Ukrainske Slovo - Вінниччина

Вінниччина

Порожня колиска
Україна безлюдніє. Із карти Вінниччини, за даними головного управління статистики області, за роки незалежності знято з обліку 12 сіл та селищ: три у Погребищенському районі, два — у Козятинському, по одному в семи інших районах.
І ось знову сумна новина. Ще одного мальовничого села — Тельмана — незабаром не стане у Липовецькому районі. Сьогодні там немає жодного мешканця, хоча 2001 року проживало 12 осіб.
— Колись у цьому селищі діяв радгосп, який підпорядковувавсь Іллінецькому району і спеціалізувався на селекційній роботі, — розповідає голова Скитківської сільради Олег Слободянюк. — У Тельмані були гарні клуб, школа, гуртожитки. Працювали магазин, розвивалися ферми. Село було сповнене життєвої енергії. Влітку панувала особливо весела атмосфера — до Тельмана приїздили студенти. Сьогодні про ті часи нагадують лише руїни студентського гуртожитку й занедбаний стадіон. Жодної цілої хати! Все занепало.
Вісім років тому із Тельмана виїхала остання мешканка. Щоб купити продукти, бабуся ходила навпрошки у сусіднє село — Скитку, що за два кілометри. Звідти до неї навідувалися медичні працівники. Врешті-решт діти забрали матір до себе у місто. Як вона не хотіла цього, але сили полишали стареньку. Новосели сюди не їхали.
Відтак сільська рада підготувала й передала до Липовецької районної ради звернення про ліквідацію селища. Після відповідних процедур остаточне рішення приймуть депутати Верховної Ради. Затим інформація про ліквідацію села Тельмана з’явиться на офіційному сайті Верховної Ради.
Сумна доля чекає, найімовірніше, і мальовниче село Гулі у Хмільницькому районі, де нині мешкає лише один чоловік. Із Гулями пов’язана дивовижна історія. Колись воно було улюбленим селом Устима Кармалюка. Сюди, подейкують, він зі своїми товаришами звозив відібране у панів і ділив на невеликі частини, які роздавав тим, хто найбільше бідував. Про Гулі навіть зняли фільм «Втрачений рай», він став переможцем міжнародного фестивалю екранних мистецтв.
Останній житель Гулів — 75-річний Петро Краснопольський — мешкає у батьківській хаті. Дружина із доньками та шістьма внуками — в сусідніх Думенках.
Сьогодні тих, хто приїздить подивитися на «кармалюкове» село, зустрічає іржава табличка з назвою. Дорога вся в ямах та вибоїнах. Щоправда, поля навкруги засіяні — в оренді агропідприємств. Ремонтувати дорожнє покриття, яке розбивають багатотонні вантажівки, господарі сільгоспфірм не квапляться. Дорогу взимку замітає, й Гулі тижнями відрізані від цивілізації. Влітку хати ховаються в бур’янах. Точніше, не хати, а те, що від них залишилося. Злодії, коли знають, що у селі ніхто не живе, навідуються у пошуках брухту, годящих будматеріалів. Їх ніхто не зупиняє. Гнітюча, мертва тиша…
Скільки таких сумних чорних цяток на карті нашої країни? Десятки? Сотні?
Заїжджена фраза про село — колиску України — спадає на думку, коли тихої днини мандруєш порожніми вулицями. Десь поскрипує зірвана з петель хвіртка. Здається, то хилитається ота сама колиска. Порожня…
Вінницькі лікарні починає перевіряти «громадський ревізор»
Представники чотирьох громадських організацій протестують якість надання медичних послуг у десяти найбільших лікарнях обласного та міського підпорядкування. Як каже координатор проекту «Громадський ревізор»стартує з лікарень Вінниці Олена Гуменна, під час перевірки увага звертатиметься в першу чергу на проведення неефективних закупівель та на нераціональний розподіл коштів місцевих бюджетів при фінансуванні галузі.
«Торік українське дослідницьке агентство Umbrella Research провело опитування серед пацієнтів вінницьких лікарень і представило не надто втішні результати. Тому ми вирішили детальніше дослідити цю проблему і допомогти нашим лікарням стати кращими, поліпшити якість надання своїх послуг та здійснювати державні закупівлі, — пояснює Олена Гуменна. — На першому етапі проекту було розроблено методологію оцінки лікувальних закладів, яка складається з трьох основних блоків: якість надання медичних послуг, доступність лікувально-профілактичних закладів для людей з інвалідністю та маломобільних груп населення, прозорість проведення публічних закупівель та раціональне використання благодійних внесків».
До проекту потрапили — Вінницька обласна клінічна лікарня ім. Пирогова, Вінницька обласна дитяча лікарня, Подільський центр онкології, Вінницький обласний ендокринологічний диспансер, Вінницька обласна психоневрологічна лікарня імені  Ющенка, Вінницький центр серцево-судинної патології, Міська лікарня швидкої медичної допомоги, Міські лікарні №1 та №2, а також Центр первинної медико-санітарної допомога №2. Для «ревізії» медичні заклади обирали за кількома критеріями: найбільша кількість ліжкомісць, найбільша кількість працівників, їхніми послугами користуються пацієнти з Вінниці та області, заклади здійснюють найбільше закупівель за бюджетні кошти та збирають найбільшу суму благодійних внесків.
 «Від «хочу» до «можу» може бути лише мить»
18 лютого на сцені Вінницького обласного музично-драматичного театру імені Садовського відбудеться інклюзивна вистава «Пори року, або Yes, I can». У головних ролях — люди з порушенням руху, зору та слуху. Художнє наповнення створюватимуть вихованці професійного танцювального колективу «Болеро» та дитячого хору вінницької школи №25. Загалом у постановці буде задіяно більше сотні учасників. Хореограф постановки Тетяна Чистякова запевняє, що подібного дійства Вінниця ще не бачила.
«Дівчата, які займаються в центрі реабілітації «Гармонія», вже не раз виступали із танцями на різних концертах. Перший їхніх виступ відбувся під час концерту «Танець не має меж», який ініціювала громадська організація «Розвиток. Розвиток». Після свята ми зрозуміли, що взяли високу планку і тепер звичайні виступи нам вже не підходять — потрібно рухатися вище. Влітку минулого року подали проект інклюзивної вистави на пітчинг Британської ради і виграли, — розповідає Тетяна Чистякова. — Зараз готуємося до прем’єри. Це насправді буде феєричне дійство, в якому за допомогою танцю, музики, співу глядачі побачать, як змінюються всі пори року, а головне — зрозуміють, що кожна людина може зробити свою мрію реальністю. Вистава показує, що від «хочу» до «можу» може пройти життя, а може бути лише мить, якщо ми докладемо зусилля. І це стосується не тільки дівчат, у яких є проблеми з опорно-руховим апаратом, а всіх людей. Після перегляду вони отримають нову мотивацію для розвитку. І все це лише за символічні 50 гривень. Саме скільки коштує вхідний квиток».
Загалом для постановки дівчата готують вісім різних танців — це і вальс, і танго, і сучасні стилі. До репетицій підходять серйозно і відповідально, адже одразу після вистави у Вінниці вирушають на гастролі до Хмельницького.

Rate this article
0


Subscribe to comments feed Comments (0 posted):

total: | displaying:

Post your comment

Please enter the code you see in the image:


  • email Email to a friend
  • print Print version
  • Plain text Plain text
Themes
No tags for this article
Subscribe to Newsletter
: