Вітер змін

Home | УКРАЇНА | Nota Bene | Вітер змін
image

Суть ухваленого Закону «Про освіту» — у зміні філософії навчання, його нових методах та автономії школи

Здійснилося. Минулого тижня 255 голосами парламент ухвалив у другому читанні законопроект «Про освіту». Робота над ним тривала три роки, стартувавши за команди попереднього керівника профільного міністерства Сергія Квіта. До марафону з підготовки нового документа долучилися викладачі, керівники шкіл, депутати. До слова, закон про освіту, за яким живе наша освітня система нині, ухвалено ще за СРСР — у травні 1991-го.
БАЛАНС І КОМПРОМІС
«Цей закон визначає перспективи розвитку української освіти всього спектра: дошкільна, загальна середня, професійно-технічна, вища, освіта для дорослих. Він пропонує дуже важливі кроки, пов’язані з реформою загальної середньої освіти, і переходу від школи знань до школи компетентностей для життя в ХХІ столітті. Він закладає можливості підняття соціального статусу вчителя, вибору форм і можливостей підвищення кваліфікації. Він дає нові інституційні перспективи для зв’язку освіти, зокрема професійно-технічної, з ринком праці, що надзвичайно важливо з точки зору інтересів економіки й суспільства. У законі є статті, пов’язані з можливостями для дітей з особливими потребами», — сказала в коментарі журналістам міністр освіти і науки Лілія Гриневич.
До другого читання в законопроекті було запропоновано понад 1700 правок, з яких депутати розглянули 1098. По суті, новонароджене й давно очікуване дітище великого кола експертів — це основа реформи. Ухвалений варіант був компромісним, балансовим рішенням і сам по собі ще не реформа, проте вручає всім зацікавленим інструменти, завдяки яким ці зміни можуть статися. Тож найголовніше завдання тепер — імплементувати нові норми, щоб документ не спіткала доля проголосованого 2014 року закону про вищу освіту, норми якого перебувають у стані швидше мертвому, ніж живому.
ВІЛЬНА АНГЛІЙСЬКА Й УМІННЯ КРИТИЧНО МИСЛИТИ
Чи не найперше — перехід до компетентнісного навчання. Серед ключових — вільне володіння англійською, екологічна, математична, економічна й інші компетентності. Крім того, вміння критично мислити, ініціативність і творчість, уміння ухвалювати рішення й керувати емоціями. Діти не просто здобуватимуть знання, а вчитимуться застосовувати їх у житті.
Згідно з новим законом, в Україні вводять 12-річне шкільне навчання. «Школа починатиметься для дітей із 6 років, тому міф те, що діти закінчуватимуть школу в 19 років», — розповів журналістам голова профільного комітету ВР Володимир Співаковський. Важлива новація — запровадження трирічної профільної старшої школи, щоб, за словами Лілії Гриневич, «учні могли поглиблювати знання з тих предметів, які потрібні під час вступу, а не купувати послуги репетиторів». Нова старша школа матиме ліцеї академічного і професійного спрямування.
Структура освіти така: початкова освіта тривалістю чотири роки; п’ятирічна базова середня освіта; профільна середня освіта тривалістю три роки. Навчання учнів починається: для початкової освіти — з 1 вересня 2018 року; для базової середньої — з 1 вересня 2022-го; для профільної середньої — з 1 вересня 2027 року. У класах має бути щонайбільше 30 дітей, а в сільських школах кількість учнів у класах становитиме не менш як п’ять осіб.
Новий закон передбачає, що директорів обиратимуть за конкурсом на дві каденції щонайбільше на 12 років. Встановлюють мінімальний оклад учителям на рівні трьох мінімальних заробітних плат — 9600 гривень, але зарплати зростатимуть поступово, пояснила Лілія Гриневич. Крім того, вчителям пропонуватимуть добровільно підвищувати кваліфікацію, щоб мотивувати їх для отримання більшої зарплатні.
«Реформа передбачає зміну методів викладання і підвищення кваліфікації вчителя. Він має бути мотивований. Цього року вдалося підняти зарплату на 50%, наступного плануємо збільшити ще на 25%. Закон дає ще одну мотивацію у вигляді добровільної сертифікації, пройшовши яку, вчитель може отримати додаткову надбавку 20%», — сказала вона.
МОВА НАВЧАННЯ — ДЕРЖАВНА
Найбільше суперечок розгорілося навколо мовного питання, оскільки в законопроекті пропонували звузити використання мов нацменшин. Зрештою узгодили, що мовою викладання буде державна, а якщо меншини потребують інших мов, вони матимуть право формувати окремі класи. Цю поправку зачитав народний депутат Костянтин Усов: «Мовою освітнього процесу в закладах освіти є державна. Крапка. Особам, які належать до нацменшин, гарантуємо право на навчання в комунальних закладах для здобуття дошкільної, початкової освіти поряд із державною мовою відповідної національної меншини. Це право реалізується через окремі класи».
За словами Лілії Гриневич, в такому разі на кожному рівні середньої освіти кількість предметів, які вивчатимуть українською мовою, збільшуватимуть. «У п’ятому класі й потім розширюватимуть кількість предметів державною мовою. В 11-му дитина вчитиме всі предмети українською і лише кілька — мову, літературу — мовою меншин. У цьому законі є стаття 7, яка нарешті перекриває русифікаторські норми горезвісного закону Ківалова — Колесніченка і запроваджує українськомовне навчання на всіх рівнях і в усіх закладах освіти», — написав на сторінці у Фейсбуці громадський діяч Тарас Шамайда.
Закон передбачає, що нескінченне число органів управління освітою на кшталт райвно вже не матимуть колишніх повноважень. Проте зазначено, що вони залишаються й відповідатимуть за реалізацію державної політики в галузі освіти.
«Ось і зрозумій після цього, чи зникнуть у нас оті малограмотні, але амбіційні, малокультурні, малоосвічені (професійно) освітні правителі місцевого розливу, чи не зникнуть. Гадаю, ні. Бо відповідальність за реалізацію державної політики — дуже важлива й відповідальна справа. Однак для того, щоб оцю відповідальність нести, знаходять якихось геть нікудишніх», — написав у Фейсбуці освітянин Ігор Лікарчук.
Крім того, школи звітуватимуть про використання отриманих і від бюджету, й у вигляді добровільних благодійних внесків від батьків коштів, сказала міністр освіти, нагадавши, що загалом бюджети місцевих органів самоврядування істотно зросли за останні два роки завдяки децентралізації.
ТЕЗОВО       
Новий Закон «Про освіту» забезпечує:
— право учнів на індивідуальний навчальний план, особисту освітню траєкторію і вибір освітньої програми;
— право вчителів на академічну свободу;
— можливість офіційного визнання результатів неформальної та інформальної освіти;
— збільшення академічної, організаційної та фінансової автономії закладів освіти;
— право навчальних закладів самостійно розробляти освітні програми, які мають забезпечувати досягнення передбачених стандартами результатів навчання, що зумовить підвищення відповідальності шкіл за роботу;
— фінансову прозорість шкіл.

КОМПЕТЕНТНО
«БАГАТО В ЧОМУ УСПІХ РЕФОРМИ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД БАТЬКІВ»
Володимир БАХРУШИН, головний експерт групи «Освіта» Реанімаційного пакета реформ, доктор фізико-математичних наук:
— Ухвалений закон рамковий і містить норми прямої дії, що стосуються всієї системи освіти або її певних складових. У ньому багато посилань на спеціальні закони (про загальну середню, дошкільну, вищу освіту тощо). Частину нових норм через прикінцеві й перехідні положення вже внесли до спеціальних законів, проте багато чого в них ще треба узгодити з рамковим законом та іншими новими нормами, які стосуються децентралізації, дерегуляції, реформи державного управління тощо. Також він містить багато посилань на нові нормативні документи, які слід розробити і ухвалити в Кабінеті Міністрів та МОН.
Крім того, закон і реформа центральних органів виконавчої влади передбачають істотні зміни у завданнях і методах роботи самого профільного міністерства. Його позбавляють значної частини функцій і повноважень з безпосереднього керування закладами освіти й місцевими органами управління освітою. Він має значно більше уваги приділяти розв’язанню проблем управління освітою загалом — збиранню необхідної для прийняття рішень інформації, її аналізу, розробленню освітньої політики, прогнозів, стратегій тощо.
Новий закон значною мірою усуває зовнішнє втручання в освітній процес, вирішення кадрових, організаційних та інших питань управління закладами освіти. Заклади отримують широку академічну, організаційну, кадрову та фінансову автономію. Тож значно розширюються повноваження і відповідальність органів управління закладу, насамперед його керівника. Імовірно, багатьом керівникам треба буде вчитися ефективно працювати в нових умовах. І, можливо, не всі з них упораються з цим завданням.
Також він істотно змінює цілі навчання, структуру загальної середньої освіти, ставлячи її здобувача в центр освітнього процесу і надає йому набагато більшу академічну свободу. Зокрема, право вибору певної частини змісту освіти, індивідуальний навчальний план, індивідуальну освітню траєкторію тощо.
Безумовно, це великий виклик для викладачів. Їм доведеться істотно змінюватися, вчитися працювати в нових умовах, змінювати підходи до навчання і оцінювання, по-новому вибудовувати систему стосунків з учнями й батьками. Викладачі теж отримують значні академічні свободи, зокрема право самостійно визначати способи досягнення поставлених стандартами освіти цілей і методи навчання.
Нині викладач не може бути просто ретранслятором знань. В інтернеті є якісні навчальні матеріали і курси з усіх питань шкільної програми, розраховані на різні вікові групи, переваги стосовно цілей навчання, профілізації, способів подання матеріалу тощо. Тому роль учителя буде змінюватися. Для цього він сам має постійно вчитися і вдосконалюватися. Закон передбачає для цього і стимули, і вимоги.
Багато в чому успіх реформи освіти залежить від батьків. Вони повинні відповідати за розвиток дитини нарівні зі школою, а не розглядати школу як камеру схову, куди можна здати дитину на зберігання і забути про неї. Закон надає батькам істотні можливості впливу на освітній процес у закладах освіти, зокрема через їхнє представництво в колегіальних органах управління і повноваження батьківських рад. Але щоб це працювало, батьки мають навчитися користуватися своїми повноваженнями.
Під час роботи над законопроектом було дуже багато викликів, так само, як багато їх буде й під час імплементації закону. Насамперед значні концептуальні зміни для всіх. Це розуміння витрат на освіту не як тягаря для бюджету в умовах економічної кризи, а як інвестицій у розвиток суспільства. Це відмова від радянської моделі управління освітою. Це перехід від моделі, спрямованої на заповнення пам’яті учня великим обсягом інформації, яка не завжди йому потрібна, і частина якої швидко старіє, до моделі, орієнтованої на формування ключових компетентностей. Великими викликами були необхідність офіційного визнання результатів неформальної та інформальної освіти, надання значно більшої автономії закладам та академічних свобод усім учасникам освітнього процесу.
Багато запитань було до концептуальних проблем узгодження нових норм з іншим законодавством. Адже деякі важливі закони, з якими треба узгоджувати, ухвалювали ще за радянських часів. Це стосується Кодексу законів про працю (1971), який, попри багато поправок, залишається радянським за сутністю. Не менше проблем виникало через суперечливість норм законів, з якими треба було узгоджувати нові норми. Зокрема деякі статті цього кодексу істотно суперечать чинній Конституції України.
Насамкінець. Безперечно, найбільший виклик, який стоїть після ухвалення закону, — втілити те, що ухвалили депутати. Отже, попереду тяжка (сподіваємося, не сізіфова) праця. Тому не лише тримаємо кулаки, а й засукуємо рукава для тривалої роботи.
Тетяна МОІСЕЄВА

Rate this article
0


Subscribe to comments feed Comments (0 posted):

total: | displaying:

Post your comment

Please enter the code you see in the image:


  • email Email to a friend
  • print Print version
  • Plain text Plain text
Themes
No tags for this article
Subscribe to Newsletter
: