Ukrainske Slovo - Волинь

Волинь

Луцьк представили на міжнародній туристичній виставці у Вільнюсі
Після поляків литовці — другі по кількості туристів, які звертаються у Луцьку в Центр туристичної інформації. Катерина Теліпська, начальник управління туризму та промоції міста, каже, що коли були авіарейси з Вільнюса у Львів (який відмінили), то громадяни країн Балтії значно активніше відвідували і Волинь. Звісно, сподівання на те, що Луцьк стане туристичною Меккою для німців, британців, італійців чи японців — швидше примарні, хоча за даними Центру туристичної інформації до нього за консультаціями громадяни США звертаються частіше, ніж, наприклад, білоруси. Але загалом мешканці Литви чи Латвії є досить перспективними туристами для Волині.
Це підтверджують, наприклад, враження туристів з Литви, які кілька років тому побували на Волині для участі у відкритті виставки портретів державних діячів і відомих осіб періоду Великого князівства Литовського. А Волинь тривалий час входила до його складу. Крім Луцька, де відвідали середньовічний замок (котрий лучани часто називають «замком Любарта», за іменем литовського князя, одного з його будівничих), група з Литви відвідала і Володимир-Волинський. Історик і перекладач Інга Баранаускієне тоді написала, що великим відкриттям стало поховання князя Войшелка, старшого сина великого литовського князя Міндовга, портрет якого також був у представленій на виставці в Луцьку колекції. Це дерев’яний хрест на невеликому пагорбі, на перетині вулиць Васильківської та Київської. Близько 1254 року від імені батька Войшелко уклав мирну угоду з Галицько-Волинським князівством і видав сестру за сина Данила Галицького — Шварна Даниловича. Події, пов’язані з його смертю, докладно описані в Галицько-Волинському літописі під 1268 року. «Це княже містечко залишається збоку від стандартних маршрутів, які пропонують литовські туристичні фірми. І це незаслужено, бо в першій столиці Волині справді є на що подивитися», — казала тоді Інга.
Тому Міжнародна туристична виставка «ADVENTUR-2018», яка є однією з найбільших у країнах Балтії, була, як каже Катерина Теліпська, дуже важливою для Луцька. Насамперед тому, що тут можна було налагодити безпосередні зв’язки з туристичними фірмами, які і формують майбутні туристичні маршрути. «Стенд міста Луцька став справді приємним відкриттям для відвідувачів виставки, адже він був єдиним, що представляв Україну. Зважаючи на значний пласт спільної історії, литовців цікавлять туристичні можливості нашого міста, Волині, України загалом. За три дні виставки луцький стенд відвідали близько півтори тисячі відвідувачів. Приємною несподіванкою для нас став візит Надзвичайного і Повноважного Посла України в Литовській Республіці Володимира Яценківського, який у день відкриття, разом із дружиною, завітав на стенд Луцька і обіцяв сприяти налагодженню контактів. Загалом ми переконалися, що ми — цікаві світові. А ще дуже вразило ставлення литовців. Вони казали, що не знають, як українською буде «Добрий день», тому часто віталися словами «Слава Україні!» і бажали нам: «Не здавайтесь!», — ділиться враженнями Катерина Теліпська.
У Музеї волинської ікони представили ікону з родинною історією
У серпні  цього року  Музей волинської ікони відзначає  25-річчя з часу свого відкриття,  нині він є одним з  найвідвідуваніших туристичних об’єктів Волині. Одним з проектів, який розпочали з нагоди ювілею, є представлення «Ікони місяця». Кожного місяця виставлятимуть одну з цікавих ікон, бо через брак площі музей не може показати  усі скарби свого фондосховища в експозиції. «У лютому ми представляємо  ікону, яка однозначно написана на замовлення якоїсь родини, тієї родини, в якій були і Яків, і Наталія, і Тетяна, бо зазвичай подібного поєднання при зображеннях святих не  буває», - каже завідувач музею  Тетяна Єлісєєва.
Ікону  з зображенням апостола Якова,  мучениць Наталії і Тетяни передав у фонди настоятель Троїцького храму у селі Прилісне Маневицького району  отець Юрій Волков  ще  у 2001 році. Відреставрували її у  2013-му. Образ написаний у 19 столітті, він, як каже Тетяна Єлісєєва, не є зразком традиційного волинського іконопису, і взагалі невідома історія його появи  у прилісненському  храмі. Відшукав  його священик на старій дзвіниці. Відомо, що  церква у  Прилісному, споруджена у у 1891-1897 роках винятково коштом місцевих жителів. Одним із жертводавців був у майбутньому визнаний саятим Іоан Кронштадський, який офірував на храм 100 рублів (коли корову в ті часи можна було придбати за 5 рублів), але ікона вибраних тезоіменних святих  найшвидше написана  на замовлення родини, члени якої були парафіянами храму.
Святий Яків, апостол, брат Господній, один з 70-ти апостолів Христа, був сином Іосифа Обручника від першої дружини. За переказами, після воскресіння Христос явився Якову та поставив його першим єпископом Єрусалиму. Він є автором «Послання Якова» (Новий Заповіт) та апокрифу «Протоєвангеліє Якова», тому у руці його зображена книга. Був ув’язнений Іродом Агрипою і страчений у 62 р., з того часу шанується християнами як перший апостол-мученик. Свята Наталія жила у Нікомідії в ІV ст., коли тисячі християн піддавалися тортурам та страті. Вона підтримувала духовно та морально членів християнської громади та свого чоловіка Адріана - мученика. Після його страти померла на могилі чоловіка, тому у її руці зображений хрест, як символ жертовності. Християни шанують Наталію, як покровительку сім’ї та шлюбу. Свята Тетяна жила на початку ІІІ ст. у Римі. Після прийняття хрещення стала дияконисою, доглядала хворих та немічних, готувала жінок до прийняття хрещення. У 222 р. була ув’язнена, піддавалася тортурам, після чого – страчена. Ікону відзначає висока майстерність її автора, вона  ніколи ще не  була виставлена в експозиції музею,  каже Тетяна Єлісєєва.
 У Луцьку започаткували проект «Наші захисники»
 У рамках цього проекту у Волинському  краєзнавчому  музеї відбудеться вже друга зустріч і пройде  вона з волинянами,  бійцями  полку  «Азов» Національної  гвардії України. Підрозділ постав у травні 2014 року як добровольчий батальйон. За цей час особовий склад формування відзначився в боях за Маріуполь, Іловайськ, Марʼїнку та десятки інших українських населених пунктів. Перша  ж зустріч відбулася з бійцями 14-ї окремої механізованої бригади, котра дислокується  у Володимирі-Волинському. Автором ідеї такого проекту є провідний  науковий співробітник музею Богдан Зек.
14-та (тоді 51-ша бригада) була у першій  хвилі мобілізації,  розказати про героїм і мужність її представників і  вирішено було  для початку. «Під час заходу по 14-й бригаді - повний аншлаг. У нас актовий зал (розрахований десь на 120 місць) був заповнений, доставляли стільці, люди стояли в коридорі, дехто, мені переказували, навіть ображався, що місць немає, - розказує Богдан. -  Прийшло багато учнів, студентів, навіть люди старшого віку були, всі задавали питання військовим.. Це доказ того, що суспільство вболіває за українське військо, ним гордиться. Проект "Наші захисники" має нагадувати всім,  що неоголошена війна  на сході не закінчилася. А багато хто з громадян почав забувати про війну і заглиблюватись у своє повсякденне життя - це не правильно і аморально. Своїм проектом ми також хочемо розповісти про героїв сучасності, щоб їх поважали, з них брали приклад, щоб про їхні імена знали і пишались ними. На четвертий рік війни багато що забувається, люди стають байдужими, тому сподіваємося,  що наш проект посприяє вирішенню цією проблеми. "Наші захисники" - це не тільки зустрічі, а й збір екпонатів, свідчень, матеріалів про АТО, які стануть у майбутньому джерелом дослідження істориків і водночас свідками нашої історії».
Торік же Богдан Зек у Волинському краєзнавчому музеї проводив інший  цікавий і патріотичний цикл зустрічей  -  "Перемоги української зброї".  Присутні  на  зустрічах (їх було десять) почули про Оршанську битву 1514 року, Московський похід Петра Сагайдачного у 1618 році,  Конотопську битву 1659 року, бій за гору Маківка 1915 року та інші.  «Якось так склалося в українській історії, що ми більше знаємо про наші поразки, але не про перемоги. А без них не виховаєш громадянина»,  -  впевнений Богдан Зек.
 Школа імені Івана Пасевича відзначила 170-річний ювілей
Віднедавна школа у селі Залізниця  Любешівського району носить ім’я свого випускника Івана Пасевича. Він – старший  лейтенант Збройних сил України, випускник академії Сухопутних військ імені гетьмана Сагайдачного, заступник командира 3-ї роти 80-ї окремої аеромобільної бригади. Загинув 16 серпня 2014 року під час звільнення села Красне Краснодонського району Луганської області – під час обстрілу терористами з «Градів» своїм тілом закрив від вибуху двох побратимів, завдяки чому вони залишилися живі. Він жив у Львові, але за проханням батьків його поховали у рідному селі,  де і  одну з вулиць  назвали його іменем.  Пам’ять Івана Пасевича  вшанували і під час святкувань, які відбулися у школі  з нагоди її 170-річчя. На сайті  школи є досить детальна історія розвитку шкільництва у Залізниці. Перша згадка про село  датується  1699 роком, в  архівних документах Білоруської державної бібліотеки (а цей регіон  Волині свого часу належав і до Білорусі) зазначалося, що»Железнецкое народное училище Кухоцковольской волости открыто в 1847 году». А перша школа, навчання в якій  велося українською мовою, з явилася  аж у 1940 році. На Волині Залізницька школа є зразком сучасного підходу на навчання і виховання. Педагоги пишуть проекти і виграють їх. Замість дзвінка звучить мелодія, замість форми учні можуть приходити у джинсах, а вчителі можуть влаштувати музичну паузу з танцями на перерві  чи пограти у сніжки. Та загалом тут дають дуже хороші знання і виховують думаючу людину.
На  святкування 170-ї річниці зійшлося-з’їхалося до  півтисячі чоловік. Заступник директора Аліна Черевко розказала,  що  цікавим моментом було спілкування по скайпу з колишніми випускниками та педагогами з  Португалії, США, Чехії, Німеччини і навіть Сингапуру. Колишнім педагогам, які прибули на урочистість, діти своїми руками підготували гарні сувеніри. Діяло кілька  фотозон, підготували банер з короткою історією школи, і великою популярністю користувалася «Дошка побажань». Учнівські та  сільські  колективи дали великий концерт.  Був і торт зі  170 свічками, які гасили,  загадуючи бажання.

Rate this article
0


Subscribe to comments feed Comments (0 posted):

total: | displaying:

Post your comment

Please enter the code you see in the image:


  • email Email to a friend
  • print Print version
  • Plain text Plain text
Themes
No tags for this article
Subscribe to Newsletter
: