
Покинув моряк і їх та пішов далі. Коли бачить – свердлять люди землю.
– Що це ви робите таке? – запитав моряк у першого з них.
– Та от пробиваємо стінку бочки, хочемо трохи пороху взяти для зброї. Скоро на полювання треба йти.
– А хіба не боїтеся ви рунтати те, на чому стоїте? – досі дивувався моряк, – лише одна іскра – і в повітря злетите, і за мить згинете ви і увесь ваш рід.
– Боїмося та й не дуже, – відповіли островитяни. Пороху в бочці так багато, що на весь вік вистачить, а стінка бочки товста, зараз пробили – потім якось та заліпимо. А ти, моряче, не хвилюйся, йди їж та пий, та в морі купайся. Плаває наша бочка морями та океанами не один рік, пливтиме й далі.
Кивнув їм у згоду моряк та позадкував від них у бік моря.
Сонце сідало за обрій. Моряк відчалював від острова.
Христина КОЗЛОВСЬКА

Rate this article
0


Subscribe to comments feed Comments (0 posted):

total: | displaying:

Post your comment

Please enter the code you see in the image:


  • email Email to a friend
  • print Print version
  • Plain text Plain text
Themes
No tags for this article
Subscribe to Newsletter
: