Ukrainske Slovo - Щоб допомагати захисникам країни, необов'язково бути заможним...

Щоб допомагати захисникам країни, необов'язково бути заможним...

Home | УКРАЇНА | День за днем | Щоб допомагати захисникам країни, необов'язково бути заможним...

І сьогодні, на 4-му році не оголошеної проти України війни, коли забезпечення українського війська поліпшилось у рази, наші солдати продовжують отримувати гуманітарну допомогу. Від комерційних підприємств, громадських організацій і простих українців.
Володимир Щеглов на початку 80-х під час служби в Афганістані командував екіпажем МІ-8, тож не раз і не два заглядав у вічі смерті. Але доля виявилася прихильною до Володимира і він, нагороджений кількома бойовими орденами, повернувся на рідну землю живим і, як сьогодні жартує, майже здоровим.
— Не сподівався, що через кілька десятиліть війна знову увірветься у моє життя, — каже Володимир Щеглов. — А те, що прийде вона до нас із Росії, і у страшному сні не могло наснитись. Але, як бачимо, «старші брати» прийшли звільняти нас від «фашистів і бандерівців». Тож ми повинні «віддячити» їм за таку «прихильність»...
Людина неординарна, енергійна і із загостреним почуттям справедливості, Володимир не міг усидіти на дивані, спостерігаючи за подіями на Донбасі з екрана телевізора. Він почав волонтерствувати, а його першими і надійними помічниками стали чимало жителів Сумщини.
Зокрема, Олександр Кудін, Олександр Кукса, Андрій Герман, Сергій Шапаренко, Костянтин Крилов, Василь Лавриненко, Олександр Моцний, Сергій Кузнецов та інші небайдужі люди.
Особливо вдячний Володимир Щеглов Петру Постилу — головному постачальнику продуктів для вояків АТО.
У район проведення Антитерористичної операції вони доставили, за приблизними підрахунками, близько 50 тонн гуманітарних вантажів. Лише останнім часом побували в підрозділах 14-ї, 27-ї, 53-ї та 81-ї бригад, бійці яких отримали від них продукти харчування, засоби особистої гігієни, овочі та фрукти, інструменти, необхідні для облаштування бліндажів і опорних пунктів, теплий одяг.
— Я щиро вдячний керівникам державних підприємств і бізнес-структур, які надають нам свої продукцію і кошти, — каже пан Щеглов. — Особливо тим громадянам, серед яких є навіть пенсіонери, які виділяють для українського війська зі своїх украй скромних бюджетів 50—100 гривень. А також учням, учителям багатьох шкіл, які теж є учасниками наших благодійних проектів.
Володимир Щеглов — відомий бард, який ніколи не розлучається з гітарою. Буваючи в зоні АТО, своїми піснями, героями яких є сьогоднішні захисники України, піднімає їхній бойовий дух.
— Знаєте, після пісень, в яких ідеться про рідну хату, батьків, складається враження, що побував серед рідних людей, — ділиться своїми враженнями Анатолій Заєць, кулеметник однієї з механізованих бригад, якою опікуються сумські волонтери.
У Щеглова багато планів на майбутнє. Головне, за словами чоловіка, — залучити до надання благодійної допомоги захисникам України якомога більше людей.
— Наше військо не те, яким було 4 роки тому, — каже він. — Але у наших вояків ще є чимало проблем, які їм дошкуляють. І наш святий обов’язок — допомогти у їх розв’язанні.
Готовність ризикувати власним здоров’ям, а то й життям не раз довели і співзасновники Волонтерського центру «Перевізник» Сергій Протченко та Ігор Мухарський, які багато разів були на передовій і дивом уникали ворожих обстрілів.
— Я досі добре пам’ятаю, як улітку 2014-го сотні, тисячі небайдужих людей збирали допомогу для українського війська, яке на 23-му році свого існування якимось дивним чином виявилося босим і голодним, — каже Сергій.
Саме волонтери протягли нашим воякам ту соломинку, яка виявилась і для них рятівною, і для самої України. Ми не раз організовували поїздки на Схід, де воюють наші сини й онуки. Як військовослужбовці всі вони перебувають на повному державному утриманні, але через різні обставини, про які сьогодні всі знають, їм дошкуляють багато проблем, упоратись з якими вони не можуть самотужки.
Тому свідомі українці, які мають бодай якусь для цього можливість, намагаються допомогти їм. Допомога ця різнобічна, не завжди вимірюється грошима чи матеріальними цінностями.
Крайній раз ми завантажились у Миколаївському і Новоодеському районах, жителі яких забажали долучитися до нашої благородної місії. Веснянська ОТГ зібрала хлопцям посилки, дитячі малюнки, а педагоги й учні Надбузького аграрного ліцею — випічку, домашні смаколики.
Наприкінці минулого року у селах Миколаївського району проводилася акція «Солодке для наших солдатів», під час якої вдалося зібрати майже 40 ящиків печива, домашньої випічки. Тож, прибувши у розташування однієї з механізованих бригад, нам не було соромно дивитися хлопцям в очі.
У більшості випадків волонтери не можуть розповідати про те, що діється на передовій. Найчастіше «народні звіти» про добрі справи у соціальних мережах містять усього кілька рядків. Співзасновники Волонтерського центру «Перевізник» інформують Україну про черговий вантаж миттєво. Друзі-волонтери є по всій Україні і, якщо є можливість, надають посильну допомогу.
А ось що розповідає громадський активіст Юрій Мухарський:
— Дякуємо всім помічникам, які допомогли придбати генератори, пускозарядні пристрої, бензопили, 190 акумуляторів, планшети, модеми, та всім, хто передав частинку домашнього затишку у вигляді кави та смаколиків!
До благодійно-волонтерської діяльності залучаються і звичайні українці. Наприклад, із подружжям Максимчуків — колишніми педагогами Анатолієм Феодосійовичем та його дружиною Наталією Миколаївною — автор статті познайомився влітку 2017 року в одному з військових госпіталів.
— Із теленовин дізналися, що сюди привезли кількох поранених бійців і вирішили їх провідати, — розказувала колишня вчителька початкових класів. — Хочемо пригостити хлопців фруктами з власного саду, смаколиками, яких напекла моя донька.
З подальшого спілкування дізнався, що старенькі живуть за 40 кілометрів від міста, де розташований цей медзаклад. І починаючи з літа 2014-го, коли тут з’явилися перші поранені з району АТО, навідуються до них.
— Скільки не казав, що годують нас добре, скільки не просив, щоб не обтяжували себе цими поїздками, але вони не слухають нас, — розповідає Володимир Горицкан — один із поранених.
Учора, наприклад, окрім яблук, привезли трилітрову банку курячого бульйону, цілу торбину пиріжків із повидлом. Знаючи, які у них пенсії і в яку копійку їм обходяться ці подорожі, ми з хлопцями непомітно поклали до їхньої валізи гроші, сподіваючись хоч якось компенсувати стареньким витрати. Так буквально наступного дня приїхав Анатолій Феодосійович, привізши ці гроші назад. Та ще й присоромив нас!..
Із початком російської агресії тисячі українців протягли українським воякам руку допомоги. Серед них можна зустріти людей різного соціального статусу, статків. У тому числі тих, хто належить до найвразливіших верств населення.
Вони мають щирі серця, тому і жертвують на потреби українських вояків останні копійки, хто як може і скільки може. Навіть найнужденніші.
На Житомирщині, приміром, діє «Бабусин батальйон», до якого входять пенсіонери — дідусі і бабусі. Вони шиють білизну, ковдри та подушки для бійців — учасників Антитерористичної операції.
Де беруть матеріал? За словами директора департаменту праці та соціального захисту Житомирської міської ради Вікторії Краснопір, ним стареньких забезпечують жителі обласного центру — такі ж прості громадяни..
— Наприклад, зі старих джинсів «Бабусин батальйон» шиє чудові і, головне, дуже затребувані на фронті рукавиці для артилеристів, — каже пані Вікторія. — Бабусі обшивають їх стрічками, вишивають і пишуть слова-побажання, передають волонтерам, які везуть рукавиці пачками на передову.
А ось пенсіонерка Олександра Баланюк — жителька одного з подільських сіл — передала бійцям, які проходять у госпіталі лікування, тисячу гривень. За її словами, їм кошти потрібніші, аніж їй...
Про благодійну діяльність небайдужих громадян України можна розповідати багато. Ці люди різні за віросповіданням, соціальним статусом і навіть політичними поглядами. Але всі вони безмежно люблять свою країну, хочуть бути господарями на рідній землі.
Тетяна РИЧКОВА, народний депутат України, колишній волонтер:
— Коли я чую твердження про те, що людина горить бажанням хоч якось допомогти захисникам України, але не має для цього можливостей, мені відразу пригадується такий випадок.
У 2014 році з іншими волонтерами перебувала неподалік Донецького аеропорту, коли на мій номер зателефонувала незнайома жінка. З коротенької розмови з’ясувалося, що вона пенсіонерка, хворіє і вся пенсія йде на ліки. При цьому попросила дати пораду, як їй допомогти війську, сказавши, що має вовняну пряжу.
Я порадила їй в’язати шкарпетки і передавати їх нашим десантникам. Так ось, за кілька місяців ця жіночка сплела 150 пар теплих шкарпеток, передавш їх волонтерами до однієї з бригад ВДВ!
Подібних прикладів, коли звичайні українці допомогли нашій армії у найскрутніші для неї часи, можу навести сотні. Низький їм за це уклін!..
Сергій ЗЯТЬЄВ

Rate this article
0


Subscribe to comments feed Comments (0 posted):

total: | displaying:

Post your comment

Please enter the code you see in the image:


  • email Email to a friend
  • print Print version
  • Plain text Plain text
Themes
No tags for this article
Subscribe to Newsletter
: