Народ ще скаже своє слово

Home | УКРАЇНА | Nota Bene | Народ ще скаже своє слово
image

Головний Отаман Української Народної Республіки, голова Директорії, редактор, журналіст Симон Петлюра пророче писав, а радше, застерігав: «Українські мечі перекуються на рала тільки тоді, коли гасло — Незалежна Держава Українська — перетвориться в дійсність і забезпечить отому ралові можливість зужиткувати рідну плодючу землю з її незчисленними багатствами...»
На незмірний жаль, цією простою і провісною істиною знехтували наші державні достойники, котрим надто легко дісталася гетьманська булава новітньої української Незалежності. А легко тому, що народ, палко вітаючи вихід із двохсотлітнього рабства, не «помітив», як чоловим нації став чоловік хитрий і незугарний, кар’єрист і пристосуванець, котрий від імені московського ЦК продовжував вести політику московської ж колонізації, а коли «сталося те, що мало колись статися», переметнувся у стан «поривних державотворців», забувши про те, що революція (Незалежність), яка не спроможна себе захистити, приречена…
Ця «забудькуватість» вилилась у яловий Будапештський меморандум, який, виявилося, дешевший од паперу, на якому написаний. Нічим не виправдані пориви одним махом перекувати мечі на орала дорого обходяться Україні: окупований на невизначений час Крим, у вогні й крові захлинається частина Донбасу, а карликуватий московський крук уже глипає зизим оком то на Одесу, то на Миколаїв, то на Херсон…
Довголітня боротьба за Незалежність породила нових лицарів. Одначе чи вони, ці мужні, чесні, україновіддані звитяжці стоять на чолі нашого багатостраждального народу, держави нашої вседерзновенної і всетерпеливої?..
Відповідь на це — за вами.
А як на мене, то Незалежність і Час поки що не вкинули у виборчу скриньку нашої вільної Держави бюлетень із іменем справжнього лідера нації, котрий був з нею у дні піднесення, а особливо в дні тривоги — не на полюванні з «любими друзями», а з народом.
Чи були досі такі лідери? Сумніви переймають… Он і перший наш гарант Конституції таки признався, де був у листопаді 2013-го — тоді, коли у Києві сходився на найкривавіше в її історії всенародне віче Майдан: «Коли закінчилося полювання, ми пішли вечеряти, співали пісні ... як це називається, коли по телебаченню співають [...] Віктор Федорович завжди співав караоке. У нього був хороший голос...»
Отак і співають «хорошими голосами» колишні й нинішні державні мужі і досі: то під караоке, то під сувенірну кобзу, то під магнітофонний запис МВФ, користуючись тим, що народ (покладімо руку на серце!) мовчки плуга пре, сподіваючись на те, що «прийде хтось ліпший, совісніший, розумніший…»
Поки що Україна, найбільша країна в центрі Європи, — чи не найбідніша на континенті. І це при тому, що наша держава, за деякими даними, у трійці найбільших постачальників ячменю на світовий ринок, є житницею Європи, входить до семи найпотужніших у світі виробників олії, свинини, цукру та картоплі…
Входить чи виходить — ось у чому питання.
З одного боку, довгожданий безвізовий режим у країни Європи, з другого — застереження ООН про те, що на Україну через міграцію і депопуляцію чекає справжня демографічна катастрофа!
Чи ж потрібно пояснювати, звідки взялися ці дві великі біди — міграція і депопуляція? Пояснення навіч: такого масштабного розшарування між багатими і бідними, як у нинішній Україні, не було, здається, ні в часи зародження Київської Русі, ні в епоху козаччини, ні при «недорозвиненому соціалізмі». Одні втратили здоровий глузд, плазуючи на колінах перед купами грошей (мова тут не про добропорядних господарів на землі), інші (таких переважна більшість) — надії на краще.
Втім, український народ як нація вже давно канув би у небуття, якби не був життєлюбцем, твердо вірячи у те, що наша нинішня Незалежність ще не сказала свого слова. Але скаже! У цьому впевнені й автори книжки «Доктрина збалансованого розвитку «Україна 2030», яка вийшла нещодавно у Львові.
Серед сильних сторін національної економіки називаються такі: наявність освіченого працездатного людського капіталу, що засвідчує 34-та рейтингова позиція України зі 140 країн за рейтингом Всесвітнього економічного форуму; сировинно-ресурсна база для атомної, відновлюваної енергетики й точного приладобудування. В українських надрах виявлено майже 20 тис. родовищ, з яких 8290 за 98 видами мінеральної сировини мають промислове значення; вигідне географічне розташування в євразійському просторі, де в середньо- й довгостроковій перспективі важливість транспортних коридорів лише зростатиме; унікальні чорноземи у світовому масштабі: на нашій території, яка обіймає майже 0,5% земної суші, — близько 20% світових чорноземів…
Чи ж це не доказ того, що Держава може і повинна бути самодостатньою і заможною?
Попри всі нинішні негаразди ми, українці, віримо у те, що хоч локомотив нашої Незалежності поки що не набрав необхідної швидкості, безпремінно її набере!
І тоді народ наш, осіянний Незалежністю, остаточно перекує мечі на рала і прокладе найдовшу в своїй історії борозну — від багатовікових мрій про щастя до самого Щастя.
Василь ПІДДУБНЯК

Rate this article
0


Subscribe to comments feed Comments (0 posted):

total: | displaying:

Post your comment

Please enter the code you see in the image:


  • email Email to a friend
  • print Print version
  • Plain text Plain text
Themes
No tags for this article
Subscribe to Newsletter
: