Шляхами традиційного паломництва

Home | УКРАЇНА | День за днем | Шляхами традиційного паломництва
image

28-29 квітня в Холодному Яру проходили щорічні вшанування героїв національно-визвольного руху, присвячені 250-річчю Коліївщини і 100-річчю подій Української революції

Усі шляхи ведуть у Холодний Яр… Перефразовуючи відомий вислів, саме так можна сформулювати суть того унікального явища, яким була й залишається для українців холодноярська земля. Щоправда, шляхи до неї вже занадто розбиті, але це не є перепоною для тих, хто прагне перейнятися справжнім холодноярський духом і героїкою визвольного чину холодноярців.
Про те, яким було цьогорічне паломництво до Холодного Яру, розповідає ініціатор і організатор традиційних меморіальних заходів із вшанування героїв-холодноярців – письменник, дослідник національно-визвольного руху, президент Історичного клубу «Холодний Яр» Роман КОВАЛЬ.
– Пане Романе, цьогорічні холодноярські меморіальні заходи проходили під знаком двох визначних для України ювілейних дат. І в цьому сенсі їх, напевно, можна вважати  особливими. Отже, яким був Холодний Яр-2018?
– Такого ще в Холодному Яру не було, бо це ексклюзивні дати. Відповідно це накладало на нас і додаткові зобов’язання щодо гідного вшанування героїв цих подій. Що стосується наших прадідів гайдамаків, то меморіальні заходи в Холодному Яру їм взагалі присвячувалися вперше. Тож у перший же день вшанування холодноярських героїв, яке відбувалося в Медведівці, ми провели вечір пам’яті Максима Залізняка та його побратимів. Зауважте – вперше за всю українську історію!
Хоча коли напередодні анонсованого нами пам’ятного заходу в Медведівці ми прибули до місцевого будинку культури й побачили біля нього десь чоловік 15 на вулиці й чоловік 20 – у залі, я подумав: «Боже мій! Що ж це за вечір пам’яті, коли прийшло на нього лише три десятки людей?!» Але буквально хвилин за десять з’явилося стільки людей, що місць у залі вже не вистачало й чимало прибулих вже мусили стояти.
Слухачі були дуже схвильовані виступами наших кобзарів Тараса Силенка і Михайла Коваля, історика і краєзнавця Євгена Букета.
- Які ще прикметні події цього року в Холодному Яру відбувалися вперше?
– Другою оригінальною подією, якої раніше не було, я би назвав Холодноярський турнір бойових мистецтв імені Максима Залізняка. Він проводився за правилами Спасу. Було до 10 команд – із Запоріжжя, Дніпра, Києва, Київської області та ще кількох міст. Віковий ценз – від 8-ми до 17-ти років. Учасники змагань були одягнені по-козацьки – у вишиванки і шаровари. Билися завзято. Вони були воїнами на килимі, а за килимом – залишалися товаришами і побратимами. Мені, наприклад, довелося спостерігати таку сценку. Коли одного хлопця років 8 – 9 сильно кинули і йому стало боляче, він раптом ліг і почав плакати. Та все ж таки знайшов у собі сили – піднявся і продовжив бій. І хоча він програв, але те, що не зійшов з арени, дає підставу сподіватися, що з нього таки буде справжній боєць.
– Якою загалом була цьогорічна холодноярська програма та атмосфера?
– Відбулося чимало заходів, які ми проводимо щороку. Приміром, наше традиційне освячення зброї, яке відбувається на берегах Гайдамацького ставу, ми проводили вже 11-й рік поспіль. Традиційно ми вшановували могили Василя Чучупака, сотника Івана Компанійця, братську могилу героїв-холодноярців.
Пройшов також Холодноярський фестиваль вояцької пісні, на якому виступив і знаний київський гурт «Тінь Сонця» (фронтмен Сергій Василюк). Співали на фестивалі й такі чудові гурти, як «Друже музико» з Одеси, «Дельтора» з Полтави, «Проти течії» з Кропивницького. Прозвучали на ньому й пісні у виконанні кобзарів Тараса Силенка, Михайла Коваля і відомого барда Володимира Гонського та пісні, створені на війні. Їх виконували В’ячеслав Купрієнко, Олексій Бик, волонтер 62-ї бригади Валерій Мартишко, Сергій Кононенко-«Професор» (30-та бригада), а також бандурист, рок-музикант і композитор Василь Лютий.
Працювала й літературно-музична сцена на хуторі Буда, на якій виступили поети Василь Ковтун, Марія Волинська, Мальва Крижанівська, Олег Короташ і лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка Павло Мовчан. На сцені презентували свої поетичні збірки член Історичного клубу «Холодний Яр» Володимир Стецюк («Повстання») та член НСПУ Інеса Доленник («Навпіл»). Володимир Стецюк також представив книжку члена Історичного клубу «Холодний Яр» Олександра Мельника «Антибільшовицький рух опору на Криворіжжі (1919 – 1923)». Отже, в Холодному Яру відбулося чимало знакових, цікавих і радісних подій.
Головним організатором традиційно виступає Історичний клуб «Холодний Яр». Клуб і його членство зробили й чималий грошовий внесок. Одним із співорганізаторів є Музейно-етнографічний і ресторанно-готельний комплекс «Дикий Хутір» на чолі з його гостинною господинею Олесею Островською. Допомагали нам і приватні особи. Це Ігор Гаврищишин, Ігор Хаперський, Іван Омелянюк (Товариство захисту української мови), Олег Ситюк зі Львова і чимало інших.
– А державна підтримка була?
– Ні, цього року жодної підтримки з боку держави не було. Якби державні мужі та місцеве керівництво хоча б дороги поремонтували, ми вже були б їм вдячні. Таких жахливих доріг, як цього року, за 23 роки вшанування героїв-холодноярців на Чигиринщині ми ще не бачили. Як повідомив мені під час холодноярських заходів генеральний директор Національного заповідника «Чигирин» Василь Полтавець, через оці дороги з ним відмовилися співпрацювати шість великих туроператорів із Дніпра, Запоріжжя, Одеси, Миколаєва. Агенції, які раніше активно возили сюди туристів, на ці убиті дороги тепер свої автобуси просто бояться випускати.
Разом з тим, незважаючи на розбиті дороги й чимало інших негараздів, яких у нашій воюючій і недореформованій країні, на жаль, не стає менше, все ж ми бачимо тут чимало посмішок і радісних облич. Люди радіють не тому, що вони отримали безкоштовний тур десь у Францію чи Єгипет, а на тій підставі, що вони причетні до цих щорічних вшанувань героїв-холодноярців, що вони українці – нащадки героїчних предків. І ця радість, яку ми даруємо людям, звичайно, надихає. Я особисто радію тому, що все це відбулося, бо був, як каже наша молодь, «заточений» на Холодний Яр – звісно, на шкоду іншим своїм творчим проектам.  Я маю писати книжки, а мушу виконувати, так би мовити, технічну роботу. Та коли ця робота здійснена і ти бачиш, що кинуте тобою зерно проросло, то, звичайно, розумієш, що цей час твого життя витрачений недаремно.
Володимир СТЕЦЮК,
журналіст,
Кривий Ріг
Фото автора

Rate this article
0


Subscribe to comments feed Comments (0 posted):

total: | displaying:

Post your comment

Please enter the code you see in the image:


  • email Email to a friend
  • print Print version
  • Plain text Plain text
Themes
No tags for this article
Subscribe to Newsletter
: