Мінськ... Белград... А що далі?

Home | США | Від штату до штату | США-Вашингтон | Мінськ... Белград... А що далі?
image

Україна —США

Від самого початку війни на Сході України багато хто вважав, що справжньою її причиною став конфлікт не між Києвом та Донбасом, тобто внутрішній, а суперечки за вплив на нашу країну Сполучених Штатів Америки та Російської Федерації. І якщо заокеанські партнери намагалися маскувати свою зацікавленість та участь у процесі, то сусіди майже з відкритим забралом втрутились у протистояння, внаслідок чого воно перетворилося на справжню війну із застосуванням важкого озброєння, що призвело до великих втрат у живій силі, включаючи і цивільне населення.
Занепокоєні агресією Росії, яка, скориставшись нашою слабкістю, «віджала» Крим і посунула на Донбас, західні політики спробували замирити її з Україною. Внаслідок цього з’явилися Мінські угоди та Нормандський процес. Але їхні зусилля протягом трьох років виявилися марними. І тільки тоді долучилися США, які, зокрема, первісно стояли за всіма подіями, що призвели до збройного конфлікту. І лише після цього з’явилася реальна надія на припинення бойових дій на Сході України і відновлення в цій частині територіальної цілісності Української держави.
ВСЕ ВИРІШУЮТЬ КАДРИ
Головною діючою особою у цій справі став спеціальний представник Сполучених Штатів у переговорах з питань України Курт Волкер. Він разом з представником Кремля Владиславом Сурковим стали тими «робочими конячками», які безпосередньо готують «конкретику» замирення, а вже після цього її мають затвердити президенти обох країн. Саме тому вельми цікаво знати, на якому етапі й у якому стані перебувають перемовини повноважних представників РФ і США, про що вони вже домовились і чого сподіваються досягти в остаточному варіанті.
Днями Курт Волкер провів брифінг для журналістів у Державному департаменті — американському МЗС. Подаємо кілька цитат з його виступу та відповідей на запитання працівників ЗМІ (повну стенограму брифінгу опубліковано агентством «Укрінформ»). Гадаємо, це допоможе кожному зробити власний висновок про те, чи варто сподіватися на успіх місії спецпредставника і чи запанує нарешті в Україні довгоочікуваний мир.
ЦЕ ДОСІ ГАРЯЧА ВІЙНА
Ось бачення ситуації К. Волкером на сьогодні: «Наразі це досі гаряча війна. Це — активний конфлікт. Більше десяти тисяч людей загинули, понад два мільйони стали переміщеними особами... Щоночі порушується домовленість про припинення вогню, і останнім часом ці порушення дещо почастішали. У вересні, після поновлення зусиль щодо припинення вогню («шкільне перемир’я». — Ред.), спостерігалося певне затишшя, але воно зійшло нанівець, і обстріли знову почастішали. Оскільки наближається зима, зрозумілими є занепокоєння в гуманітарній площині. Необхідно переконатися, що люди матимуть доступ до всього необхідного для того, аби вижити взимку, а це не так просто з огляду на конфлікт.
Тільки уявіть: у середньому що три дні гине український солдат — у своїй країні, захищаючи її. Уявіть, що це відбувається у вас на батьківщині, і ваші солдати б’ються на власній території, щоб захистити її. Це — надзвичайна напруженість, і цьому конфлікту треба покласти край.
КЛУБОК ПРОТИРІЧ
Отже, що ми зробили? Нам вдалося досягти того, що США дуже активно залучені до дипломатичного процесу, пов’язаного з Мінськими домовленостями, спостерігають і просувають їхню практичну реалізацію. Проблема вже роки не виходить за межі порочного кола, коли російська сторона заявляє, що українці не виконують політичних кроків, передбачених Мінськом, таких, як амністія, особливий статус для східних регіонів України та вибори. Українці відповідають, що були б раді все це виконати, якби могли, але це неможливо, оскільки немає доступу до територій, порушується домовленість про припинення вогню, не припиняється насилля, території повністю окуповані. Як можна це виконати — практично й фізично? І, до всього, такі зміни важко провести через парламент в Україні, коли на території країни йде війна і не робляться кроки для її припинення».
«ЗАХИСТ РОСІЙСЬКОМОВНИХ»
А ось як американський спецпредставник прокоментував тезу Кремля про «захист російськомовних»: «Росія також заявляє, що її стурбованість стосується безпеки та умов проживання російськомовного населення України. Але якщо подивитися на ситуацію в Україні, поїздити країною, порозмовляти з людьми — я мав таку нагоду, і це може зробити кожен охочий — там мільйони й мільйони людей, які говорять російською, і почуваються вони чудово. Єдине місце, де російськомовне населення наражається на труднощі, — там, де є російські війська, на окупованих територіях на сході країни. І тільки через те, що там триває конфлікт. Отже, люди там під загрозою — не тільки російськомовні, а всі».
КООРДИНАЦІЯ З УКРАЇНОЮ
Аби ні в кого не виникало підозри, що Америка намагається розв’язати питання лише віч-на-віч із Росією, Волкер, як справжній дипломат, пояснив: «Ми вдавалися до активних дипломатичних кроків у координації з Німеччиною і Францією, які відіграють провідну роль у Нормандському процесі з цього питання; зі США; Великою Британією і Швецією, які є членами Ради Безпеки; з Україною — звісно, ми нічого не робитимемо без їх відома, це їхня країна, і тому ми здійснюємо дуже тісну координацію. Із липня було п’ять візитів до Києва. Тож ми тісно співпрацюємо на цьому напрямі».
А ось як він охарактеризував свого візаві по перемовинах: «Я двічі зустрічався з російським колегою Владиславом Сурковим, який справляє враження дуже розумного й дуже серйозного співрозмовника. Побачимо, чи зможемо досягти прогресу. І я матиму третю зустріч з ним у Белграді, орієнтовно 13 листопада».
КОНКРЕТИКА ЗАМИРЕННЯ
Яким же шляхом мають іти конфліктуючі сторони, аби на фініші досягти миру? «Після нашої першої зустрічі із Сурковим... Росія звернулася в ООН і запропонувала ввести миротворчі сили на захист східних територій України. Зараз пропозиція Росії стосується тільки лінії розмежування й лише для захисту спостерігачів ОБСЄ. Тож... ми включили це питання до обговорення як із Україною, Францією, Німеччиною, так і з Росією... Оскільки для того, щоб діяльність миротворчих сил була ефективною, їм необхідно реально контролювати всі спірні території, відповідати за розміщення, а також за контроль над важким озброєнням, до того ж контролювати територію України до українсько-російського кордону. І якби це сталося, то справді могло би гарантувати безпеку, ви б не турбувалися про безпеку російськомовного населення чи когось іншого, україномовних громадян чи ще когось. Миротворчі сили в регіоні могли б стати просуванням уперед на шляху повернення до імплементації Мінських домовленостей, а це і є нашою метою».
ВИСОКА ЦІНА І РЕПУТАЦІЯ
Відповідаючи на запитання, чи справді Росія хоче досягти позитивного рішення і чи довіряє він Суркову, Волкер відповів: «Тут не йдеться про довіру чи недовіру. Йдеться про те, в чому ми могли би знайти згоду щось робити або не робити. І тут я побачив, що росіяни сер-йозно ставляться до цієї можливості. Це не означає, що у них є прихильність до цього, і не означає, що вони прийняли рішення. Вони можуть просто вирішити продовжувати в тому самому дусі, як було у випадку з Абхазією чи Південною Осетією, або Придністров’ям. Вони могли б зробити це на Сході України. Але вони знають, що ціна за це буде дуже високою. Це продовжить зміцнювати єдність (в Україні. — Ред.), націоналізм, ще більше орієнтуватиме Україну на Захід. Це залишить санкції незмінними, оскільки вони діятимуть до повної імплементації Мінських домовленостей. Сама по собі військова операція та утримання цивільної адміністрації потребуватимуть витрат. Це репутація Росії — країни, що вчинила вторгнення й відібрала територію в України. Отже, для Росії це висока ціна, і, як на мене, вони це усвідомлюють».
ЦЕ НЕ ВНУТРІШНЯ БОРОТЬБА
Відповідаючи російському журналістові, який закликав до посилення діалогу між Києвом та «повстанцями», Волкер зазначив: «Це не внутрішня боротьба. Це не етнічний конфлікт, це не місцевий конфлікт. Все зводиться до того, що на сході маємо 100% російського командування й контролю над тим, що там відбувається, а з української сторони, очевидно, це Україна, і нічого не вирішено. Очевидно, що є люди, найняті для проведення військових операцій, для роботи в цивільній адміністрації, так званих Луганській і Донецькій народних республіках, люди найняті для цього. Але все це виходить від Росії, і тому, відповідно, стороною перемовин тут є Росія...
Звичайно, і хочу це чітко зазначити, що в основі Мінського механізму є Тристороння контактна група, в якій представлені Україна, Росія та ОБСЄ. Це три сторони. І на цих зустрічах присутні представники так званих сепаратистів. Таким чином, ці люди можуть бути присутніми в Мінському процесі, але керує процесом саме Росія, прийняття рішень — це Росія, і єдиний спосіб, у якому ми можемо знайти рішення — якщо ми будемо домовлятися з Росією. Але їм важливо бачити політичні кроки з українського боку.
Для прикладу — той факт, що Україна 6 жовтня поновила закон про спеціальний статус для східних регіонів, мені здається, став важливим кроком, бо це був політичний крок з боку України, який свідчить про готовність після імплементації дотримуватися цього статусу».
НАДІЯ ВМИРАЄ ОСТАННЬОЮ
На завершення Курт Волкер заявив, що Сполучені Штати ніколи не визнають окупацію та анексію Криму. А стосовно санкцій пояснив: «Давайте повернемося до 2014 року — ніхто не очікував такого розвитку подій у Криму. Й тоді, коли вони це зробили, в це ніхто не міг повірити до кінця, тому санкції, які були запроваджені тоді, не були ґрунтовними. Потім, коли вони зробили це вдруге, санкції стали суворішими. Тож скасування санкцій, пов’язаних із «Мінськом» після повної імплементації Мінських домовленостей, я думаю, було би суттєвим (для росіян. — Ред.)».
Отаке-от бачення ситуації очима спецпредставника США. Залишається тільки надалі спостерігати за її розвитком. Принаймні надія на мирне розв’язання конфлікту ще залишається.
Михайло ГУБАШ

Rate this article
0


Subscribe to comments feed Comments (0 posted):

total: | displaying:

Post your comment

Please enter the code you see in the image:


  • email Email to a friend
  • print Print version
  • Plain text Plain text
Themes
No tags for this article
Subscribe to Newsletter
: