Трагедія в Калинівці. Людський вимір

Home | УКРАЇНА | Nota Bene | Трагедія в Калинівці. Людський вимір
image

Треба, щоб влада і суспільство усвідомлювали, що коли перебуваєш у стані війни з підступним ворогом, необхідно бути готовим до ризиків

Перші пости про те, що у Вінниці чи під Вінницею щось «бахкає», з’явилися близько 22.00 26 вересня. Через півгодини жителі сусідньої з Вінницею Стрижавки повідомили, що то палають склади з боєприпасами під Калинівкою. Близько 23.00 вийшло офіційне підтвердження того, що Калинівка та прилеглі села — Павлівка, Сальник, Медвідка, Дорожнє, Лаврівка та дачні масиви — перебувають у небезпеці.
«Вінниця, хто не спить? Хто на машині? Готуємо їжу, чай тощо. Треба їхати за евакуйованими», — написав вінничанин Pavel Matsiuk. Після цього вінничани масово почали пропонувати на своїх сторінках у «Фейсбуці» допомогу з евакуації мешканцям населених пунктів поблизу палаючих військових складів біля м. Калинівка. Дехто одразу заявляв про готовність прийняти у себе на ночівлю або забезпечити тимчасовим житлом одну-дві родини.
«Ми виїхали в Калинівку одразу після того, як почули, що калинівські активісти скинули зарево над містом і попросили про допомогу. Організували сім машин. Перших людей перевозили, коли ще блокпостів не було. А вже потім пояснювали і показували посвідчення, що працюємо волонтерами і евакуюємо людей у безпечне місце. Хтось із них мав родичів і знайомих, а декого доводилося висаджувати на вокзалах або просто за мостом у Стрижавці, в безпечній зоні, — коментує представник ГО «Авто Євро Сила Вінниця» Артем Михайлов. — За ніч ми перевезли понад сотню людей. Коли під ранок приїхали перші автобуси, які організувала влада, доставляли стареньких до пункту збору. Адже автобус не їздив по вулицях, став біля РДА чи Будинку культури і чекає. А у селах живуть переважно літні люди, їм важко було дістатися до центру — то ми їх підвозили. Автівки заправили за власні гроші, але їх не шкода, бо найцінніше — це слова вдячності від людей і відчуття радості, що ми допомогли запобігти трагедії».
У той час, як мережа «кипіла» від пошуку «зради» і шукала винних у загоранні та людській біді, небайдужі вінничани не лише встигали скоординувати роботу між собою, а й намагалися погасити «загорання» у мережі, яке «вибухало» дедалі сильніше. І, очевидно, тішило тих, хто зіграв у цій диверсії (саме до цієї версії схиляються відомчі структури) головну скрипку.
«Зрозуміло, що самозагорання не могло статись — це або людська недбалість, або теракт. Але давайте спочатку допоможемо людям у біді, а вже потім розбиратимемося, чому на державному та комунальному теле- та радіоканалах не було вчасного реагування? Де у Вінниці діючі бомбосховища? Чому провайдерами не було зроблено СМС-оповіщення абонентів про рекомендовані дії у таких випадках? І так далі», — написав на своїй сторінці у «Фейсбук» координатор громадянського руху «Хвиля» Анатолій Банах, який на той момент вже перебував у Калинівці. Він закликав вінничан, які сидять у мережі, створити групу, моніторити сторінки керівників області та профільних департаментів, мобілізуватися і знайти місце, де можна розселяти людей.
«На щастя, у цій трагедії ніхто не загинув, лише дві жінки отримали тілесні ушкодження, але зараз їхньому життю вже нічого не загрожує, — коментує у телефонній розмові Анатолій Банах. — Цього разу ми швидко скоординували роботу. Громадські організації фактично взяли на себе перевезення людей, організували пункти прийому речей першої необхідності. На «відмінно» спрацювала мережа    — це гарна допомога при евакуації, мобілізації ресурсів, але ті випадки, в яких повідомлялось, що хтось когось залишив, не знайшов — відразу виїжджали по тих адресах, людей там не виявляли, усі були евакуйовані вчасно... Влада почала долучатися до роботи під ранок, і це непогано. Надали автобуси, обладнали пункти прийому евакуйованих. Тепер вінничани зносять теплі речі, продукти харчування, ковдри і матраци. Долучилися до волонтерства і вінницькі кав’ярні та готелі, які розміщують людей та забезпечують безкоштовними обідами. Головне — правильно кинути клич, а свідомі люди підтягнуться».
Ірині Ярошинській, прес-секретарю голови Вінницької облради, теж довелося попрацювати волонтером у неспокійну ніч, але не у Вінниці, а в Козятині. Вона поверталася із гостей, і на станції Козятин її потяг зупинили і попросили всіх пасажирів, які прямують до Вінниці чи Жмеринки, залишити вагони, бо поїзд через Вінницю не їхатиме. Таких, як Ірина, пасажирів було кілька десятків. Як виявилося пізніше, знімали пасажирів з усіх потягів вінницького напрямку. Близько 3.00 на Козятинському вокзалі їх було вже понад два десятки. Дороги до Вінниці були перекриті, таксі не було, а автобуси ще не ходили.
«Нас зняли з потяга і сказали чекати на вокзалі. Скільки? Що буде далі? Ніхто нічого не повідомляв. А «бахкало» так, що серце тікало у п’ятки, — коментує Ірина. — У розмові з місцевими я дізналася, що в РДА розгорнули пункт прийому евакуйованих осіб. Спіймала машину і поїхала туди. Організація роботи мене здивувала — був сформований список можливостей і підняті на ноги усі керівники шкіл, садочків, будинків культури, сільських та селищних рад, викликані усі водії місцевих автобусів. Приймали дітей та старих людей в лікарнях, дітей старших — у школі-інтернаті, решті запропонували розміститись у кінотеатрі «Мир», куди організували доставку гарячої води, чаю з лимоном і розгорнули польову кухню. Коли я сказала, що 200 людей з Вінниці мерзнуть на вокзалі, для нас знайшли два автобуси, які здійснили по два рейси. І до ранку всі жителі Вінниці були доставлені до своїх будинків».
Станом на 9.00 27 вересня було евакуйовано мешканців з шести населених пунктів — міста Калинівки, Павлівки і Сальника Калинівського району та сіл Медвідки, Лаврівки, Дорожного Вінницького району — це майже 30 тисяч мешканців. Крім того, залишали свої домівки в добровільному порядку мешканці села Сосонки і селища Стрижавки. Таким чином, за 10 годин в 5-кілометровій зоні ураження залишилися лише ті, хто категорично не хотів залишати своє помешкання з різних причин. Серед них і Ольга Зубко. На своїй сторінці у «Фейсбуці» вона пише, що хати в Калинівці не постраждали, всі її запитують, просять подивитися, «що там їхні рiднi стiни». Ольга каже, що все нормально, світло подають по графіку. А ще вони з мамою мають двох хвостатих бiженок: «Лабрадора та кицьку з котенятами. Наш собака їх пустив!»
Хвилюється про свою кицьку Марусю й десяток курей 67-річний Микола Васильович. Його евакуювали із станції Калинівка-1 в ніч з 26 на 27 вересня. Тішиться, що встиг телефон прихопити, щоб сповістити дітям, що живий-здоровий. «Ми вибігли з хати, як тільки побачили зарево. Зрозуміли, що це боєприпаси горять. Побігли у бомбосховище на станцію, там просиділи кілька годин. Звідти нас привезли до Вінниці. Тепер сидимо у школі, п’ємо чай і думаємо, чи ніхто в нашу хату не заліз і курей не вкрав, — бідкається про своє господарство дід Микола. — Діти телефонують через кожну годину, переживають, бо в новинах показують багато всього, не все правда. А ми додому хочемо! Щоб все знову було спокійно, і ми з бабою зібрали урожай з городу...»
Олеся ШУТКЕВИЧ

Rate this article
0


Subscribe to comments feed Comments (0 posted):

total: | displaying:

Post your comment

Please enter the code you see in the image:


  • email Email to a friend
  • print Print version
  • Plain text Plain text
Themes
No tags for this article
Subscribe to Newsletter
: