Ukrainske Slovo - Пенсія — обов’язок держави перед громадянами

Пенсія — обов’язок держави перед громадянами

Home | УКРАЇНА | Життя як воно є | Пенсія — обов’язок держави перед громадянами
image

Затримка виплат пенсій наприкінці липня стривожила не тільки тих, хто їх отримує. Чимало спостерігачів угледіли в цьому загальну фінансово-економічну кризу в Україні. Дехто навіть почав згадувати «буремні 1990-ті», коли внаслідок обвалу економіки, пов’язаного з шахрайськими діями тодішньої влади, виплата пенсій (а також зарплат, стипендій тощо) затримувалася на кілька місяців поспіль.
У порівнянні з тією ситуацією теперішня має вигляд легенького вітерця на тлі штормового буревію. Проте навіть кількаденна затримка викликала доволі бурхливу реакцію тих пенсіонерів, які вчасно не отримали своїх кревних. І це зрозуміло, адже більшість людей похилого віку, отримуючи свою мізерну «мінімалку», й без того ледве зводять кінці з кінцями, живучи, як-то кажуть, від пенсії до пенсії.
Теперішня затримка виплати пенсійного забезпечення може здатися «першим дзвоником», який попереджає суспільство про загальну песимістичну перспективу. Втім, перший сигнал пролунав раніше, ще у травні, коли стали масово затримувати пенсії переселенцям. Тоді (як і тепер) і уряд, і керівництво Пенсійного фонду з піною на губах запевняли внутрішньо переміщених осіб (ВПО), що їм нема чого турбуватися, невиплата пенсій у встановлений строк пов’язана з «технологічними змінами механізму проведення верифікації (перевірки. — М. Г.)» переселенців, і всі пенсії будуть виплачені в повному обсязі.
Тоді мало хто, крім самих постраждалих, звернув увагу на ситуацію. Мовляв, нас це не обходить, у нас усе нормально, та й багато хто з тих переселенців... якісь вони підозрілі, а може, в душі навіть співчувають «сепаратистам». Одним словом — чужі, не такі, як ми. Хочеться нагадати слова одного з очевидців нацистського режиму в Німеччині: «Коли нацисти прийшли за комуністами, я мовчав, бо не був комуністом. Коли вони садили соціал-демократів, я промовчав, я не був соціал-демократом. Коли вони прийшли за членами профспілки, я не протестував, бо не був членом профспілки. А потім вони прийшли за мною...»
Та є в нашому суспільстві окрема група пенсіонерів — тих, що мешкають на не підконтрольній Україні території. Маючи за всіма законами — як вітчизняними, так і міжнародними — право на зароблену ними пенсію, наражаються при її отриманні на величезні труднощі, які не йдуть у жодне порівняння з кількаденними затримками.
Нещодавно журналістка Ганна Соколова на прикладі горлівчанки, котра проживає на не підконтрольній Україні території, показала, як проходить шлях літньої людини за пенсією. Гадаємо, ця розповідь буде цікавою і для наших читачів, тож подаємо відповідний уривок з розлогого оповідання про долю конкретної жінки.
«Надія виходить з дому о 4.30, за півгодини до закінчення «комендантської години». Автобуси ще не ходять, тому на зупинці вона сідає в таксі. Дорога від житлового кварталу Горлівки, підконтрольній «ДНР», до найближчого блокпоста (близько 4 км) коштує 50 рублів. Частину суми водій віддає «ополченцям» — за проїзд у недозволений час.
Блокпост «ДНР» відкривається о 6.30, але черга з пенсіонерів вишиковується ще з ночі. Тут немає нормального туалету, питної води і навісу, аби сховатися від дощу і сонця.
Вистоявши майже п’ять годин, Надія перетинає блокпост і сідає на автобус до «сірої зони». Чекати його доводиться півгодини. Вартість проїзду — вісім рублів, за ту ж відстань (близько 5 км) таксисти беруть 250.
Біля «сірої зони» вона пересідає на наступний автобус до лінії розмежування — контрольного пункту в’їзду-виїзду (КПВВ) «Майорськ» (ще 5 км). 5 гривень за проїзд вона платить уже українською валютою.
На українському прикордонному пункті перевірка триває менше години, при собі потрібно мати паспорт та перепустку, дійсну протягом року. Біля КПВВ «Майорськ» Надія сідає на автобус до підконтрольного Україні Бахмута, проїзд коштує 25 гривень.
В «Ощадбанку» жінка проходить ідентифікацію і отримує свою пенсію. Потім відправляється ночувати на вокзал.
У залі очікування — близько 30 пенсіонерів, вірогідно, з «ДНР» і «ЛНР». На металеві сидіння вони кладуть картон, щоб не було так холодно, вечеряють узятою із собою їжею і чекають електричку. Вона слугує їм бюджетним готелем: у вагоні на дерев’яних лавах можна переночувати від 22.00 до 4.30. За таку послугу машиніст бере 20 гривень — у п’ять разів дешевше за місце у хостелі.
О шостій годині ранку Надія йде на базар. Вона купує те, що коштує тут дешевше, і повертається назад у Горлівку. В автобусі до лінії розмежування намагається вгадати, скільки часу займе дорога цього разу. Таку подорож жінка здійснює щомісяця, щоб її, як і багатьох мешканців непідконтрольної території, не позбавили пенсії».
Отака історія, типова для сотень тисяч пенсіонерів, які волею долі опинилися в скрутному становищі (про тих, хто закликав: «Путін, прийди!», тут не йдеться). Що ж до самої розповіді — написано по-діловому стисло, без емоцій. Хоча у порівнянні з реакцією на кількаденну затримку пенсій «на підконтрольній українському уряду території» емоції могли б зашкалювати. Та їх, за великим рахунком, вже майже немає — люди звикли. І змирились. Аби вони, пенсії, були. Нехай із труднощами, викликаними змарнованим часом, побутовими незручностями, приниженням людської гідності, здирництвом людей у військовій формі...
Так, як уже зазначалося вище, частина українського суспільства ставиться до переселенців з певною засторогою, а дехто навіть вважає, що «сепаратистам» взагалі не можна виплачувати пенсій. «У суспільстві є упереджене ставлення до людей, які проживають на непідконтрольній території, — говорить з цього приводу експерт із соціальних виплат програми «Радник з питань ВПО» Ірина Лоюк. — Зрозуміло, що вони, особливо пенсіонери, піддаються інформаційному впливу. Проте вони такі ж люди, в них такі ж, як і у всіх громадян України, права, зокрема право на пенсію. Ми повинні зробити крок у бік цих людей, якщо хочемо повернути непідконтрольні території».
За свідченнями багатьох очевидців, більшість людей, які проживають в ОРДЛО, скуштувавши «скрєпного» життя, прагнуть не «руского», а простого, справжнього миру. Тож не потрібно нам роз’єднуватися зсередини, звинувачуючи одне одного у всіляких гріхах, культивуючи вірус розбрату, запущений в Україну Кремлем. Гібридну війну, незважаючи на будь-які перешкоди, потрібно завершувати. Бо Україна у нас одна — єдина і неподільна. І за це варто боротися.
І наостанок. Народні депутати Верховної Ради пішли у тривалу відпустку. Їм усім були виплачені і зарплата, і відпускні, яких вистачить на відпочинок на Мальдівах або Сейшелах. Гроші на це в бюджеті знайшлися без затримок і всіляких «касових розривів». А от для пенсіонерів коштів чомусь забракло. Тож, не виплативши їм вчасно належного, уряд чітко показав свої пріоритети.
Михайло ГУБАШ

Rate this article
0


Subscribe to comments feed Comments (0 posted):

total: | displaying:

Post your comment

Please enter the code you see in the image:


  • email Email to a friend
  • print Print version
  • Plain text Plain text
Themes
No tags for this article
Subscribe to Newsletter
: