Схилімо знамена і серця

Home | УКРАЇНА | Nota Bene | Схилімо знамена і серця
image

8 травня — День пам’яті та примирення. 9 травня — День Перемоги
Ніщо не вічне під місяцем, як казали древні.
І вічна пам’ять, мабуть, не вічна. І Вічний вогонь…
А от війни на землі — вічні. І ці війни триватимуть доти, доки не похований на Землі останній солдат.
А той, останній, на превелику журбу, не похований. Та й навряд чи це коли-небудь станеться: мир на Землі, як і перемоги над ворогами, — відносні. Воскреснути із мертвих зміг Один, інші (несть їм числа!) — не зможуть. Ніколи!
Як не зможуть воскреснути заступник командувача Південно-Західним фронтом генерал-лейтенант Федір Якович Костенко та його син Петро. Їх останки між селами Гусарівка та Лозовенька, що у Балаклійському районі на Харківщині, знайшли кілька тижнів тому пошуковці військово-патріотичного об’єднання «Орієнтир».
Дерзновенні Костенки полягли у травні 1942 року під час Харківської операції. Полягли смертю хоробрих, до останнього подиху захищаючи від ворога землю, заповідану батьками.
Героїзм і трагедія — ось два крила голуба миру, який у День Перемоги символічно зринає у безхмарну блакить неба.
«Яка величезна безліч жертв війни: калік, безруких, безногих, сліпих, поранених і покалічених наших людей живе сьогодні в глибокому тилу... — писав по гарячих слідах Олександр Довженко. — А скільки вдов, скільки сиріт!.. Чи це не трагедія народу?»
Доброчесний літописець тих днів, Олександр Петрович не міг стримати емоцій, вихлюпнутих у його душу травнем 45-го: «Цілую землю, по якій проходили наші солдати з боями і де вони полягли мільйонами, рятуючи себе й прокляту стару повію Європу».
Дорого обійшовся нам той порятунок, про який нинішня «стара повія», схоже, або давно забула, або ж узагалі згадувати не вважає за потрібне.
Державний діяч Великої Британії, прем’єр-міністр цієї країни у роки Другої світової війни, лауреат Нобелівської премії з літератури Уїнстон Черчілль писав: «З-поміж усіх народів, які опинилися під владою Німеччини, чи не найбільше постраждав український. Але, разом з тим, він ціною мільйонів своїх представників зробив величезний внесок у перемогу над нею...»
Який же це внесок? Ось що писав в одному з центральних видань доктор історичних наук професор Петро Чернега: «Український народ приніс на вівтар Перемоги величезні жертви.
Втрати України у війні становили 40-44% від загальних втрат СРСР. У 1945 р. залишилося лише 27,4 млн чоловік із 41,7 млн, що проживали у 1941 р. у республіці. Протягом війни чисельність населення Західної України зменшилася з 9,4 до 3,5 млн осіб. Гітлерівці вивезли з республіки до Німеччини понад 2,3 млн молоді для роботи в господарстві рейху. Понад 5,5 млн людей були розстріляні і замучені фашистами у 230 концтаборах і гетто та у 250 місцях масового знищення населення. Досі не встановлена кількість українців, які загинули на фронтах. Цифра 2,5 млн воїнів-українців, які полягли на війні, подана ще у радянській історіографії і не відповідає дійсності. Демографічні втрати УРСР за період з 1 січня 1941-го до 1 січня 1945 р. становили 13 млн 584 тис. людей».
На продовження цієї сумної статистики професор-історик Петро Чернега провів трагічну і моторошну паралель: «Сталінський режим не відставав від гітлерівського у своїй сваволі. За період Другої світової війни він знищив і депортував у райони Крайньої Півночі і Сибіру 1,5 млн невинних людей, головним чином жителів західних українських земель. Але цього видалося замало, і 22 червня 1944 року Наркомат внутрішніх справ і Наркомат оборони СРСР видали наказ про виселення «в окремі краї Союзу РСР усіх українців, що мешкали під владою німецьких окупантів...», але «...після того як буде зібраний урожай і зданий державі для потреб Червоної армії».
До сьогоднішнього дня деякі історики сприймають його як фальшивку, скомпоновану ворогом. Проте Ф. Чуєв в книжці «Солдаты империи», виданій у Москві 1998 року, надрукував цей наказ. Документ йому передав, а також повністю підтвердив його ідентичність нар¬ком внутрішніх справ Української РСР у 1944-му В. Рясний, який зазначив, що «декілька ешелонів мої хлопці заповнили і відправили. Але згодом виконання цього наказу раптово припинилося».
Цинічну імперську кровожерність відродив нинішній господар Кремля.
І знову грізно ревуть танки та рвуться марковані на російських заводах снаряди…
І знову безберегі ріки гарячої крові течуть по багатостраждальній українській землі…
І знову селяни визволеної 10 вересня 1943 року від фашистських зайд Красногорівки Мар’їнського району, що на Донеччині, у травні 2017-го пасуть худобу поблизу мінних полів під свист куль…
Якими ж були цьогоріч 8 і 9 травня — День пам’яті і примирення, День Перемоги?
За інформацією військових спостерігачів, української та іноземних розвідок, розгнуздана кремлівська кліка, згромадивши на Донбасі кілька десятків тисяч найманців, спробувала використати ці дні для різного роду провокацій. І внесок путінської Росії у цю війну справді незаперечний!
Ми — мужній народ. Нас — не подолати!
Схилімо ж наші державні корогви і наші серця, братове-українці, передовсім над могилами тих, хто не думав ні про вічну пам’ять, ні про вічні вогні, ні про високі нагороди, — схилімо!
І пам’ятаймо: мир, що спрадавна дається дорогою ціною, залежить від кожного із нас, нині сущих. Від кожного й усіх разом!
Василь ПІДДУБНЯК
На фото: участь Президента у заходах з нагоди Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні

Rate this article
0


Subscribe to comments feed Comments (1 posted):

this post on 22/05/2017 03:50:26
avatar
I would state, you do the truly surprising. This was really what I was looking, and I am vivacious to came here !
Thumbs Up Thumbs Down
0
total: 1 | displaying: 1 - 1

Post your comment

Please enter the code you see in the image:


  • email Email to a friend
  • print Print version
  • Plain text Plain text
Themes
No tags for this article
Subscribe to Newsletter
: