Чому катастрофа в Калинівці має всі шанси бути не останньою

Home | УКРАЇНА | Nota Bene | Чому катастрофа в Калинівці має всі шанси бути не останньою
image

Чому катастрофа в Калинівці має всі шанси бути не останньою? Так і буде, якщо кадрова політика в армії не буде повернена «з голови на ноги».
З перших годин, якщо не хвилин, коли на військових складах біля Калинівки почали вибухати боєприпаси, у реакціях у соціальних мережах головним відразу стало питання «хто винен?», хоча, за логікою, спочатку варто було б з’ясувати «яка причина?»
Нема сенсу робити огляд масштабної дискусії (якщо це, звісно, можна називати дискусією), яка спалахнула у «фейсбуках», «твіттерах» і на телеканалах. Там, на жаль, вже звично аж забагато емоцій, породжених і свідомою демагогією, і несвідомим невіглаством. Суть же звелася, як і належить, до простої дилеми: винна центральна влада (Міноборони, Генштаб і навіть сам Верховний) чи не винна?
За нинішніх загальних політичних настроїв у країні так поставлене питання набуває особливої гостроти. Тому дуже скоро до суперечки з відносно заспокійливими заявами долучилася сама центральна влада. Так, радник Президента України Юрій Бірюков розповів, що постраждали тільки відкриті майданчики, де зберігалися боєприпаси, а все, що в ангарах, підземних бункерах і цегляних складах – вціліло. А на головне – хто винен? – відповідь Бірюкова така: «Проблема в тому, що ми воюємо. В умовах великого, але недостатнього на покриття усіх потреб фінансування, армія робить те, що може. Ще й трішки більше. Але перемогти закон збереження маси та енергії ми не в змозі. Якщо грошей на живучість не виділяли роками, то потім за 5% від потреби дива не зробиш». Оскільки вибухи під Калинівкою – вже четвертий подібний випадок на найбільших арсеналах ЗСУ за два роки, то висновок з пояснень пана Бірюкова напрошується один: вибухали і будуть вибухати, бо грошей нема, і винних нема і бути не може, бо діють закони фізики.
Управління зв'язків із громадськістю Генштабу ЗСУ заявило, що вибухи сталися тільки на майданчику танкових боєприпасів, і 70% території арсеналу не постраждало. Керівник Управління Богдан Сеник сказав, відповідальність за подію нестиме командир військової частини, але про винних можна буде говорити тільки після того, як у справі розберуться оперативні правоохоронні групи.
Отже, командир військової частини відповідатиме у будь-якому випадку. Це дуже правильна заява Генштабу. Щоб не було безпосередньою причиною вибухів – диверсія чи якийсь трагічний збіг обставин – командир частини, головним службовим обов’язком якого є збереження боєприпасів, винен безумовно. Навіть якщо раптом виявиться, що все сталося через, приміром, удар блискавки, й тоді командир винен: не передбачив такого варіанту і не зробив громовідвід. Якщо ж це з безпілотника ворог вдарив по арсеналу, то чому не спрацювала система захисту від безпілотників? Її не було взагалі, бо не було грошей її закупити і встановити? Тоді як командир взагалі думав захищатися від безпілотників, тим більше, що раніше арсенал під Балаклією вже був атакований таким чином? Міг би, наприклад, кулеметами навмання стріляти в небо, мав би хоч 0,001% вірогідності, що поцілить, куди треба. Це зовсім не жарти насправді, логіка військової справи в принципі не визнає ситуації, коли солдат, офіцер, генерал просто розводить руками, бо нема грошей і закони природи проти. Ця логіка вимагає: наказ, в даному випадку – охорона арсеналу, має бути виконаний за будь-яких умов, і якщо він не виконаний – військовий має бути покараний. Інша справа, що міру жорсткості такого покарання визначатимуть з урахуванням усіх обставин, у тому числі законів фізики.
Однак є й ще одна «інша справа». Оскільки, повторимо, йдеться про четвертий за два роки випадок вибухів на стратегічних арсеналах ЗСУ, то відповідальності командирів військових частин недостатньо. Скажемо прямо, навіть за один-єдиний випадок, подібний до того, що трапилося в Балаклеї, Сватово, Калинівці, відповідати має найвищий військовий начальник (керівник Генштабу). Чому? Тому що арсенали, подібні до згаданих, є стратегічними, втрати боєприпасів на них знижують боєздатність усієї української армії (хай навіть на кілька умовних відсотків), а саме за таку боєздатність відповідає начальник Генштабу. І абсолютно не має значення, з яких конкретних причин сталися вибухи – диверсії, халатність чи стихія природи. Припустимо, в принципі, обмежитися меншим покаранням, ніж звільнення з посади, якщо стався один випадок, але чотири!!
Ближче до вечора вимога відставки Віктора Муженка пролунала вже не тільки від безіменних блогерів чи від політичної опозиції (Валентин Наливайченко), а й від провладної політичної сили, яку представляють радник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко та народний депутат Юрій Береза. На жаль, за полум’яною критикою останніх аж надто «стирчать вуха» зрозумілого прагматичного політичного розрахунку. Це дуже сумно, оскільки нам, суспільству, потрібно геть зовсім інше, а саме: добір кадрів у Збройних Силах України має визначатися згаданою логікою військової справи, а не потребами політичного суперництва. Інакше вибухи під Калинівкою гарантовано не будуть останніми.
Юрій САНДУЛ

Rate this article
0


Subscribe to comments feed Comments (0 posted):

total: | displaying:

Post your comment

Please enter the code you see in the image:


  • email Email to a friend
  • print Print version
  • Plain text Plain text
Themes
No tags for this article
Subscribe to Newsletter
: