«Хто Царства Божого не прийме, як дитина...»*

Home | США | Українське Чикаго | «Хто Царства Божого не прийме, як дитина...»*
image

У школі українознавства «Рідна школа» ім. В. Стуса в місті Чикаго свято Різдва Христового триває довго... Зі шкільних класів, де учні говорять про цю подію на уроках релігії, історії, культури, літератури, і від концертного залу, де діти тішать своїх батьків вивченими віршами та колядками, воно яскравою хвилею виливається у позашкільне дійство-містерію, коли кожна дитина проживає це незбагненне чудо народження  Вічного Бога у Предвічнім Дитяті своїм серцем.
 А прожити це, пережити і запам’ятати надовго допомагає дітям коляда. Веселим гуртом, засніженими вулицями, з різдвяною зіркою простують колядники до українських установ у самому центрі Українського села – давньої історичної околиці української діаспори в Чикаго. Ця околиця вже понад сто років рясно зрошується українською колядою, тут не дивина побачити парубків у червоних шароварах та дівчат у квітчастих хустках і вишиваних сорочках.
Але щороку цей чар Різдва переживаємо по-новому. Українські банки, магазини, перукарські салони, українські спілки радо відкривають двері перед малими колядниками:
    Із далекого краю лине вістка свята –
    Ми вас щиро вітаєм в день прийдешній Різдва.
    Нехай зірка яскрава вам надію пошле
    І Спасителя слава в ваше серце ввійде!
Діти розповідають історію народження Ісуса Христа, щиро переживаючи її хвилюючі моменти. Вони, звичайно, не усвідомлюючи цього, стають новими проповідниками і захисниками Христа. Щоразу дивуєшся дитячій щирості, відкритості, готовності прийняти тайну. Вбираючи у себе велике таїнство воплочення Бога, вони якнайпростіше, довірливим серцем передають його нам. Господарів до сліз вражає правдива непідкупна дитяча емоція:
    І в стайню-храмину царі увійшли,
    Дитя Передвічне у яслах знайшли.
    Один уклонився, до ясел припав,
    Другий йому ніжки святі цілував...
    В ту пору із неба веселі й гучні
    Святих херувимів летіли пісні.
    Летіли й казали, щоб мир звеселивсь,
    Бо здіялось диво: Христос народивсь!
В такі моменти, коли діти простодушно звіщають незбагненні істини, які падають просто в серце слухачам, справджується довкола нас щонайвище богослов’я: душі людей відкриваються для віри, пробуджуються, оновлюються, скидають зашкарублі лати зневіри чи апатії і відчувають любов...
Щоб поділитися цією благою вістю, прийшли наші студенти у надвечір’я Різдва Христового і на парафію церкви святих Володимира і Ольги, де на святу вечерю зібралася велика парафіяльна родина. Лилася світла колядка «Тиха ніч». Люди колядували разом з дітьми, переживаючи хресні передчуття Богородиці:
    І на гору тебе, Сину, попровадить путь,
    Поведуть туди, а звідти – на руках знесуть.
    Колишу свою дитину і співаю їй:
    Люляй, люляй, любий Сину, поки ти ще мій...   
Дітям так сподобалося колядувати, що вони прийшли на цю ж парафію ще й у надвечір’я Богоявлення, на щедрий вечір. Діти з гордістю  виконували шедевр українського композитора Миколи Леонтовича, українську щедрівку:     Щедрик щедрик, щедрівочка,
    Прилетіла ластівочка...
Колядки, веселі віншування, подаровані студентами української школи ім. В. Стуса мешканцям Українського Села та їхнім гостям, зробили цьогорічні різдвяні свята по-своєму неповторними, пам’ятними і навіть дуже корисними. Скажемо по секрету, що педагоги поставили собі за мету зближча познайомити студентів з тими трьома празниками, про які вони щороку співають в колядці: А той перший празник – Рождество Христове, а той другий празник – святого Василя, а той третій празник – Святе Водохрестя...
Було в плані усю школу привести на Йорданське Водохрестя, щоб отець Олег Кривокульський прокоментував і показав це таїнство дітям зблизька, та, на жаль, сніговій, через який було відмінено навчання, завадив цій ідеї. Але ж ніколи не пізно увійти у йорданське таїнство.
Хочеться побажати не тільки нашим дітям, а й усім нам, щоб великі традиції нашого народу не були в нашому житті тільки яскравими сезонними виступами чи просвітліннями, а ставали джерелом постійного духовного натхнення, навернення і любові.
До речі, якось серед літа в одній багатодітній українській родині в Америці я побачила розвішені на стінах тексти колядок і висловила своє здивування, бо ж Різдво давно минуло. Мама родини щиро відповіла: «Ой, а ми так любимо співати колядки цілий рік!» І я відчула в цій простоті високу правду.
Завершуючи, хочеться висловити велику вдячність батькам і вчителям, які піклуються про духовний світ наших дітей, особлива вдячність усім господарям, які приймали наших колядників і щедро офірували, бо ж як можна було встояти перед дзвінкою віншівкою:
    Ми малі колядники в українській школі,
    Колядуєм залюбки, але не за копійки!
    Будьте люди гонорові,
    Киньте гроші двоцифрофі!
    Хай зростає Рідна школа,
    Хай панує наша мова!
    Христос ся рождає!

Немає сумніву, коли ми всі разом, усією громадою, дбатимемо про рідну українську школу в діаспорі, про національну і духовну формацію наших дітей, про вічний дух Різдва в наших душах (дух чистоти, доброчесності, милосердя і дитячої відкритості до чуда), наша українська мова справді пануватиме як мова духовної сили, національної гордості і внутрішнього камертону нашої гідності.

Лілія ПЕТРОВИЧ,
учитель Школи українознавства
ім. Василя Стуса, Чикаго
   


   
*До Ісуса Христа приносили дітей, щоб Він доторкнувся до них, але учні не допускали тих, що приносили. Побачивши це, Ісус обурився і сказав апостолам: «Дозволяйте дітям приходити до Мене і не забороняйте їм, бо таких є Царство Боже. Істинно кажу вам: хто не прийме Царства Божого, як дитина, той не ввійде в нього» (Мк. 10:14,15). І, обійнявши їх, поклав руки на них і благословив їх.

Rate this article
0


Subscribe to comments feed Comments (0 posted):

total: | displaying:

Post your comment

Please enter the code you see in the image:


  • email Email to a friend
  • print Print version
  • Plain text Plain text
Themes
No tags for this article
Subscribe to Newsletter
: