Свіча Пам’яті

image

У Школі українознавства «Рідна школа» ім. В. Стуса в Чикаго запалала Свіча Пам’яті за мільйонними жертвами Голодомору – спланованого геноциду української нації.
Щороку учні та їхні батьки, вчителі школи українознавства вшановують жертв голодомору, долучаючи свою свічу пам’яті  до вогнистих свічок усіх українців, які оплакують і бережуть пам'ять українських родин, знищених голодом від рук сталінського режиму 1932-1933 років.
Посеред зали – стіл, прибраний вишитим рушником. На столі – хліб, заквітчаний колосками, як символ життя, миру, благополуччя. Яке тепло, затишок, спокій дарує нам з любов'ю випечена хлібина, поставлена на стіл руками матері! Скільки молитов промовлено над хлібом в українських родинах, благословень на щасливе життя та в добру путь! Назавжди лишається з нами запах рідного хліба як пам'ять дитинства, рідного дому, Батьківщини… У голодних 1932-1933 рр. дітям снився запах хліба:
    Кістляві руки тягнуться до хліба,
    Уста шепочуть: «Боже, не вини…»
    І сотнями лягають у могили
    Мого народу дочки і сини.
Старі, малі… За що вони віддали
Свої надії, мрії та літа?!
За що вони голодні умирали
На чорноземах косячи жита?
    Голодна смерть безжалісно косила
Люд в кожнім місті, в кожному селі.
Плач, стогін по землі моїй носила,
Сиріт і трупи сіючи в пітьмі…
Діти слухають трагічну історію свого народу. Тоді, навесні 1933 року, від голоду вмирало 17 людей щохвилини, 1000 – щогодини і майже 25 тисяч – щодня. Чому? За що? – запитують дитячі очі. Сталінський режим вирішив голодом поставити український народ на коліна. Бо голод – це не тільки смерть фізична, а й духовна руїна, занепад культури, рідної мови, традицій. Це була безкровна, людоморська війна тоталітарної системи, щоб підірвати коріння волелюбної нації, винищити цілий етнос.
Голодомор – незагоєнна рана,
Яка пече неначе в оці сіль…
То Сталіну за «вільний дух» данина,
То України вічний смуток й біль.
«Дорогі діти! – звернулася до учнів директорка школи  Галина Баран. – Пам’ятайте і знайте: їх знищили за те, що вони народилися і виросли на землі, яка зветься Україна. А тому наш найсвятіший обов’язок сьогодні – зберегти пам'ять про всіх невинно закатованих під червоним прапором; зберегти пам'ять про тих, хто не дожив; пам'ять про тих, хто не долюбив; пам'ять про живих і ненароджених. Вічна пам'ять замореним голодом!». Діти, вчителі, батьки схилили голови у хвилині мовчання…
Звернувся до учнів голова батьківського комітету школи Андрій Скиба, який розповів, що український голодомор 1932-1933 років визнаний злочином проти людства. У 1988 році комісія конгресу США, а потім міжнародна комісія визнали Голодомор в Україні актом геноциду, тобто винищенням українців як нації. «Ви, діти, нащадки тих, які загинули мученицькою смертю від голоду, маєте бути їхнім голосом сьогодні, щоб розказати і засвідчити світові про їхню смерть, про українські села і хутори, які щезли з лиця землі. Розказуйте про це у своїх школах, своїм приятелям і вчителям. Росія вбиває і сьогодні український народ несправедливою війною і тими самими закривавленими руками. Нехай світ знає про це!»

Забути ті часи не маєм права
Й жахливі тридцять третього жнива
Хай будуть докором насильству й зраді,
Допоки наша нація жива.
Віршовану і мистецьку композицію вшанування жертв Голодомору підготували учні школи українознавства ім. В. Стуса Софія Ярова, Марко Вильотник, Павло та Іван Скоморохи, Зеновій Твердохліб, Вікторія Кульматицька,  Вікторія Мамчур, Анна Гордій, Данило Фучила під керівництвом вчителів пані Наталі Ярової та пані Людмили Краснюк. Не один раз очі дітей, вчителів, батьків зволожувались від пережиття немислимої трагедії українського народу. Особливо торкнулася сердець пісня «Свіча», яку талановито виконала учениця 8 класу Анна Чабан.
На завершення заходу до дітей звернувся Голова Фундації Голодомору пан Микола Кочерга, який подякував дітям за те, що вони пам’ятають, вшановують і всім серцем співпереживають трагедії своїх предків і нестимуть цю пам'ять через ціле своє життя.
Після урочистого вшанування жертв Голодомору учні пішли на уроки, де продовжували розмову про Голодомор на Україні. Читали оповідання та вірші, роздумували, запитували і розуміли також те, що їжу, і хліб зокрема, треба шанувати як щось святе. Не можна викидати їжу у смітник, не можна вередувати і казати, що їжа несмачна, пам’ятаючи, що хтось на землі не має і сьогодні вдосталь хліба. Треба ділитися їжею з тими, хто голодний, не купляти зайвого і дякувати Богові за «хліб насущний».
Лілія ПЕТРОВИЧ,
вчителька Школи українознавства ім. В. Стуса,
Чикаго

Rate this article
0


Subscribe to comments feed Comments (0 posted):

total: | displaying:

Post your comment

Please enter the code you see in the image:


  • email Email to a friend
  • print Print version
  • Plain text Plain text
Themes
No tags for this article
Subscribe to Newsletter
: