Від свободи слова до свободи від умовностей

Home | США | Від штату до штату | США-Вашингтон | Від свободи слова до свободи від умовностей
image

Твердиня американської журналістики (фундаментом якої слугував неухильний баланс права на свободу висловлювання та обов'язку перевіряти факти) рясніє тріщинами недовіри.
"Ми живемо в унікальні часи, коли преса, так звана четверта влада, в різних країнах намагається стати, а часом і стає владою першою: диктує правила гри, керує громадською думкою, змінює не просто ставлення людей до того чи іншого лідера або держави, а змінює навіть цінності, властиві цілим суспільствам. Четверту владу ніхто не обирав, їй не давали повноважень вирішувати долі людей чи цілих народів, але часом вона це робить, і ефект від її роботи є більш значущим, аніж від будь-якої армії світу. Жодна війна в останні роки не розпочиналася без потужної артилерійської підтримки світової преси, жоден бій не починався без точкового бомбардування телебаченням, радіо та онлайн-ресурсами. Преса змінює долі людей, раптово нікому не відому, нічим не примітну людину, таку, як наприклад, Барак Обама, робить героєм цілого покоління. І навпаки, героя цілого покоління, такого, наприклад, як Джуліан Ассанж, робить ізгоєм і маргіналом. Преса може змінювати долі народів, глав держав, а іноді й кордони держав.
Фейкові новини давно стали пасткою для людей, які звикли довіряти великим медійним іменам, довіряти яким не можна давно. Відверта брехня, властива раніше лише бульварним газетам, тепер тиражується і зі сторінок поважних ЗМІ, виголошується світовими лідерами".
Цей дивний, повний цинізму, півтонів і напівправд текст кілька днів тому на російсько-китайському форумі виголосила керівник RT Маргарита Симоньян. Текст — класика маніпуляції: несимпатичний Кремлю Обама став зразком посередності, Джуліан Ассанж, який осів у посольстві Еквадору і не приховує своєї любові до Росії, — героєм покоління. Про покоління якої країни йдеться, Симоньян делікатно промовчала.
Як і про те, що четверту владу, тобто пресу, глядачі, читачі та слухачі все ж таки обирають. І роблять вони це як давно заведено — кнопкою на своєму пульті.
У чому Симоньян справді має рацію: преса дійсно формує громадську думку — здавалося б, прописна істина, якої вчили в Інституті журналістики. Її швидко та жорстко вклали в голови мільйонів журналістів їхні найперші редактори разом з правилом обов'язковості балансу та всіх точок зору, поблажливо кинувши: "Подивись на CNN", "Почитай The New York Times". Про історію Пулітцерівської премії, отриманої одним із найбільш привілейованих репортерів цього видання Волтером Дюранті 20 років тому, мовчали не менш делікатно, ніж Симоньян кілька днів тому.
У 30-ті роки Дюранті був керівником пулу західних журналістів у Москві, перший репортер із капіталістичної країни, який взяв інтерв'ю у Йосипа Сталіна. Воно мало свою ціну — під час Голодомору в Україні Дюранті опублікував відому статтю "Росіяни хочуть їсти, але не голодують", де повністю заперечувалися факти канібалізму та розстрілів "за п'ять колосків", а планову економіку було представлено як одне з найгеніальніших ноу-хау. За статтю Дюранті одержав Пулітцерівську премію, яку збиралися відкликати на початку 2000-х, але його портрет донині висить на стіні пошани лауреатів найпочесніших премій в галузі журналістики. Щоправда, не без приписки: "Факти, наведені в статті, були спірними й викликали суспільний резонанс".
Знову ж таки, діло було в 30-ті. Далі з Західним світом сталася Друга світова, репортажі Хемінгуея з передової, роки Кеннеді — у пресі демократичного світу остаточно затвердився баланс думок і перевірка фактів.
Натомість у соціалістичній — "хлібороби, що зібрали рекордні врожаї", затулили собою втомлених колгоспників з відібраними паспортами і трудоднями замість зарплатні.
Світ був полярним — чорним і білим, демократія і диктатура були явними та різкими, як це тільки може бути на передовій. Після падіння Берлінського муру та закінчення холодної війни пострадянська преса певний час тримала рівняння на Захід. Але згодом постдемократична російська преса — позбавлена стандартів і маніпулятивна —несподівано стала перетворюватися на зразок для наслідування західними братами по перу. Примітивний посил, "вільний" від умовностей, загорнутий в технологічну обгортку, видався надто ефективним інформаційним засобом, щоб його ігнорувати. Надто великою спокусою.
У епоху нової, гібридної холодної війни світ перестав бути відверто полярним, він вже гібридизує демократію як явище. Наслідком стає гібридизація демократичної преси, яка дотепер служила щепленням від зараження свободи вірусом доцільності. Деформуються усталені уявлення про стандарти, баланс думок і фактчекінг, які здавалися непорушними. "Казус Дюранті", що був прикрим винятком, може стати трендом.
Загострення стосунків між Трампом і частиною американських медіа, (черговою демонстрацією якого став поширений главою Білого дому змонтований ролик, де президент США "б'є" людину, обличчя якої закрито логотипом CNN) — це не тільки й не стільки тиск на свободу преси, як це може здатися на перший погляд. Це — наслідок "еволюції" відносин між американським політикумом і американськими медіа, "еволюції" і медіа, і політикуму.
Почався цей процес не вчора, але прискорення набув 2016-го, коли президентська кампанія в США увійшла в активну фазу.
Fox News, разом з The Wall Street Journal і The New York Post, що належать австралійському медіамагнату і давньому другу Дональда Трампа Руперту Мердоку, не просто підтримали республіканського кандидата, а й стали частиною його виборчої кампанії. Вони говорили одноповерховій провінційній Америці саме те, що їй хотілося почути: еліта з берегів Атлантики (тобто вашингтонський істеблішмент) про вас забула і ніколи не подбає. Обравши Гілларі, ви як і раніше будете годувати столичних дармоїдів, які ніколи не відкриють для вас робочі місця, ніколи не подбають про вас, погані афроамериканські хлопці ґвалтуватимуть переляканих білих жінок, які помилково здійснюють нічну пробіжку в поганому районі міста. Джерелом зла й корупції було визнано демократа Гілларі Клінтон, кампанію якої з обрання в Сенат ще зовсім недавно спонсорувала родина Трампів. Більш того, дочки Трампа й Клінтон давно дружили.
Улітку 2016-го холдинг Мердока — чи то для балансу, чи то для перевірки, як пройде перший контрольований витік інформації — у притаманному йому стилі оприлюднив фотографії молодої та абсолютно голої Меланії Трамп, коментар її чоловіка про те, як йому сподобалися знімки, — і ані слова від головної винуватниці "торжества".
CNN разом з власником телеканалу, Тедом Тернером, які підтримували демократичного кандидата Гілларі Клінтон, моментально заговорили про законність перебування в країні юної словенської моделі, порушення нею американського імміграційного законодавства, яке рішуче забороняє власникам туристичних віз будь-яку трудову діяльність на території США. До слова, саме це обмеження активно відстоює сам Трамп.
Ці невеличкі сутички преси й політиків не були першими провісниками наближення бурі, але до моменту виборів 2016 року над штаб-квартирами найбільших американських телекомпаній літали зграї альбатросів упереміш з ластівками.
Під кінець президентських перегонів там усе ще намагалися дотримуватися політики присутності двох думок у одному репортажі — так було до офіційного оголошення війни між продемократичними медіа і Трампом. Тут важко визначити, хто перший почав: CNN за день до інавгурації випустив у ефір сюжет про те, хто і чому керуватиме країною, якщо президента і віце-президента США вб'ють під час інавгурації. Лідер вільного світу образився і не пустив журналістів вищезгаданого телеканалу на інавгураційні заходи. Ті взялися за розум і під час трансляції вступу Дональда Трампа на президентську посаду, назвали церемонію "чудовою" і "чарівною". Далі було більше: досьє британського шпигуна Крістофера Стіла про розваги Трампа в Москві — оренду колишнього люксу Обами та запрошення двох-трьох російських повій, що виконали "золотий дощ" прямо на колишнє тимчасове ложе 44-го президента США як знак найбільшої неповаги.
Подальші діалоги преси та президента виглядали приблизно так:
— Пане президенте, щодо витоків інформації — це фальшивка чи справжній витік?
— Витік справжній, ви ж один з тих, хто про них писав і розповідав, я про те, що витоки справжні. Новини — фальшивка, тому що багато новин фальшиві. От завтра там у них напишуть: Дональд Трамп осатанів і знущався. Кажу вам. Ви знаєте, ви безчесні люди. А я не сатанію і не знущаюся. Я це люблю, чудово проводжу час, але завтра заголовки будуть отакими: Дональд Трамп осатанів і знущався. Було б здорово, щоб ви розуміли, якби ми домовилися з Росією. Але завтра ви напишете: Дональд Трамп хоче дружити з Росією, і це жахливо. А це не жахливо, це добре.
— Пане президенте, спасибі велике, містере президенте, питання!
— З якого ви видання?
— Бі-Бі-Сі.
— Ще одна краса неземна.
— Ага, незалежна, вільна й чесна.
— Як CNN, так? Давайте-но краще подивимося, чи є у нас дружні репортери?..
Неугодну пресу виганяли з прес-брифінгів, забороняли доступ, нещодавно заборонили робити відеозапис і онлайн-трансляцію прес-брифінгів у Білому домі. Натомість журналістам дозволили "здійснювати" запис звуку. Два дні CNN показував чорний екран, за яким голос, "схожий на голос прес-секретаря Білого дому", розповідав про нові досягнення адміністрації. На третій замість чорного екрана на CNN з'явилися скетчі з прес-кімнати Білого дому: туди разом з журналістом і фахівцем зі звуку відправили художника.
Колись демократична преса, на яку рівнялася добра частина земної кулі, перетворилася на журналістику витоків — журналістам анонімно відправляли на домашні адреси то перші кілька сторінок податкової декларації 45-го президента США — до слова, цілком невинні документи, без кричущих деталей і волаючих фактів; то зливали інформацію, за якою радник з національної безпеки Білого дому Майк Флінн забув розповісти про свої тісні стосунки з російським послом у США Сергієм Кисляком під час проходження перевірки на безпеку, нові й нові документи викладали на сайт "ДіСілікс", де вони чекали й чекають своєї перевірки. Новини шанованих медіа виглядають так: наше джерело в одній офіційній установі повідомило/підтвердило... Жодних посилань на ім'я чиновника, жодних згадувань офіційної установи. Нинішній Білий дім став однією з найбільш закритих адміністрацій за останні
50 років. Нові чиновники уникають контактів з пресою так ретельно, що часом призначають таємні зустрічі телеграмами на домашню адресу.
Натомість Трамп, прокидаючись, береться за Твіттер, називаючи СNN то фальшивими новинами, то інформаційним агентством аферистів.
Твіттер-акаунти медіа-активістів, у свою чергу, виглядають так: за кілька днів до великого інформаційного вибуху журналісти пишуть щось на кшталт "тік-тік-тік", публікуючи посилання на новий матеріал, заснований на черговому витоку, і не забуваючи додати перед ним слово "бум".
Цьому обміну люб'язностями та обвинуваченнями нема кінця й краю. Він не просто створює прецедент поводження з неугодними медіа та журналістами як з обслуговуючим персоналом. Соціальна функція медіа як глашатаїв, вух і очей для широких мас громадськості нівелюється. Повага до їхнього слова, до їхньої ролі падає. На місце балансу позицій приходить журналістика приватних думок і уривчастих фактів. І цей прецедент є доволі небезпечним не лише для США, а й для решти світу: якщо американський президент може так "мочити" свою власну пресу, то іншим — гріх жалітися. Особливо якщо за звичкою і в американське посольство.
Твердиня американської журналістики (фундаментом якої слугував неухильний баланс права на свободу висловлювання та обов'язку перевіряти факти) рясніє тріщинами недовіри. Відхід від джерел тішить Москву і тривожить Старий Світ, де спостерігаються схожі процеси.
Медіа непомітно і швидко перестають бути природною перешкодою на шляху оглуплення суспільства, примітивізації політики та виродження масштабних політиків.
У таких умовах Трампу легше формувати новий світовий порядок денний, не обтяжений відповідальністю. На зміну турботі про екологію він відкликає підпис США під Паризькою кліматичною угодою, на зміну турботі про мігрантів приходять нові заборони на в'їзд до США.
Він поводиться як дитина, пізнаючи нові грані дозволеного, провокуючи решту світу не так на осмислення вчиненого, як на емоцію від скоєного, — від повної відрази до абсолютного замилування. З обов'язковим проміжним запитанням: "Це тільки йому так можна?"
Наталка ПІСНЯ

Rate this article
0


Subscribe to comments feed Comments (3 posted):

igikopolofis on 01/09/2017 07:07:35
avatar
http://20mg-cheapesttadalafil.com/ - 20mg-cheapesttadalafil.com.ankor <a href="http://20mg-cheapesttadalafil.com/">20mg-cheapesttadalafil.com.ankor</a> http://20mg-cheapesttadalafil.com/
Thumbs Up Thumbs Down
0
uewitusuwiz on 31/08/2017 18:00:13
avatar
http://20mg-cheapesttadalafil.com/ - 20mg-cheapesttadalafil.com.ankor <a href="http://20mg-cheapesttadalafil.com/">20mg-cheapesttadalafil.com.ankor</a> http://20mg-cheapesttadalafil.com/
Thumbs Up Thumbs Down
0
etagabduxusuf on 31/08/2017 16:59:46
avatar
http://20mg-cheapesttadalafil.com/ - 20mg-cheapesttadalafil.com.ankor <a href="http://20mg-cheapesttadalafil.com/">20mg-cheapesttadalafil.com.ankor</a> http://20mg-cheapesttadalafil.com/
Thumbs Up Thumbs Down
0
total: 3 | displaying: 1 - 3

Post your comment

Please enter the code you see in the image:


  • email Email to a friend
  • print Print version
  • Plain text Plain text
Themes
No tags for this article
Subscribe to Newsletter
: